Авіакатастрофа, в якій загинули президент Ірану, глава іранського МЗС, губернатор провінції Східний Азербайджан та імам мечеті міста Табріз, стала наслідком випадковості та недбалого ставлення до заходів безпеки. Але…
Те, що замовників усунення іранського президента не видно, ще не означає, що факт його загибелі не спробують використати. Отже, що може бути далі?
Світська влада президента в Ірані дуже обмежена. Фактично він прем’єр, а прем’єр-міністр – віце-прем’єр. Реальну владу на рівні визначення політичного курсу країни має група аятол — богословів шиїтів, уповноважених виносити рішення з питань ісламського права. Лідерство у ній визначається кулуарно, без будь-яких публічних виборів. Нині її вождем є 85-річний Алі Хаменеї, який неминуче піде за віком у найближчі роки. За чутками, покійного Ібрагіма Раїсі, який був фахівцем з ісламського права, якийсь час тому пророкували на заміну Хаменеї, але потім відмовилися від цієї ідеї через його крайню непопулярність.
Причиною непопулярності Раїсі стала його причетність до масових страт у 1988-му, коли опозиціонерів, які відбули термін, вбивали на виході з в’язниці. Опозиціонери також були революціонерами, але, з погляду аятол, неправильними. Революцію 1979 року робили ісламісти і світські ліваки, і леваків згодом пустили під ніж.
За п’ять місяців чисток було страчено десятки тисяч людей, але стратили все-таки не всіх. Відбір проводився «комітетами смерті», а Раїсі, який на той час був прокурором Тегерана, зарекомендував себе особливою нещадністю, отримав прізвисько «тегеранський м’ясник», і був відзначений особисто Хомейні. Саме з цієї причини у кількох містах Ірану та у діаспорі смерть Раїсі відзначили феєрверками.
Історія, звісно, давня. Вона навіть встигла забути, тим більше, що її обговорення було однією з найбільш табуйованих тем в Ірані. Але Хасан Рухані на президентських виборах 2017 року, прагнучи переобратися на другий термін, витяг її на світ у ході дебатів з Раїсі на іранському телебаченні і зрештою переміг, а Раїсі пролетів. На виборах 2021 року Раїсі таки переміг, але історія з стратами вдруге ще не забулася. І Раїсі, за всіх його достоїнств – з погляду аятол, природно, – вважався незручним як спадкоємця Хаменеї. Тож на аятоллонаследии його смерть ніяк не позначиться.
Чи позначиться вона на політичному курсі Ірану? Технічно – ні, оскільки президент Ірану, як уже було сказано, не та постать, щоб визначати суттєві розвороти у зовнішній політиці. Але заміна Раїсі може бути використана як привід для такого розвороту.
Як це може бути? Через 50 днів пройдуть умовні вибори, і на зміну Раїсі буде керовано обрано іншу несамостійну фігуру. Вибори в Ірані повністю керовані зверху вже тому, що допуск до них кандидатів здійснює спеціальний орган «Рада вартових Конституції», до якого входять 12 членів: шість представників духовенства, яких призначає верховний аятола Ірану, та шість юристів, яких призначає Меджліс (парламент). республіки. А оскільки главу Меджлісу стверджує той самий верховний аятола, то фактично вся Рада йому й підконтрольна.
Але тут є нюанси. Запропонований список кандидатів таки проганяється через вибори – це раз. Два — «Рада вартових Конституції», відбираючи кандидатів, оглядається, серед іншого, і на зовнішньополітичну ситуацію. Три — Рада не цілком однорідна. Там є різні інтереси та думки, і точаться суперечки, хоча їх і не виносять на загальний огляд.
Спеціально організовувати замах на Раїсі ні зовнішнім, ні внутрішнім силам не було жодного сенсу. Але, якщо таке трапилося, то деякий люфт в ході проведення на місце, що звільнилося, нової фігури цілком можливий. У нинішній ситуації межі люфту лежать у діапазоні від «залишити все як є» до «трохи знизити напруженість у відносинах із Заходом». Останнє передбачає якісь поступки. З них найбільш очевидна та здатна дати швидкий ефект – зниження підтримки Росії.
Путін на цю тему вже захвилювався і провів телефонну розмову з віце-президентом Ірану Мохамедом Мохбером, який виконує зараз обов’язки президента. Офіційний привід – вираження співчуття, але питання про збереження колишнього курсу Ірану на підтримку Росії, напевно, порушувалося, хоча б побіжно. Швидше за все, Мохбер запевнив Путіна, що все буде як раніше. Але такі запевнення він може дати лише до виборів. А що буде після – невідомо.
Розклад же на підході до виборів приблизно такий. Останні за часом явні протести були жорстоко задавлені у 2022 році. Але придушити їх повністю не вдалося. Протести загнали в тліючий стан. У суспільстві, особливо у містах, сформувався запит деяке пом’якшення диктату аятол, причому, прецеденти таких періодичних пом’якшень відомі. Тобто вони цілком можливі, якщо аятоли вважатимуть таке пом’якшення доцільним, а вони, хоч і фанатики, але досить прагматичні.
Допомога Путіну для Тегерана була справою чистої прагматики: ми вам шахеди та ракети – ви нам ядерні технології. Виробництво шахедів вже локалізовано у Росії. Постачання іранських ракет, не цілком поки що підтверджені, викликали дуже вже негативну реакцію на Заході. Настільки негативну, що в Тегерані не могли не замислитися: а чи треба входити із Заходом (і неоформленою, але місцями арабо-ізраїльською коаліцією, що цілком працює, заразом) у такий градус конфлікту? Офіційно Тегеран, звичайно, все заперечує, але розуміє, що його ракети обчислять дуже швидко.
Якусь частину ядерних технологій Росія Ірану за два роки вже передала – а, можливо, навіть більшу частину. Саме час зіскочити з постачання ракет, і трохи покращити відносини із Заходом: мовляв, можливо, за Раїсі щось таке й було, але зараз це вже в минулому. У нас інший президент і ракети до Москви ми не поставляємо. У цьому сенсі загибель Раїсі дає зручну можливість списати на нього найнеприємніші епізоди. Всі розуміють, звичайно, що це чиста імітація і Раїсі сам нічого не вирішував, але Заходу в ситуації, що склалася, буде зручніше повірити в таку версію. Заходу зовсім не потрібні зараз іранські ракети на українському фронті – дуже вони там несвоєчасні. І він буде готовий натомість на відмову від їхніх поставок подумати про зустрічні кроки. Наприклад, трохи послабити санкції — ті, від яких не стане легше за Росію. Тобто, є простір для торгу.
Тим більше, що окрім в.о. президента в Ірані тепер буде і новий глава МЗС – і це також привід для зустрічей із західними політиками. Під час яких такі обміни можуть бути обережно обговорені.
Хто може стати новим президентом? Якщо це буде Раїсі-2, то на зміну йому можуть рушити спікера парламенту Мухаммеда Багера Галібафа, який балотувався у президенти у 2017 та 2021 роках. Як запасний – рушити мера Тегерана Алірезу Закані. Якщо буде прийнято варіант перезавантаження відносин із Заходом, здійснення кроку в бік від Путіна та повернення поміркованих реформаторів, то ймовірний кандидат — колишній глава МЗС Мухаммед Джавад Заріф, один із авторів ядерної угоди зі США у 2015 році. Номер другий у цьому списку — колишній речник парламенту Алі Ларіджані, якого не допустили до виборів 2021 року.
У разі, якщо консерватори та реформатори перетнуться на виборах, шанси останніх будуть більшими. У суспільстві, як уже сказано, є запит на пом’якшення строгих порядків, але він неоднозначний, зосереджений більше у містах, а сільська місцевість, з якої і набирається Корпус вартових ісламської революції (КСІР), набагато консервативніша.
Чекаємо на розвиток подій.
Сергій Ільченко / Ділова столиця
