понеділок, 17 червня 2024 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Колонізатор та його маленький диктатор: Чого Путін не привезе з Китаю Володимир Путін приїхав до Пекіну засвідчити свою відданість і дати згоду на подальшу залежність від Китаю

71-річний російський автократ Владімір Путін ввечері 15-го травня приїхав в гості до свого китайського ровесника й колеги Сі Цзіньпіна із дводенним візитом з нагоди 75-річчя встановлення дипломатичних відносин між СРСР та КНР.

Це перший закордонний візит Путіна після так званих виборів, на яких він уп’яте став «президентом» Росії. І звісно ж це міг бути лишень Китай – єдина велика розвинута країна, яка ще згодна приймати в себе клієнта Гааги.

Втім, водночас візит Путіна – це також своєрідні оглядини, на які він привіз величезну делегацію високопосадовців з перезавантаженого уряду. Загалом посміхатися Сі та китайським урядовцям полетіли шість віце-прем’єрів, керівники всіх ключових міністерств, двадцять губернаторів, очільники держбанків, держкомпаній і деякі представники адміністрації Путіна.

Склад і чисельність делегації мають на меті продемонструвати як світові високий рівень взаємовідносин між РФ та Китаєм; так і Китаю – неабияку зацікавленість Москви у будь-яких контактах, угодах, контрактах. Сі ж по собі теж зацікавлений у подібних демонстраціях поваги і визнання його авторитету.

«Рускій з кітайцем – братья навєк»

Саме це є лейтмотивом візиту Путіна до Пекіну, де він завдяки лестощам на кшталт «популярного в Росії ушу», поваги Путіна до китайської філософії чи вивчення його родиною мандарину прагнув отримати і економічні ґешефти, і медійне підтвердження сталості і сили російсько-китайського альянсу.

То ж, відкидаючи сухозлітку із концертами і роками культури Китаю в Росії, про що ж домовилися чи не домовилися Сі і Путін?

Спершу, скажімо, про не те, щоб негативне, але цілком очікуване, оскільки, в принципі, шанси на те, що Сі раптом змусить Путіна припинити війну, були мізерними із самого початку.

По-перше, перемовинами із колегою-автократом Сі, а з ним і сам «дорогий друг» Путін, демонструють, що навсупір «колективному Заходу» Китай і Росія залишаються головними партнерами. Правда, радше для РФ Китай є головним партнером, оскільки КНР все ж більше зацікавлена у торгівлі із Заходом.

Водночас потяг Пекіну до західних ринків парадоксально супроводжується недвозначними погрозами «нової холодної війни» і риторикою про неприпустимість санкцій щодо Китаю через його підтримку Росії у війні з Україною.

Паралельно Китай і Росія значно поглиблюють інформаційну співпрацю між головними пропагандистськими виданнями обох країн («ТАСС» і «Сіньхуа», CMG і «Газпром-Медіа Холдинг», «експортнй форум» БРІКС за участі RT, тощо). Тож у невіддаленому майбутньому станемо свідками спільного дезінформаційного поступу КНР і РФ проти США, НАТО, ЄС, AUKUS.

Такі от маємо два китайських стільці, на яких намагається всидіти Сі, прориваючись на європейський ринок і разом з тим, підписуючи заяви про «про поглиблення партнерства та стратегічної взаємодії між Росією та Китаєм».

По-друге, у Пекіні також відбулася звірка годинників після міні-турне Сі Цзіньпіна до Європи, а саме до Франції, Сербії та Угорщини.

Ті візити можна вважати для китайського лідера непоганими не тільки через результати відвідин очікувано запопадливих лідерів Сербії та Угорщини, але й через певні сигнали від президента Франції Емманюеля Макрона про готовність до діалогу з КНР, най і з закликом натиснути на Путіна і принциповою позицією щодо подальшої підтримки України Парижем.

Сі тоді у Франції не змінив свої погляди на війну РФ проти України, і продовжив лякати Захід «новою холодною війною», якщо той продовжить тренд покарання китайських компаній і установ через співпрацю із Росією.

Не змінив свою позицію Сі, звісно ж, і зараз.

На словах лідер КНР підтримує територіальну цілісність і суверенітет країн, статут ООН, наполягає на взаємоповазі, а також каже Путіну про те, що Росія і Китай своє партнерство розвиватимуть у дусі «неприєднання до блоків, неконфронтації та неспрямованості проти третіх сторін».

Водночас Китай як і зазвичай просуває ідею залучення Росії до мирних ініціатив Києва, і при цьому Пекін досі не підтвердив участі Сі у Глобальному саміті миру, що відбудеться у Швейцарії у червні.

«Дорогий, але не дорогий друг»

Тепер про певний позитив у результатах візиту Путіна і Ко до Пекіну.

Нещодавно введені санкції проти окремих китайських банків і установ діють.

Так, вочевидь Путін і Сі говорили про те, як знайти способи обходити обмежувальні заходи. Проте через загрозу санкцій китайські банки вже значно скоротили обсяг транзакцій з Росією (на 80% у березні), а це безпосередньо впливає на купівельні можливості РФ, зокрема в сферах, що є критично важливими для російського ВПК. Йдеться про технології і чіпи. До речі, росЗМІ вже б’ють на сполох і прогнозують критичну нестачу електроніки на російському ринку. Загалом же китайський експорт до РФ у березні скоротився до 14,2%.

Втім це більш критично для Росії, залежної від китайської продукції, чим Пекін із задоволенням користається. Що помітно і по поточному візиту росіян до Пекіну, де сторони підписали 12 різноманітних угод, однак жодної дійсно важливої серед них не було, за виключенням, хіба, трьох документів про співпрацю пропагандистів. Решта – на рівні ще однієї угоди про постачання до Китаю російських топінамбуру і яловичих хрящів і шлунків.

І при цьому Путін знов не отримав від Сі згоди на довгоочікуване будівництво трубопроводу «Сила Сибіру-2», та ще й де-факто подарував Сі російський авторинок, де китайські виробники вже є монополістами (частка – 60%, АвтоВАЗ – 28,5%), що дозволяє їм не тільки відмовлятися будувати автозаводи на території РФ, але й значно підвищувати ціни на машини (майже на 10% у березні), які росіяни купують і купуватимуть після виходу з країни всіх топових західних брендів.

Висновки

Попри зацікавленість Сі у дешевих російських енергоносіях і демонстрацію сили протилежному геополітичному полюсові, режим Путіна не вийде за межі молодшого партнера Китаю.

Заяви Сі про вічну дружбу з Росією і з Путіним особисто – лише заяви, продиктовані необхідністю і доцільністю виконувати політичний ритуал. Саме тому Сі не зустрічав Путіна в аеропорту особисто, що російські пропагандистські ресурси старанно проігнорували.

Однак ставлення лідера КНР до російського диктатора як до нижчого за рангом, хай і може тішити, але все ж не змінює позиції Пекіну щодо російської війни проти України чи його намірів рухатися у напрямку конфронтації із «колективним Заходом».


Владислав Гірман / Ділова столиця
Поділіться цим