п'ятниця, 12 серпня 2022 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Агентурна мережа путіна: Чого не вистачає у справі про захоплення влади Деркачем СБУ викрила агентурну мережу країни-агресора, до якої входив нардеп Андрій Деркач. За даними слідства, він курував створення низки приватних охоронних фірм у різних областях, щоб використати їх для швидкого захоплення України. Інформація про Деркача виглядає правдивою, але хотілося б, щоб СБУ копала глибше і краще

У Службі безпеки України повідомили, що оперативна розробка мережі велася давно, але остаточно її нейтралізували на початку війни, затримавши колишнього помічника нардепа Ігоря Колєснікова. Він був зв’язківцем і фінансовим кур’єром між спецслужбами рф і Деркачем. Колєсніков повідомив, що його шефа завербували у 2016 році, з ним особисто працювало вище керівництво ГРУ росії – начальник управління Ігор Костюков і його перший заступник Володимир Алєксєєв. На реалізацію своїх планів росіяни виділяли по $3-4 млн раз на кілька місяців. Діяти зрадники мали так: коли буде зрозуміло, що ті або інші міста під натиском окупантів здаються, запроданці мали забезпечувати проходження техніки, сідати на броню з російськими прапорами і забезпечувати «мирний вхід» у міста. А у Києва ГРУ рф планувало захопити силами спецназу урядовий квартал, зібрати у Верховній Раді віче, яке б проголосувало за створення нового уряду.

Очевидно, оприлюднена інформація базується на свідченнях цього Колєснікова і не довіряти їй підстав нема. Тим більше тут варто згадати квітневу заяву секретаря РНБО Олексія Данілова, що путін хотів посадити у Києві уряд колаборантів із людей, які «мають великі зірки на своїх погонах». Тоді чомусь подумали про військових. Але при погонах у нас і співробітники СБУ. А покійний батько Андрія Деркача Леонід Деркач за президентства Леоніда Кучми очолював українську спецслужбу. І не можна виключати, що у викритій мережі могли бути колишні СБУшники, які співпрацювали з росіянами у попередні роки. Один із таких – гауляйтер Херсону Олександр Кобець. Втім, про перевертнів серед екс-співробітників «контори» – лише припущення.

Деякі моменти в інформації, оприлюдненій СБУ, виглядають дивно. А деякі потребують доповнень. Спочатку про дивне. Андрій Деркач завжди був відомий проросійською позицією, з огляду на це сумнівним здається рік вербовки. Ще один момент: коли йдеться про мережу, то це десятки чи навіть сотні задіяних осіб. Якщо вони були знешкоджені, то скількох арештували чи ліквідували? До речі, це зауваження стосується і бойовиків Іллі Киви. Він утік до росії, а де зараз його поплічники з «Патріотів – За життя»?

Тепер про те, чого в цій історії не вистачає. Андрій Деркач неодноразово обирався народним депутатом по мажоритарному окрузі на Сумщині, тобто там мають діяти підконтрольні йому структури. І мають лишатися люди, які забезпечували діяльність цих структур. Простіше кажучи, помічники чи штабні працівники, які працювали з виборцями. І це не один десяток осіб. Не може так бути, що нардепа підозрюють у державній зраді, а пов’язані з ним люди – білі і пухнасті. То ж питання: коли у цій справі будуть затримання всіх, хто роками сприяв Деркачу. І на Сумщині, і у високих коридорах влади в столиці, і в церкві. Добре відомо, що Деркач поряд із Вадимом Новінським був серед головних лобістів УПЦ МП в Україні. Адже, судячи з даних СБУ, маємо саме те угрупування, на яке кремль покладав найбільше сподівань. Аби кому не доручають захоплювати міста і тим більше урядовий квартал.

До речі, маленька ремарка: якщо росіяни збиралися в описаний спосіб з віче захоплювати владу у Києві, то вони або клінічні ідіоти, або їхня агентурна мережа в Україні навмисно дезінформувала господарів, створюючи ілюзію можливості легкого державного перевороту. За брехню агентура брала чималі гроші. В матеріалах слідства вказано, що значна їх частина осідала у кишенях Деркача. От в це можна повірити. Та коли Деркач брав гроші і брехав замовникам, тоді де він зараз? У росії, чи переховується і від неї? Ми до того, що наступним кроком мало б бути оголошення нардепа у міжнародний розшук.

Йдемо далі. 11 січня 2021 року США запровадили санкції проти семи людей та чотирьох організацій, які є частиною пов’язаної з Росією мережі закордонного впливу. Під санкції потрапили Андрій Деркач, кілька його міньйонів, а також нардеп Олександр Дубінський, котрий, як відомо, не чужий олігархові Ігорю Коломойському. Після низки внутрішніх скандалів Дубінського з фракції «слуг» вигнали. Причина санкцій проти Деркача і компанії – оприлюднення аудіозаписів з начебто розмовами Джо Байдена і Петра Порошенка, що у Вашингтоні розцінили як втручання у їхні вибори. Відразу після введення санкцій голова ОП Андрій Єрмак пообіцяв: «Незалежно від партійної приналежності, адміністрація зробить все, що в її силах, щоб притягнути відповідальних за втручання в вибори в США». На той момент в Україні вже велося розслідування щодо зливу згаданих аудіозаписів.

А почалося все 19 травня 2020-го, коли Деркач оприлюднив порцію розмов з голосами, схожими на голоси Байдена і Порошенка. Вже тоді було очевидним, що головним отримувачем вигоди від цього є навіть не президент Дональд Трамп, він саме вступив у передвиборчий клінч із Байденом, а росія, мета якої – розсварити політичні еліти США і втягнути у ці сварки Київ. Тоді Depo.ua наголошував: наша влада, аби не вляпатися у гучний міжнародний скандал, повинна реагувати на «плівки Деркача» розслідуванням, яке б назвало імена тих, хто незаконно записував розмови, і тих, хто злив це Деркачу.

Наступного дня, 20 травня, як раз був великий прес-брифінг президента Володимира Зеленського і, звісно ж, «плівки» були серед топ-тем. Нагадаємо, що тоді казав Володимир Олександрович. «Ви чули про вчорашній скандал. Вони так керували країною, що їх чекає чимало пригод і чимало вироків», – сказав він, додавши: на це повинна реагувати прокуратура. «Цю справу можуть кваліфікувати як державну зраду», – зазначав Зеленський.

У парламенті відразу з’явилася ініціатива «слуг народу» створити ТСК з розслідування оприлюднених фактів. А Офіс Генпрокурора повідомив: в ЄРДР внесли відомості за двома статтями: ч. 1 статті 111, ч. 2 статті 364 (державна зрада та зловживання владою). З Вашингтону ж прийшов сигнал нашим можновладцям: їхні заяви сприймають як спроби вплинути на президентська перегони в Штатах.

Протягом кількох тижнів потому риторика владних спікерів змінювалася, кульмінацією змін стала заява Зеленського у серпні 2020-го: Україна не дозволяла й не дозволить собі в майбутньому втрутитися у вибори, і тим самим завдати шкоди нашим довірчим і щирим партнерським відносинам з США. Але є одне «але»: справа за згаданими статтями і далі розслідувалася, закрили її лише за певний час через відсутність складу злочину. Порошенка. А як щодо злочину тих, хто записував розмови? Наскільки відомо, імен підозрюваних не називали. Та й спроб посадити Деркача не було.

Історія з «плівками Деркача» тут не для того, щоб вкусити Зеленського нагадуванням, як у травні 2020-го його оточення ставилося до зливу аудіозаписів з компроматом на попередника. І як підставляло президента. Справа в іншому – у причинно-наслідковому зв’язку. Якби суспільство до початку вторгнення росії побачило на лаві підсудних людей, пов’язаних з «плівками», вочевидь, не довелося б зараз розслідувати справу про агентурну мережу. А якщо суспільство не побачить на лаві підсудних усіх, причетних до цієї мережі, знову ж таки, у нього залишаться питання. Гірше того, росія любить проводити різні ІПСО проти України, розсварюючи наших політиків. Де гарантія, що вона не задіє Деркача, який викладе свою версію, хто міг бути зацікавлений у зливі тих горезвісних аудіозаписів?


Юрій Васильченко / Depo.ua
Поділіться цим