суббота, 8 мая 2021 | О ПРОЕКТЕ | КОНТАКТЫ

Між «яструбами» та «лібералами»: Що скаже Путін про Донбас у посланні до Федерального зібрання Внутрішньополітична ситуація примушує російського президента до антиукраїнської риторики, але стримує від рішучих дій

Послання Путіна російські офіційні ЗМІ анонсують доволі скупо. Відбуваючись при тому загальними і вегетаріанськими фразами про те, що йтиметься про «подолання коронавірусної кризи», «покращення ситуації у соціальній сфері», та про «інфраструктурні проекти». На перший погляд, нічого цікавого. Ні тобі «мультиків про російську чудо-зброю», як в 2018 році. Ані навіть відставки уряду в прямому ефірі та «чуда обнулення Путіна», як в 2020-му.

Втім, чимало ознак вказують на те, що «подоланням коронакризи» та супутніми господарськими проблемами справа може не обмежитися. Досить згадати наполегливі пропозиції лідера КПРФ Зюганова стосовно того, що Росія повинна визнати терористичні «ДНР» та «ЛНР», і зробити це Путін повинен саме у посланні до Федерального зібрання.

Звичайно, можна припустити, що заяви Зюганова – це всього лише опозиційні вибрики червоних популістів в межах дозволеного російською владою. Але от три варіанти звернення до Володимира Путіна, які, за чутками, опрацьовувало «керівництво ДНР» – оті самі, про військову допомогу Росії, визнання «незалежності» чи навіть інтеграцію до складу Росії – це вже зовсім інша історія. Оскільки відомство Пушиліна – це не штаб КПРФ. Там без прямої вказівки Кремля нічого відбуватися не може.

Тому зараз всі причетні до ситуації перебувають у не надто приємному очікуванні. Введе війська офіційно – чи ні. Визнає – не визнає. А якщо не визнає – то як прокоментує ситуацію. І так до безконечності.

При тому ключовим фактором, який мав би визначати логіку дій російського президента в цій ситуації, в експертному середовищі прийнято вважати наближення парламентських виборів у Росії. Оскільки до цьогорічних виборів російська «партія влади» підходить з радикально низьким рейтингом, котрий, за даними російських соціологів, складає 29,6%. При тому перед останніми двома виборами до російської Держдуми рейтинг «ЄдР» впродовж останніх трьох-чотирьох місяців до голосування мав тенденцію радше до зниження, ніж до росту.

Звичайно, рейтинг партії влади і рейтинг Путіна – річ далеко не тотожна. Що демонструє поведінка російського президента, який охоче асоціював себе з «ЄдР», коли партійний рейтинг був високий, і ретельно дистанціювався у незручні моменти – на кшталт прийняття пенсійної реформи.

Але зараз Кремль перебуває на своєрідному «шпагаті» – для здобуття прихильності націоналістичного електорату необхідні рішучі кроки стосовно України, а для збереження симпатій політично менш стурбованих мас, які в повній мірі відчули на собі економічну кризу останніх років – потрібна примирлива риторика та щедрі соціальні подачки. Ну, чи принаймні їх імітація.

Від того, як вдасться втримати цей баланс, залежить політична доля «Єдиної Росії». При тому опинитися без парламентської більшості у вигляді традиційної партії влади у непростий для Москви момент, зі складним ансамблем цілком приручених Кремлем, але вороже налаштованих один стосовно іншого політичних проектів, Путін навряд чи захоче. Тому й від прямих і конкретних дій – хоч на користь «яструбів», які вимагають визнати «Л-ДНР» негайно, хоч на користь дуже умовних «лібералів», які пропонують все зберегти, як є, задля уникнення нових санкцій – російський президент найближчим часом утримається. Вкотре наголосивши на тому, що «Україна продовжує ескалацію на Донбасі», і все це може мати «фатальні наслідки для Києва».

Але той факт, що Москва наразі обмежується шантажем, і не переходить до прямої агресії, не повинен надто тішити ані Київ, ані наших західних союзників. З тієї простої причини, що в процесі цієї ескалації Росія здобуває безцінну інформацію як про Україну, так і про тих хто готовий нас підтримати. Інформацію про те, що ми і вони можуть протиставити російській агресії. Хоч у військовому, хоч в дипломатичному та політичному плані.

Якщо озвучена ціна – військова, політична та економічна – здасться Володимиру Володимировичу зависокою, то 100 тисяч російських військовослужбовців потроху розповзуться по своїх регіонах і своїх казармах. Якщо ж ціна видасться прийнятною – то підвищувати її доведеться кров’ю українців. Як військових, так і цивільних. Про цей момент варто пам’ятати всім задіяним у процес – від українського Генштабу до офісу Столтенберга у Брюсселі.


Тарас Паньо / Depo.ua
Поделитесь.





Новости партнеров