воскресенье, 29 мая 2022 | О ПРОЕКТЕ | КОНТАКТЫ

Нейтралізація росії: Яким має бути мир з окупантом? Мир з росією неможливий апріорі, вони можуть просто брати паузу для підготовки нового удару. «Я знищу їх всіх!», – не просто хвороблива ідея-фікс Путіна. Так хоче російський народ, який хоче наших жінок, наші будинки, ноутбуки, шорти й кросівки

Ніколи не думала, що процитую очільника фракції «Слуг народу» і учасника переговорної групи Давида Арахамію. Але він чітко заявив, що «жодні мирні договори з рф не будуть підписані, поки росіяни не відведуть свої війська станом на 23 лютого». Це має зняти градус напруги, від якого наш інформпростір аж шкварчав у пошуках «зрад» і «капітуляцій».

росія, як і будь-який хижак зупиниться там, де надійно отримає по пащі. І тому видихнімо і перестанемо чубитись тоді, коли в Маріуполі лишається 150 тисяч заручників, у Чорному морі плавають російські міни, які наглухо заблокували торговельне мореплавство, а кияни щодня лягають спати під артилерійські канонади – «наші працюють, все нормально».

Реалісти твердо розуміють, що війна – це серйозно і надовго. Ось я слухаю чергове перехоплення простого російського солдата з його високодуховною жінкою. Вона просить намародерити їй спортивних костюмів, а ще ухопити кросівки й ноутбук доньці Софії, якій це все дуже конче треба на навчання. Мародер і його половинка підсумовують: «Прикинь, как они жили и как мы живем, бл…ть. Вот они за это и бьются». Тобто це – війна двох цивілізацій, абсолютно інших підходів до життя, тому нам треба вижити. А далі українець обов’язково відростить підрізані крила двома викиднями історії – росією і білоруссю. Тими самими, чиї бійці зараз вивозять в окопи біля ЧАЕС, килими, кросівки й ноутбуки, вкрадені у заможних селах на підступах до Києва. Везіть, щоб радіація прямо дзвеніла – і уся родина із Настасьями й Софьями біля метро «Кантемировская» збирала гроші на лікування раку.

Бажання взяти Київ за три дні поступово трансформувалось у «давайте дамо нашій другій армії світу намародерити стільки, скільки можна вивезти на танках і вантажівках». У Кремлі чітко розуміють, що після санкцій і викреслення рф з усіх пристойних спільнот – може скластися так, що за місяць-другий не буде навіть грошей на гонорари «асвабадітєлям». Тому хай нині отримують зарплатню картатими сумками із награбованим майном.

Серед пропозицій української сторони до москви виділю кілька обережних плюсів. Уперше Україна визнала, що Будапештський меморандум був «фільчиною грамотою» і тому є наполягання, щоб ми мали міжнародний договір, який будуть підписувати всі гаранти безпеки, які будуть ратифікувати… Щоб не повторювати помилку, яка була колись у Будапештському меморандумі – це виявився просто папірець. Така собі серветка з телефоном і смайликом.

Кого ми бачимо серед гарантів? В першу чергу – країни Радбезу ООН: Велика Британія, КНР, і рф також туди входить, США, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Польща, Ізраїль. Як на мене, тут головне, щоб були США і Велика Британія – як наші топові союзники й держави, які мають ядерну зброю. Присутність Німеччини, Польщі, Франції – теж важлива, оскільки саме ці держави будуть допомагати нам із відновленням повоєнної економіки. Чи варто долучати Ізраїль, особливо після їхнього демонстративного фе і бану на українських біженців – є питання.

Дуже важливо: ми записали прямо в цей договір, що всі країни-гаранти мають допомагати Україні вступити якнайшвидше до Європейського Союзу. Це плюс, бо чим швидше ми доєднаємось до ЄС – тим швидше можна вести перемовини про чернетку майбутнього «плану Маршалла» для України.

З того, що викликає пересторогу і потребує перегляду. Гарантом нашої безпеки записали також росію. З того, що не сподобалось? За словами українського перемовника Олександра Чалого, військові навчання з іноземними військами на території України відбуватимуться тільки за згодою країн-гарантів. Чому ми маємо просити дозволу на проведення навчань у нашого ворога, є питання.

Серйозні перестороги викликає постать і самого перемовника Олександра Чалого. Це людина ще кучмівської закалки, яка всю свою довгу дипломатичну кар’єру намагалася знайти «конструктив із Росією». З дивовижного – на історичних фото підписання Будапештського меморандуму, де Україна інфантильно відмовилась від ядерної зброї – папірці на стіл Леоніду Кучмі кладе саме молодий Чалий. А така аналогія із провальним минулим не викликатиме довіру до тих паперів, які нині віртуозно напише професіонал епохи 90-х.

Так само – за Сан Саничем тягнеться неприємна історія, коли в лютому 2020 року він опинився у центрі скандалу на Мюнхенській безпековій конференції, підписавши разом з російським проурядовим центром такі собі 12 кроків для зміцнення безпеки України. Де, увага, йшлось про запуск «нового національного діалогу щодо ідентичності», де росія мала всунути свого носа у наші мовні та історичні питання. А ще у плані йшлося про зняття санкцій з росії до виконання Мінська, про нормалізацію відносин ЄС – росія, про анексію Криму не згадувалося.

Нині про Крим згадується – за стамбульськими чернетками, українська делегація пропонує росії зафіксувати в окремому пункті договору те, що питання статусу Криму і Севастополя буде вирішуватися протягом 15 років на двосторонніх переговорах. Я б не назвала це ані перемогою, ані зрадою. Скоріше маленький плюс, що про Крим узагалі почали говорити.

Безумовно, росія не піде навіть на такий договір. Це теж поразка. Форуми простих росіян, які не хочуть санкцій і мріяли про парад перемоги на Хрещатику усього за три дні аж кишать криком про те, що дарма поклали стільки хлопців. Що нічого було лізти в Україну і класти там за місяць «м’яса» більше ніж за 10 років Афганістану. І головне, що як же так – підімо до кінця. Офіційний Кремль на півдоби взяв паузу аби урешті вуса Путіна Пєсков заявив, що ніяких «Сталінградів у календарі немає і не повинно бути, тут не місце емоціям». З чого видно, що кремль вирішив дещо відповзти від героїчної риторики та боїться за те, що прості росіяни поразку не простять. Як же так – Україна просить говорити про Крим, який насправді як наш.

А що ж нам? Фіксувати кількість зустрічей нашого Арахамії з їхнім Мединським мають в першу чергу наші дипломати та журналісти. Скільки записок на серветках передасть особисто з рук в руки Роман Абрамович – питання політичних студій. Для українців же варто знати головне – росіяни будь-які переговори використовують для однієї мети – перегрупуватися і врятувати своє «людське м’ясо». І наш головний зиск із цих переговорів – це організувати гуманітарний коридор чи евакуювати кілька тисяч бранців із заблокованих міст. Все інше – у дбайливих руках ЗСУ.

Росіяни почали брехати внутрішньому споживачу – Ванькє і його родині. Фактичну поразку на північному напрямку вони використали для ганебної втечі на територію Білорусі й Бєлгородської області. Там вони зберуть всіх цих недобитків і підготують удари на Сході, щоби пред’явити як перемогу понівечений труп Маріуполя. Ось там незабаром буде найбільш кривавий театр бойових дій. Вони продовжать на певний час кошмарити Південь, бо Херсон, Бердянськ і Чаплинка – просто винесли їм мозок. Скільки в коліна дядям не стріляй, а вони все одно ідуть на мітинги.

Якщо вам цікаві істинні «мирні наміри» Росії – вони чудово проявились позавчора, поки стамбульські перемовники перебирали папірці. Російська ракета точно поцілила у будівлю Миколаївської ОДА, де сидить представник президента Зеленського Віталій Кім. Той самий, який уже є позитивним мемом нашої перемоги. Бандерівець корейського походження, який у зв’язці з генералом Марченком успішно денацифікує русню на нашій землі.

Легке відведення російських військ з-під Києва та Чернігова – не привід відкорковувати святкове пиво місцевим мешканцям. Скоріше – орки причаїлися і задумали щось вкрай погане. Вони будуть окопуватися в Рудому лісі далі, чітко розуміючи, що наша арта туди не стрілятиме. Бо аж надто близько до ЧАЕС. Але пани Цезій та Стронцій зроблять своє добре діло. А далі, як зазеленіють кущі – прийде і «джавелін».

Мир з росією неможливий апріорі, вони можуть просто брати паузу для підготовки нового удару. «Я знищу їх всіх!», – не просто хвороблива ідея-фікс Путіна. Так хоче російський народ, який хоче наших жінок, наші будинки, ноутбуки, шорти й кросівки.

Це не означає, що мирні переговори не треба вести. Треба, бо це показує світу, що Україна прагне й шукає компромісу, готова на розумні поступки й діалог. Це допоможе нам отримати нову зброю, нові гарантії та нові гроші – аби ми пережили дуже складний рік і не знекровились у нашій боротьбі. Ці посиденьки Арахамії з Мединським ми теж використовуємо собі в плюс – оновлюємо сили, збираємо кулак для контрнаступів і звільнення українських міст та сіл. І робимо це дуже успішно!

Тому мирні посиденьки у Стамбулі хай будуть. Бо ключ до нашої перемоги в руках ЗСУ, які надійно пакують орків у півлітрові баночки. І всі надії на наше майбутнє у цих руках. У яких точно не здригне.


Марина Данилюк-Єрмолаєва / Еспресо
Поделитесь.