Звернення депутатів Державної Думи до президента Володимира Путіна із закликом визнати «незалежність» так званих «народних республік» Донбасу демонструє, що тепер ідею визнання російський президент використовуватиме як ще один важіль тиску на Захід та Україну
Не випадково документ був схвалений якраз того дня, коли у російській столиці знаходився федеральний канцлер Олаф Шольц. На прес-конференції з канцлером Путін виглядав справжнім «миротворцем», який не йде на визнання «народних республік» навіть усупереч російській «суспільній думці». Хоча навіть найдальшому від політики росіянину відомо, що Державна Дума висловлює лише «суспільну думку» самого Путіна.
Історія із «визнанням» республік відкриває перед Путіним нові можливості для шантажу. Він може не визнавати республіки – а у відповідь вимагати від Заходу тиснути на Київ. Він може обмінювати визнання на зміни в українській Конституції – при цьому жодних територій він Україні, звичайно ж, не поверне, на це й не варто розраховувати. Зрештою, у критичний момент він може й визнати «ЛДНР». Але це обов’язково буде момент ескалації, це не буде так.
Варто нагадати, що «незалежність» Абхазії та Південної Осетії Росія визнала після нападу на Грузію. І після того, як було окуповано вже всю територію грузинських автономій, навіть ту, яка до 2008 року перебувала під контролем Тбілісі. У випадку з «республіками» все може бути так саме: вони спробують «відновити територіальну цілісність», а Росія їх прикриє. І визнає.
Але навіть після цього – про що не варто забувати – окуповані території не підуть із українського політичного порядку денного. Тому що використовуватимуться для генерування криз та обстрілів вільної території України. Навіть після визнання. Це не буде як із Кримом, де за все відповідає Москва. Навпаки, всі провокації у Кремлі пов’язуватимуть із «конфліктом України та її сусідів» і продовжуватимуть нав’язувати власну «посередницьку роль» у цьому конфлікті.
Віталій Портников / Еспресо
