Володимир Зеленський злякався. Це очевидно з його нового законопроекту, але стало ясно ще напередодні. Щоб побачити це, було достатньо порівняти два його звернення до народу в середу 23 липня: о пів на другу ночі (після першої хвилі акції протесту) і о сьомій вечора (перед другою хвилею).
У першому відеозверненні Зеленський просував два виправдання своєму рішенню підписати ухвалений парламентом законопроект №12414. По-перше, він хоче очистити НАБУ від російського впливу. «Антикорупційна інфраструктура працюватиме, тільки без російських впливів – від цього треба все очистити», — заявив він.
По-друге, він хоче забезпечити невідворотність покарання — і для цього потрібен вплив генпрокурора на розслідування НАБУ. «Справедливості має стати більше. Звісно, що НАБУ та САП будуть працювати. І важливо, що генеральний прокурор налаштований на те, щоб в Україні реально забезпечувалась невідворотність покарання для тих, хто йде проти закону. Це те, що справді потрібно для України. Справи, які лежали, мають розслідуватись. Роками посадовці, які втекли з України, чомусь спокійно живуть за кордоном – у дуже приємних країнах і без юридичних наслідків. Це не нормально. Немає жодного раціонального пояснення, чому кримінальні провадження на мільярди «висять» роками, — обурився Зеленський. — Важливо, щоб була невідворотність покарання і щоб суспільство це дійсно бачило».
Це він розповів народу в ніч на 23 липня. Але впродовж 17 годин між першим і другим зверненнями його наміри суттєво змінилися. Ввечері 23 липня він вже не розповідав про необхідність впливу генпрокурора на розслідування НАБУ. Натомість у нього раптом з’явилося бажання внести новий законопроект про незалежність НАБУ і САП.
«Я запропоную Верховній Раді України законопроект, який буде відповіддю, який забезпечить силу системі правопорядку. І не буде жодного російського впливу чи втручання в діяльність органів правопорядку. І дуже важливо: усі норми для незалежності антикорупційних інституцій будуть. І дуже очікую від самої нашої групи керівників правоохоронних та антикорупційних органів, від генерального прокурора України конкретних пропозицій тих норм, які мають спрацювати. Це буде президентський законопроект, і ми реалізуємо це в межах нашої стратегії трансформації держави», — пообіцяв він.
Причина переляку
Що ж сталося впродовж 17 годин між першим і другим зверненнями? Це не було реакцією на акцію протесту в різних містах увечері у вівторок 22 липня, учасники якої благали Зеленського ветувати свіжоприйнятий закон. Навпаки, реакцією на ту акцію стало підписання закону. Акція завершилася, Зеленський підписав закон і опублікував відеозвернення про те, який він молодець. Злі язики розповідають, що на Банковій чітко визначилися у своєму ставленні до акції протесту: ігнорувати. Тобто не зважати на неї і не заважати їй, очікуючи, що вона невдовзі видихнеться.
Може, Банкова злякалася зупинки процесу євроінтеграції? Цю версію докладно розглянула «Українська правда», і з її аналізу можна зробити висновок: ні. На Банковій змирилися з тим, що переговори про вступ України до Євросоюзу заблоковано угорським вето. Як наслідок, у Зеленського зник «пряник», який спонукав би його дотримуватися зобов’язань перед ЄС. А «батогів» під час війни він не очікував. На Банковій були впевнені, що ніяких покарань з боку ЄС не буде. «Навіть після ухвалення та підписання закону не буде невідкладних наслідків», — підтвердив у понеділок 21 липня один з дипломатичних співрозмовників «УП», але одразу додав: це не означає, що не буде довгострокових наслідків. Проте довгострокові наслідки (колись після війни) Банкову не хвилювали.
Financial Times у статті «Як захоплення влади Володимиром Зеленським спричинило найбільшу політичну кризу» стверджує, що президент Франції Еммануель Макрон та президент Європейської Ради Антоніу Кошта телефонували Зеленському у вівторок 22 липня «в останній спробі переконати його». Згладити побоювання Заходу спробував голова СБУ Василь Малюк, який увечері 22 липня провів зустріч з послами G7. «Посли були заперті на дві години в кімнаті без телефонів, що один з дипломатів назвав спробою «примусити їх замовчати» і не дати їм поінформувати свої уряди про швидкий розвиток подій у Києві», — зазначає Financial Times.
Отже, жодні умовляння з боку Заходу не налякали Банкову. Після всіх телефонних дзвінків від західних партнерів Зеленський взяв і підписав закон.
Переляк прийшов наступного дня. Причиною, як можна зрозуміти, була підступність Заходу. Після того, як Зеленський підписав закон, західні партнери пригрозили невідкладними наслідками у вигляді припинення фінансової допомоги. Військову допомогу ніхто не збирався чіпати, але фінансовий краник пообіцяли прикрутити. Зокрема, єврокомісар з економічних питань Валдіс Домбровскіс, який в Брюсселі курує фінансову допомогу Україні, у коментарі Financial Times наголосив, що фінансова допомога Києву залежить від незалежності антикорупційних інституцій. Непублічні сигнали, мабуть, були ще жорсткішими.
Виглядає так, що західні партнери свідомо хотіли загострення ситуації: вони дочекалися, коли Зеленський підпише закон, а потім почали примушувати його відіграти назад, шантажуючи припиненням фінансової допомоги. З їх погляду все логічно: вони ж не можуть не реагувати на численні публікації в західних медіа (а отже, на західну суспільну думку) і на акції протесту в Україні.
Так, як раніше, вже не буде
І вже близько третьої дня у четвер 24 липня Зеленський оголосив: «Щойно погодив текст законопроекту, який гарантує реальне зміцнення системи правопорядку в Україні, незалежність антикорупційних органів, а також надійний захист системи правопорядку від будь-якого російського впливу чи втручання. Текст збалансований. Найголовніше — реальні інструменти, жодних російських зв’язків і незалежність НАБУ та САП. Законопроект сьогодні буде внесений до Верховної Ради України». Тобто для розробки цього проекту вистачило менше доби.
В ньому бачимо повернення всіх тих норм про незалежність НАБУ і САП, які було змінено 22 липня законопроектом №12414. Тобто це те, чого вимагали учасники акції протесту та західні партнери. Крім того, додано норми «для збереження обличчя Зеленського», тобто запобіжники від «російського впливу» у НАБУ і САП:
- Підрозділ внутрішнього контролю НАБУ, САП, БЕБ, ОГП, ДБР, Нацполіції за методологією, узгодженою із СБУ, не рідше одного разу на два роки проводить поліграфологічні дослідження працівників НАБУ, САП, БЕБ, ОГП, ДБР, Нацполіції, які мають допуск до державної таємниці, на предмет вчинення дій на користь держави-агресора.
- Протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим законом СБУ проводить перевірку працівників НАБУ, САП, БЕБ, ОГП, ДБР, Нацполіції, які мають допуск до державної таємниці, на предмет вчинення дій на користь держави-агресора.
- КМУ та НАБУ протягом одного місяця з дня набрання чинності цим законом мусять внести зміни до нормативно-правових актів щодо заборони, на час дії воєнного стану, виїзду працівників НАБУ за кордон, окрім випадків службових відряджень.
Але так, як раніше, вже не буде. Ми побачили перший масовий протест проти Зеленського від початку війни. Пакт про те, що всі згуртувалися навколо прапора і залишили внутрішні суперечки на після війни, — закінчився. Зеленський його скасував.
Водночас зникло табу на критику Зеленського, яке дотепер суворо дотримувалося майже усіма західними партнерами (окрім США, Угорщини та Словаччини). Негативні коментарі вже прозвучали з боку єврокомісарів і МЗС низки європейських країн.
Сталася ще одна важлива зміна, яку неможливо «відмотати назад». Усі роки великої війни Зеленський користувався іміджем «лідера вільного світу». Але тепер на перший план вийшла його схильність до авторитаризму. Це спільний знаменник акцій протесту в Україні і публікацій в західних медіа. І там, і там йдеться про те, що Зеленський повертає Україну в часи Януковича, блокує євроінтеграцію і прагне забезпечити своєму оточенню безкарність за корупцію.
Народ взагалі не повірив поясненням Зеленського, що законопроект №12414 був ухвалений для того, щоб побороти російський вплив в НАБУ. Для західних партнерів, як і для багатьох українців, очевидним є геть інший причинно наслідковий зв’язок: НАБУ висунуло підозру віце-прем’єру (вже колишньому) Олексію Чернишову та підібралося до співвласника «Кварталу 95» Тімура Міндіча — і за це Зеленський вирішив позбавити НАБУ незалежності. Аналогічний мотив був і багатьох «слуг народу». Серед 263 нардепів, які проголосували за проект №12414, «Дзеркало тижня» нарахувало 17 фігурантів розслідувань НАБУ. В їх числі 10 «слуг народу», три члена групи «Відновлення України» (уламок ОПЗЖ), два члена групи «За майбутнє», по одному з «Батьківщини» і групи «Довіра». Ось у цю причину люди охоче повірили. А словам Зеленського про те, що незалежність НАБУ ліквідовується з метою «забезпечити невідворотність покарання», — ні, не повірили.
Ще одна іміджева зміна — в Україні і на Заході побачили, що країною керує людина, яка на сьомому (!) році президентства не здатна (разом з усіма своїми «ефективними менеджерами») прорахувати наслідки своїх кроків бодай на два найближчі дні. Виявилося, що у вівторок Зеленський примусив Верховну Раду прийняти закон і квапливо підписав його лише для того, щоб вже у четвер ощасливити парламент законопроектом про фактичне скасування прийнятого у вівторок закону.
Перший заступник голови фінансового комітету Верховної Ради Ярослав Железняк (фракція партії «Голос») стверджує, що «справжній автор, який переконував всіх (включно з президентом), що це пройде, партнери погодились і навіть Міндіча врятують, це голова Офісу Андрій Єрмак«. Розрахунок був на те, що Трампу буде не просто байдуже, а він радісно підтримає цю ініціативу, адже НАБУ і САП — це «дітище» Барака Обами і Джо Байдена. За словами Железняка, «одним з аргументів Офісу, яким переконували деяких депутатів голосувати за корупційний закон про ліквідацію незалежності НАБУ і САП, було, що типу республіканці вимагають це зробити проти демократів».
Раніше Банкова заблокувала призначення чотирьох суддів Конституційного суду і директора Бюро економічної безпеки, вже сім місяців блокується конкурс на голову митної служби за участі міжнародних експертів. Залишалося позбавити НАБУ і САП незалежності та перепрофілювати їх на дискредитацію опозиції, нелояльних мерів тощо. Однак тепер ця піраміда всевладдя почала розвалюватися. Причому в очах багатьох спостерігачів, як українських, так і західних, це зробили лише кільканадцять тисяч українців, які виходили на акції протесту 22 і 23 липня.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
