Своїми кадровими рішеннями щодо керівників СБУ та прокуратури Володимир Зеленський поставив не крапки, а коми. Він залишив можливість повернення Івана Баканова та Ірини Венедіктової у свої крісла. Обидва відомства опинилися у ситуації невизначеності. А сам Зеленський ризикує отримати зовсім не потрібний йому імідж нерішучого та половинчастого політика, який плететься у хвості подій, замість того, щоб диктувати порядок денний.
Чому усунення, а не звільнення
Є дві версії. І перша з них полягає в тому, що Зеленський справді хоче зберегти можливість повернення Баканова та Венедіктової на свої посади.
Баканова він усунув від виконання обов’язків голови СБУ за статтею 47 Дисциплінарного статуту ЗСУ. Там записано, що тривалість усунення не повинна перевищувати тривалості службового розслідування та часу, необхідного для ухвалення рішення щодо результатів такого розслідування. Рішення про усунення скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави для прийняття такого рішення не підтвердилися або ухвалено рішення про притягнення порушника до дисциплінарної відповідальності.
А у статті 85 того ж статуту записано, що службове розслідування має бути завершено протягом місяця. У необхідних випадках цей термін може бути продовжений, але не більш як на місяць. Тому не виключено, що через місяць-два нам оголосять, що за результатами службового розслідування Баканову оголошено догану (або сувору догану) і тепер він може повертатися у своє крісло.
Що ж до Венедіктової, то її Зеленський відсторонив від посади генпрокурора за статтею 11 закону «Про правовий режим воєнного стану». Там записано, що президент у період дії воєнного стану може відсторонити від посади особу, яку він сам призначив, та покласти на відповідний період виконання обов’язків на іншу особу. Отже, щойно воєнний стан закінчиться, Венедіктова автоматично повернеться у своє крісло.
Зазначимо, що у вівторок, 19 липня, розпочнеться черговий пленарний тиждень Верховної Ради. І якби Зеленський хотів поставити не коми, а крапки, він би вніс до парламенту подання про звільнення Баканова та призначення нового голови СБУ, а також про надання згоди на звільнення Венедіктової та призначення нового генпрокурора.
І ось друга версія нерішучості Зеленського полягає у тому, що він боїться виносити ці питання на розгляд Верховної Ради. Він не має гарантій, що парламент схвалить його кадрові пропозиції. А ще він боїться публічних обговорень у сесійній залі його мотивів — навіщо йому знадобилося міняти Баканова та Венедіктову.
Мотиви усунення
У відеозверненні до українців увечері 17 липня Зеленський повідомив, що «понад 60 працівників органів прокурати та СБУ залишилися на окупованій території та працюють проти нашої держави». І що це породжує дуже серйозні питання до відповідних керівників. У зв’язку з цим він і оголосив про усунення Баканова та Венедіктової.
Про те, що Зеленському краще пред’явити зрадників, не чекаючи на перемогу, «ДС» писала ще місяць тому. В українському суспільстві зростає запит на те, щоб дізнатися, хто винен у серйозних провалах перед великою війною і на самому її початку. Насамперед — чому російські війська так легко і швидко підійшли з різних боків до Києва і водночас прорвалися з Криму до Херсона та на схід до самого Маріуполя. Чому не було вчасно евакуйовано населення західних передмість Києва (Гостомеля, Бучі, Ірпеня), Херсонщини та Приазов’я. І так далі за довгим списком.
Спроби виправдатися, що ось ми викрили кількох зрадників на місцях, не спрацьовують. По-перше, люди не вірять, що вина за всі провали лежить лише на діячах нижнього рівня. Тим більше, що влада кілька років постійно трубила, що у нас все, навіть ремонт дрібних об’єктів у селах, це велике будівництво за програмою президента. Люди підозрюють, що місцеві діячі виконували вказівки із високих кабінетів. По-друге, у будь-якому разі керівники повинні відповідати за тих, кого вони підбирали і призначали на посади на місцях.
І ось зараз, наприкінці п’ятого місяця повномасштабної війни, Зеленський вирішив пожертвувати (точніше, наполовину пожертвувати) двома великими фігурами: Бакановим та Венедіктовою. Цей крок явно запізнився з погляду задоволення суспільного запиту на пошук винних. До того ж сумнівно, щоб суспільство повірило, що вина лежить виключно на деяких органах на кшталт СБУ та прокуратури, начебто ці органи мали забезпечувати завчасне будівництво фортифікаційних споруд та своєчасну евакуацію мешканців.
Але є й інший мотив, який не озвучив Зеленський. Про цей мотив можна здогадатися, подивившись на тих, хто виконуватиме обов’язки замість Баканова та Венедіктової. Згідно з указами Зеленського, обов’язки голови СБУ тимчасово виконуватиме перший заступник Баканова Василь Малюк, а виконання обов’язків генпрокурора покладено на заступника Венедіктової Олексія Симоненка.
Опозиційні депутати вже озвучують версію про те, що Зеленський у такий спосіб зміцнює силові позиції керівника свого офісу Андрія Єрмака та його заступника Олега Татарова. «Як і прогнозувалося, замість усунути Татарова Зеленський призначив його ще на дві посади — генпрокурора (в.о. призначено Симоненка, друга Татарова) та голову СБУ (в.о. буде Малюк, колега Татарова ще по МВС часів Захарченка). Безжальні реформи», — іронізує нардеп від партії «Голос» Ярослав Юрчишин.
Можна уявити картину, як Верховна Рада після бурхливого обговорення прохань Зеленського звільнила б Баканова і дала згоду на звільнення Венедіктової, але відмовилася б призначити головою СБУ Малюка і не дала згоди на призначення генпрокурором Симоненка. На Банковій, мабуть, теж уявили собі цю картину. І побоялися.
Однак таким чином Банкова мимоволі зізналася всім гравцям у своїх страхах та у своїй слабкості. Тим самим вона спровокувала турбулентність у нашій внутрішній політиці. І це враження лише посилюється, якщо врахувати ще одне кадрове рішення, про яке повідомив Зеленський у своєму відеозверненні увечері 17 липня: має бути призначено нового керівника САП.
Чинник нового глави САП
Усі ці кадрові рішення Зеленський зв’язав в один ланцюжок. «Сьогодні я ухвалив рішення про відсторонення від посади Генерального прокурора та про усунення голови Служби безпеки України. Хочу, щоб мене сьогодні почули й усі, від кого залежить надзвичайно чутливе питання призначення нового керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Моя позиція як Президента України — конкурс, який відбувся, має привести до цілком логічного рішення про призначення нового керівника. Відповідна людина обрана, і від конкурсної комісії залежить фіналізація цього рішення».
Ніхто не заважав Зеленському заявити цю свою позицію півроку тому, місяць тому чи хоча б тиждень тому. Але він вирішив поєднати це із заміною Венедіктової на Симоненка. Тобто він сам продемонстрував, що ці дві події взаємопов’язані.
У зв’язку з цим нагадаємо, що хоча за законом САП є автономним органом, все ж таки генпрокурор має різні можливості впливати на керівника САП. Перший керівник САП Назар Холодницький працював за різних генпрокурорів, і з кожним мав складні стосунки. Наприклад, у серпні 2016 р. він розголосив свій конфлікт з Юрієм Луценком. За словами Холодницького, слідство мало беззастережні докази хабарництва харківського судді, проте ГПУ оголосила про закриття кримінального провадження проти цього судді. Тоді Холодницький своїм рішенням скасував ухвалу про закриття кримінального провадження. Але тут втрутився генпрокурор і своїм рішенням скасував скасування закриття кримінального провадження проти судді-хабарника. Холодницький назвав це «ударом у спину».
Наступний генпрокурор, вже за Зеленського, Руслан Рябошапка ще до свого призначення публічно шельмував Холодницького, заявляючи, що «в нього немає політичного майбутнього в цій країні». Потім наступний генпрокурор Венедіктова довела ситуацію до стадії, коли Холодницький змушений був подати у відставку. «Ми системно стикались із політичними спробами посягання на нашу незалежність та маніпуляціями щодо результатів роботи. Для цього залучаються величезні ресурси, — прокоментував він своє рішення. — Бути прокурором САП — це робота у середовищі, в якому кожен твій крок розбирають на атоми, намагаючись знайти найменшу помилку, щоб очорнити та дискредитувати».
І ось виходить, що на Банковій так бояться нового керівника САП Олександра Клименка, що на сім місяців затягнули його затвердження на посаді (він переміг на конкурсі ще 21 грудня минулого року). А тепер, коли затягувати далі стало неможливо через публічну негативну реакцію західних партнерів, вирішили терміново замінити генпрокурора — напевно, щоб Симоненко стосовно нового керівника САП зайнявся приблизно тим самим, чим займався Рябошапка стосовно Холодницького. Принаймні, саме таких підозр досяг Зеленський своїм відеозверненням.
Втім, ще раз зазначимо, що він ніде не поставив крапки, тільки коми. І його слова щодо необхідності призначення обраного керівника САП нічого не гарантують. Пам’ятається, дев’ять місяців тому, 18 жовтня минулого року, він в інтерв’ю ICTV також демонстрував бажання якнайшвидше отримати нового керівника САП. «Щодо нового керівника САП, я був здивований тим, що комісія не може зібратися для останнього етапу конкурсу. Ми трошки попрацювали. Я думаю, що найближчими днями ця комісія збереться і в нас буде завершений конкурс. Цього року ми нарешті отримаємо прокурора САП», — ця його обіцянка виявилася порожньою.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
