Отже, країни Європейського Союзу поки що не змогли домовитися про нафтове ембарго щодо росії та про посилення інших санкцій, серед яких і санкційний удар по главі російської псевдоцеркви Кирилу (Гундяєву). Головна причина – Угорщина, якою незмінно багато років керує друг путіна Віктор Орбан, викручує руки Брюсселю, вимагаючи від нього забагато поступок в обмін на згоду на ембарго нафти з країни-агресорки. До слова, у кальвініста Орбана ще й проявилася дивна любов до православного Гундяєва. Очевидно, за санкції проти головного російського попа угорський прем’єр хоче виторгувати собі ще якісь додаткові преференції. Спочатку офіційний Будапешт вимагав від ЄС до 750 млн євро для позбавлення залежності від російської нафти. Днями ж глава МЗС Угорщини Петер Сіярто, відомий антиукраїнською позицією, озвучив астрономічну суму: Євросоюз має компенсувати його країні 15-18 мільярдів євро! Схоже, Брюссель не готовий рахуватися з нахабним шантажем Орбана. Однак нам від того не легше, адже щодня росія отримує від Європи шалені кошти, які витрачаються на війну проти нас.
Раніше, нагадаємо, від ембарго пропонували звільнити Угорщину, Болгарію, Чехію і Словаччину, які дуже міцно сидять на російській нафтовій голці. Але під час обговорення питання й собі преференцій захотіли Австрія, Греція, Кіпр. Зрештою, домовилися домовлятися і далі. І якщо інші нафтозалежні від рф країни ЄС десь готові йти на поступки, то Орбан продовжує успішно виконувати роль троянського коня путіна. Тому запровадження ембарго у шостому пакеті санкцій стає все більш примарним. А без термінових змін у системі прийняття рішень в Євросоюзі наступні санкційні пакети взагалі можуть не ухвалити. Також існує загроза блокування згоди на отримання Україною статусу кандидата в члени ЄС (Москва своїми погрозами вже дала відмашку лояльним до неї європолітикам затягувати з українським питанням), а якщо цей етап ми і пройдемо, то сам вступ розтягнуть на десятиліття. Завжди знайдуть, за що зачепитися. На жаль, ми ще зіткнемося з великою проблемою, коли «втомлені від війни» європейські політики схилятимуть Київ до того, щоб «зберегти обличчя путіна» з втратами для нас. Прямого тиску і шантажу ще нема, але зондаж вже почався. Відомі на цю тему фантазії Еммануеля Макрона. А він такий в ЄС не один.
Та як виявилося, зі значними проблемами зіткнулася не лише Україна, а й Фінляндія зі Швецією. Ці країни у відповідь на путінську агресію проти нас вирішили стати членами НАТО. Однак на шляху до Альянсу у них виникла серйозна перепона – очільник Туреччини Реджеп Ердоган. Ще один чутливий до думки путіна діяч. Він заявив, що Туреччина не схвалить заявки на вступ до НАТО фінів і шведів, назвавши Швецію «розсадником» терористичних організацій. Мовляв, в їхньому парламенті є терористи. Очевидно, йдеться про представників курдської діаспори, яка вимушена була втекти з Туреччини. Дивна заява хоча б з огляду на те, що найбільше курдів в Європі мешкає в Німеччині, однак Ердоган на знак протесту не вимагає вигнати німців з НАТО.
І в Євросоюзі, і в Альянсі рішення приймаються за згодою всіх держав-членів. То ж на радість росії членство Фінляндії і Швеції в НАТО поставлять на паузу. Принаймні доти, доки не сторгуються з Ердоганом. Якщо взагалі сторгуються. А зробити це буде куди важче, аніж домовитися з Орбаном про санкції, – Угорщина мало впливає на політику ЄС, хоча, як бачимо, у вирішальні моменти здатна блокувати загальні рішення, а от Туреччина є одним із найпотужніших у військовому плані членів Північноатлантичного військового блоку. Тому вмовляти Ердогана доведеться довго. І не без поступок.
Агресивну росію з 2014 року не карають за політичний шантаж в Радбезі ООН, де також не можна прийняти жодного рішення без спільної згоди. То ж і не дивно, що коло країн-шантажисток зросло. А війна, яку путін розпочав в Україні, за кілька місяців остаточно вивела з ладу світову систему безпеки, котру вибудовували після Холодної війни. Коли укладалася суспільна угода, яка передбачала, що всі члени міжнародних організацій і союзів беруть на себе зобов’язання грати за єдиними правилами, то вважалося, що так і буде завжди. Можуть бути виключення – країни-ізгої, але їх мало і вони не робитимуть погоди. Зараз виявилося, що старі правила треба переглядати, інакше криза міжнародних інституцій лише посилюватиметься. І це на руку автократичним і клептократичним режимам на кшталт російського.
Наскільки швидко цивілізований світ здатний перебудувати правила гри? Тут є два моменти. Перший – бажання змінювати систему є, і це вже добре. Другий момент – інерція і бюрократичні механізми гальмуватимуть навіть найкращі починання. І це створюватиме перепони на кожному етапі. Бо з’являтимуться все нові й нові шантажисти. Італійський прем’єр Маріо Драгі чи не першим із лідерів західних держав висловив думку, що Європа має відійти від нинішньої моделі колективної згоди при прийнятті рішень. «Ми маємо подолати цей принцип одностайності, який веде до логіки перехресних вето, і рухатися до рішень, прийнятих кваліфікованою більшістю», – вважає Драгі. Якби такий принцип діяв вже сьогодні, то ембарго на російську нафту мали б підтримати 15 членів ЄС із 27. Тоді б Орбан не зміг викручувати руки всій Європі. Не подобається – виходь з Євросоюзу. Однак для таких змін, про які говорить Драгі, потрібно переглядати угоди, на підставі яких створено механізм прийняття рішень. І ось тут знову тупик: для початку потрібно домовитися про механізми перегляду цих угод. Тобто ідея Драгі хороша, проте її перспектива залежить від кількості держав, котрі підтримають зміну правил гри.
Це ж стосується і НАТО. Хоча там навіть було б простіше провести реформу – вагу голосу в Альянсі можна поставити в залежність від того, скільки коштів країна-член виділяє на загальну безпеку, в якій кількості спільних навчань її армія бере участь або якою мірою дотримується демократичних засад у внутрішній політиці. Останній пункт, приміром, зменшив би вагу голосу Туреччини, а голос Угорщини нагадував би комариний писк. Та поки що ми чуємо лише розмови про реформування інституцій. Можна припустити, що їх просто не хочуть зараз чіпати, аби не нашкодити ще більше. Але й лишати все, як є, не вийде. Інакше вже у найближчій перспективі ключову роль у світовій системі безпеки гратимуть не громіздкі й неповороткі союзи, а об’єднання країн, які матимуть спільні інтереси і бажання захищати один одного в разі агресії. А структури на кшталт НАТО у нинішньому вигляді вимруть, як вимерли мамонти. Бо не змогли пристосуватися до нових природних викликів. Їхнє місце зайняли дрібніші родичі слони. Які вважаються дуже розумними тваринами.
Юрій Васильченко / Depo.ua
