Тарас Кузьо є науковим співробітником аналітичного центру Henry Jackson Society і професором політології Національного університету Києво-Могилянська академія. Його останньою книгою є «Російський націоналізм і російсько-українська війна».
У цьому російському документі наочно пояснено справжні цілі вторгнення Росії в Україну, а саме бажання Володимира Путіна перетворити Україну на другу Білорусь. “Денацифікація” в його розумінні означає “звільнення” України від націоналістів і “фашистів”, які прийшли до влади внаслідок незаконного “путчу” 2014 року, та створення передумов для “білорусизації” України.
Повернувшись на посаду президента у 2012 році, Путін намагається увійти в історію Росії як “збирач російських земель”. Йому вдалося приєднати Крим у 2014 році, Білорусь у 2020 році, а тепер черга за Україною.
У російському документі йдеться: “Росія відновлює свою історичну велич, збираючи разом російську землю й російський народ у його повному складі – великоросів, білорусів і малоросів”. Зупинка “дезінтеграції російських земель” має стати першим кроком на шляху до відновлення СРСР, розпад якого навіть зараз – три десятиліття потому – лишається трагедією для Путіна.
В очах Путіна “Малоросію” – тобто Україну – має очолювати російська маріонетка на кшталт самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка. Після того, як британська розвідка повідомила про плани Кремля поставити на чолі України лідера маргінальної партії “Наші” Євгенія Мураєва, Москва замінила його на Віктора Януковича. Янукович наразі перебуває в Мінську, і російські окупаційні війська готуються посадити його у президентське крісло в Києві. Це цілком відповідатиме наративам російської пропаганди, яка упродовж останніх восьми років переконувала, що у 2014 році Януковича усунули від влади внаслідок незаконного «путчу», підтриманого Заходом.
Повернення Януковича до влади дозволить Путіну позбутися приниження, якого він зазнав у ході Революції Гідності – вдруге після Помаранчевої Революції, а також відновити траєкторію розвитку України, з якої вона зійшла дев’ять років тому. Згідно з тодішніми планами Москви, відмова Януковича підписувати Угоду про асоціацію з ЄС у листопаді 2013 року мала би призвести до його переобрання в січні 2015 року та вступу України до Євразійського економічного союзу.
Нещодавно Кремль озвучив свою мету “денацифікації”, яка спантеличує багатьох зовнішніх спостерігачів, особливо зважаючи на те, що Україну очолює президент єврейського походження. У російському документі наголошують, що “більше не буде України як анти-Росії”. Останні вісім років Путін сприймав як побудову «антиросійської України», яку його імперський націоналізм більше не може толерувати.
Після Євромайдану в Україні відбувалося “масштабне перетворення країни в анти-Росію”, у якій “знищували все, що колись було Україною: мирне співіснування і дружбу між народами, пам’ять про спільне славетне минуле, мораль, віру, російську мову, традиції, духовність”.
Кремля завжди вважав “антиросійську” Україну форпостом Заходу посеред “русского мира”. Російська кампанія дезінформації називала Україну маріонеткою Заходу. Путін навіть заявляв без будь-яких підстав, що американці підтримують «націоналістів», які борються з російськими силами.
У російському документі також наведено пояснення того, чому почалася нинішня криза: “Із кожним десятиліттям повернути Україну до Росії буде все складніше, адже перекодування, дерусифікація росіян і налаштування українців-малоросів проти росіян ставатимуть незворотними”.
Спостерігаючи за тим, як українські лідери поступово руйнували м’яку силу Росії в Україні, Кремль сповнювався люті. Є певна іронія в тому, що рішення закрити чотири проросійські телеканали (“NewsOne”, “112”, “ZiK”, “Перший незалежний”), яке стало останньою краплею для Москви, прийняв президент Володимир Зеленський, а не Петро Порошенко. Не менш важливим стало висунення звинувачень у державній зраді ставленику Путіна в Україні Вікторові Медведчуку.
На думку Путіна, останні вісім років після “путчу” були відхиленням від нормального розвитку України. “Денацифікація” означатиме викорінення всіх аспектів української національної ідентичності, які не лягають у канву путінського імперського націоналізму. Згідно з парадигмою, яку він озвучував із 2012 року й детально виклав у власній ідеологічній програмі в липні 2021 року, росіяни й українці є “одним народом”.
“Білорусизація” не означатиме кінець України, проте перетворить її в “Малоросію”, яка буде невід’ємним складником “русского мира” та Євразії. “Нейтралітет” України на ділі завадить їй інтегруватися і з НАТО, і з ЄС. Як зазначено в російському документі, українську державність “буде реорганізовано, відновлено й повернуто до її природного стану в межах російського світу”.
У цьому документі також ідеться про те, що кордони “Малоросії” не визначено остаточно: це буде вирішено після кінця України як анти-Росії. Починаючи з Бухарестського саміту НАТО 2008 року Путін постійно висуває територіальні претензії до південно-східної України, яку, на його думку, Володимир Ленін хибно віддав Україні. Протягом кризи 2014 року Путін називав ці території царистським терміном «Новоросія”.
Тому путінська “Малоросія” не включатиме “Новоросії”. Путін планує анексувати південно-східну Україну або створити на її основі окреме квазідержавне утворення в межах “русского мира”, а також – відповідно до вимог російських націоналістів у 2014 році – приєднати її до Євразійського економічного союзу.
Українська національна ідентичність завжди була синонімом прозахідної зовнішньополітичної орієнтації, тому “денацифікація” прагне знищити й одне, й інше. Водночас автори російського документу визнають, що це буде непросто: “неонацисти так просто не здадуться, бо метастази русофобії вже вразили все тіло України”.
Федеральна служба безпеки (внутрішня російська спецслужба, що діє на всій території колишнього СРСР) і Головне розвідувальне управління Росії вже склали “розстрільні списки”, які необхідно реалізувати у ході “денацифікації” після “звільнення» українських міст. Згідно з цими “розстрільними списками”, ФСБ і ГРУ планують ув’язнити та вбити проукраїнських і прозахідних політиків, експертів, науковців, громадських активістів і журналістів.
“Денацифікована” “Малоросія» вельми нагадуватиме Білорусь. Вона може бути лише диктатурою, бо проросійські сили були вкрай слабкими навіть до вторгнення, а наразі не мають ніякої підтримки взагалі. Єдиними політичними силами, яким дозволять функціонувати, будуть “Опозиційна платформа – За життя”, “Наші”, Комуністична партія, а також російські маріонеткові партії з “ДНР” і “ЛНР”.
Усі релігійні конфесії, крім Російської православної церкви, заборонять. Путін люто ненавидить Православну церкву України, створену після надання автокефалії Константинополем у січні 2019 році.
Кремль завжди сприймав декомунізацію в Україні вкрай негативно, вважаючи, що вона сприяє побудові “анти-Росії”. Російська кампанія з дезінформації, зокрема, хибно стверджувала, що декомунізація призвела до знесення пам’ятників Великої вітчизняної війни, хоча насправді чотири декомунізаційні закони не стосувалися воєнних пам’яток. Крім того, у якості виправдання свого вторгнення Кремль використав міф про “геноцид” російськомовних українців, який нібито відбувався внаслідок ухвалення мовних законів, які надавали підтримку українській мові.
Кремль вважає підкорення України важливим кроком на шляху до своєї стратегічної мети перетворення однополярного світу на багатополярний. У російському документі зазначено, що вторгнення в Україну є “відповіддю на геополітичну експансію атлантичного альянсу, поверненням Росією свого історичного простору й місця у світі”. Ба більше, “Росія не тільки кинула виклик Заходу, але й показала, що епоху глобального домінування Заходу можна вважати остаточно й безповоротно завершеною”.
Згідно з документом, об’єднаний “русский мир” діятиме “в геополітичному сенсі як єдине ціле» в межах “історичних кордонів Росії”. Якщо Україну захоплять і “білорусизують” у “Малоросію”, Захід повинен буде готуватися до найгірших протистоянь періоду холодної війни”.
Кремль чинить геноцид проти українців і їхньої ідентичності вже вдруге протягом століття, намагаючись реалізувати свою стратегію знищення західного світу. Захід не може допустити перемоги Путіна.
Тарас Кузьо / Еспресо
