Заява українського амбасадора у Великій Британії вийшла направду несподіваною. Оскільки готовність відмовитись від вступу до НАТО міг би озвучити глава держави – як «важке, але неуникне рішення». Чи голова Верховної Ради, на крайній випадок. Але аж ніяк не посол в країні, яка чи не найдієвіше останнім часом підтримує Україну в нашому протистоянні з Росією.
Перше, що спадає на думку у подібній ситуації – припущення, що посол затіяв якусь свою хитру політичну гру, яку не узгодив з МЗС. Втім, якщо простежити попередню кар’єру амбасадора Пристайка, стає зрозуміло, що подібні припущення є цілком безпідставними. Оскільки слово, яке найточніше описує його людські та професійні якості – це слово «виконавець». Хоч на посаді глави української місії при НАТО (отакий от збіг), хоч на високих постах в адміністрації Зеленського, а хоч і в кріслі очільника зовнішньополітичного відомства – Пристайко не займався самодіяльністю ніколи. Варіант, що посол обмовився – теж абсолютно нереалістичний. Оскільки він повторив своє твердження двічі. І той факт, що речник МЗС Ніколенко взявся Пристайка вигороджувати, недвозначно натякає, що заява посла несподіванкою для МЗС та Банкової не стала.
За таких умов залишається всього два ймовірних пояснення ситуації. Перше – і найбільш ймовірне – полягає в тому, що Пристайко озвучив те, що від нього вимагали озвучити його керівники. Чи то з МЗС, чи, навіть більш ймовірно, з Офісу президента. Насправді, Пристайко – ідеальний кандидат на прикру роль особи, яка вводить в інформаційний обіг не надто популярне рішення. Оскільки, з одного боку, він завжди виконує керівні вказівки, а з іншого – зважаючи на минулі посадові висоти, є достатньо помітною постаттю в українському дипкорпусі, щоби його заяву не могли проігнорувати.
І зараз, коли Пристайко сказав те, що сказав – ймовірно, вчинивши кар’єрне самогубство – на Банковій спостерігатимуть за реакцією на цю заяву як в Україні, так і у світі. В тому числі, і, можливо, навіть в першу чергу – в Росії. Розрахунок – простий. Потрібно, щоби зійшлися три параметри. Щоби рішення якщо й не відмовитись, то відкласти євроатлантичні сподівання на неозначене майбутнє мало достатньо підтримки в Україні – з боку тих, хто злякався російських погроз, що гарантувало б Зеленському збереження влади. Щоби при тому в Росії були згодні піти на деескалацію в обмін на подібну обіцянку. І щоби в світі всі настільки тішилися з «мирного врегулювання», що забезпечили Україну достатньою кількістю «печеньок» в обмін на проголошений «нейтралітет». При тому перші дві умови є абсолютно необхідними, третя – опціональною. У випадку, якщо їх не буде виконано, а роздратування публіки досягне непристойної межі, пан Пристайко вирушить на ранню і заслужену пенсію.
Втім, існує й інший варіант. Ця «пробна куля» українського посла була не тільки ініційована Банковою, але й узгоджена з Лондоном. Де сформулювали для Києва наступну нехитру пропозицію – натяк на можливість відмовитись від членства в НАТО, яке, наразі, є ефемерним, в обмін на постачання цілком реальної великої кількості зброї, допомогу в будівництві москітного флоту, надання засобів ППО та протикорабельної боротьби тощо. Простіше кажучи, пістолет у власній руці в обмін на перспективу американських танків десь далеко за обрієм. Втім, і в цьому випадку доля пропозиції залежатиме від реакції українського суспільства з одного боку, та Кремля – з іншого. Якщо зважити на той факт, що ані в першому, ані в другому випадку захоплених вигуків почути не доведеться, логічним здається припустити, що вся ця історія особливих наслідків у реальності не матиме.
Тарас Паньо / Depo.ua
