вівторок, 16 липня 2024 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Битва за $61 мільярд: Як Україні пережити похмурі сценарії на 2024 рік До Різдва Білий дім та республіканці ще мають час піти один одному на поступки, й Конгрес ухвалить виділення грошей для України. Якщо цього не станеться, варіанти отримання допомоги звузяться, проте з’являться й нові можливості

Сенат Сполучених Штатів Америки заблокував винесення на голосування законопроекту про фінансування військової допомоги Україні, Ізраїлю, Тайваню. Із загальної суми $106 млрд для нашої держави передбачався 61 млрд.

Що відбувається навколо виділення грошей Україні

Політики не дослухалися до президента США Джо Байдена, який напередодні розгляду питання пояснював: якщо зараз припинити допомагати українцям, путін не зупиниться і згодом бойові дії охоплять країни НАТО, тоді з росіянами воюватимуть вже американські солдати. «Республіканці в Конгресі готові зробити путіну найбільший подарунок, на який ви можете сподіватися, і відмовитися від нашого глобального лідерства, не тільки в Україні, але й за її межами», – заявив Байден.

Західні ЗМІ також майже одностайні: суперечки між демократами та республіканцями через допомогу Україні підірвали віру цивілізованого світу в лідерство Америки. Наслідки цього вже очевидні: Ізраїль втягується у затяжне протистояння з ХАМАС, Венесуела оголосила про аншлюс багатої на нафту частини Гайани, а кремлівський диктатор настільки осмілів, що особисто відвідав ОАЕ та Саудівську Аравію. Де вів розмови про ситуацію на ринку нафти. Далі – буде.

Чому ж ризик втратити глобальне лідерство не зупиняє республіканців? У Білому домі кажуть: справа – у шантажі. Опоненти хочуть протиснути додаткове фінансування посилення імміграційної системи. А саму систему зробити жорсткішою, зокрема, звузити так званий «гуманітарний пароль», тобто умови надання права іммігрантам на проживання та працевлаштування в США, а також скоротити кошти для неурядових організацій, які допомагають шукачам притулку в Штатах. Це давня ідея Дональда Трампа, який за свого президентства будував стіну на кордоні з Мексикою. Демократи категорично проти вимог республіканців. Вони наголошують, що пропоновані обмеження зашкодять іміджу Америки як маяка демократії, оскільки ускладнять отримання дозволу не ненависним Трампові мексиканцям, а втікачам із гарячих точок (у тому числі українцям) та з країн, де панують авторитарні режими – Венесуели, Афганістану, Куби, Нікарагуа і так далі. Також демократи проти внесення імміграційних вимог до пакету фінансової допомоги Україні, вважаючи, що це зовсім різні напрямки, а отже й різні статті видатків.

Крім того, в республіканців є інші побажання: посилення контролю за використанням коштів на військову допомогу та ревізія вже наданої – що Україна просила, і що отримала, – а також вимога до Байдена надати чітку стратегію США щодо України. Depo.ua свого часу зауважував, що з такою стратегією дійсно є прогалини, які опоненти нинішнього глави Білого дому використовують супроти нього.

Та головна причина, чому «слони» блокують виділення грошей Україні навіть попри серйозні іміджеві втрати для Америки, у президентській кампанії, яка набирає обертів. Ні в кого не викликає сумнівів, що у битві за президенство зійдуться Джо Байден і Дональд Трамп. Учасники праймеріз від республіканців Вівек Рамасвамі, Рон Десантіс та інші лише готують суспільну думку для головного претендента, шанси на перемогу якого дуже значні.

Як Україна втратила двопартійну підтримку в США

Згадаємо, коли почалися неприємні для нас зміни в американській політиці та що їх спричинило. Запит на додаткове фінансування України, навколо якого тривають баталії, Байден подав до Конгресу на початку жовтня, але вперше тертя з республіканцями щодо грошей для нас у Білого дому виникли у серпні. Тоді адміністрація президента США звернулася до Конгресу з проханням надати Україні до кінця 2023 року понад $13 млрд на екстрену військову допомогу і ще понад $8 млрд на гуманітарну підтримку.

Попри запевнення лідера більшості у Сенаті Чака Шумера про сильну двопартійну підтримку допомоги Україні, радикально налаштовані республіканці заявили, що хочуть переконатися, чи ці кошти необхідні і доречні для безпеки Америки, захисту її кордонів та підтримки союзників. Після чого події розгорталися за несприятливим сценарієм. У вересні Палата представників ухвалила законопроект про витрати на оборону на суму $826 млрд, проте українську статтю з нього вилучили. Після дебатів законодавці проголосували за передачу Україні $300 млн, але це питання розглядалося окремо. І не було пов’язане з серпневим запитом Білого дому. Останній за часом пакет допомоги на $175 млн, ймовірно, профінансований із цих коштів.

Отже, приблизно з літа проявилася тенденція втрати двопартійної підтримки України та перехоплення ініціативи в середовищі республіканців радикальними трампістами. Можливо, їх окрилила історія, коли Трамп 25 серпня побував у тюремній камері, звідки за 20 хвилин вийшов під заставу. На початку грудня Федеральний суд США відмовився знімати з нього звинувачення про втручання в результати виборів 2020 року та не визнав його імунітету щодо кримінального переслідування. Проте можна прогнозувати, що технологи Трампа ліпитимуть з нього жертву політичних репресій задля підвищення рейтингу. Що ж стосується поміркованих республіканців, то вони стали заручниками ситуації, коли окрім Трампа інших прохідних кандидатів у президенти у них немає.

Але зміни відбулися не лише в настроях республіканців. Минулого року Палата представників без жодних проблем ухвалила рішення про фінансування військової допомоги Україні на $45 млрд, чому значною мірою сприяли вражаючі успіхи українських оборонців, які визволили Харківщину, правобережжя Херсонщини та місто Херсон. Інша ситуація склалася на кінець цього року. Ми розуміємо, чому контрнаступ не дав очікуваних швидких результатів, а публікації в американській пресі свідчать, що за океаном також намагаються виявити причини помилок при плануванні військових операцій. Причому помилок, допущених американськими та натовськими тактиками й стратегами. Пошуки винних посилюють позиції скептиків. На жаль, воду на їхній млин ллють і публічні розбірки між нашими військовим та політичним керівництвом. Якщо у нас чвари і пошуки крайніх, то чого кивати на трампістів?

Ще один важливий момент: політики орієнтуються на зміни в громадській думці. У Кільському інституті світової економіки порахували, що протягом серпня-жовтня 2023-го вартість пакетів допомоги Україні від західних партнерів знижувалася і наразі досягла історичного мінімуму з січня 2022-го. До цієї неприємної статистики можна додати зволікання Європи з наданням снарядів, дуже складне просування рішень щодо посилення санкцій, та зовсім свіжу зраду – відмову ЄС від плану фінансування України замороженими активами росії. Тобто станом на зараз прогнози на 2024 рік – похмурі. При цьому у суспільствах держав-партнерок скорочення підтримки українців у війні не викликає обурення. Це – не втома від України, як хоче показати кремлівська пропаганда, а результат підйому та спаду емпатії. Підйом був після побачених звірств росіян у Бучі, після вигнання окупантів із Харківщини та Херсону, але звичайна людина не може хотіти допомогти іншій кожного дня два роки поспіль. Для пересічних німців, іспанців чи французів війна на околицях Європи стала буденністю. Вже давно на вулицях європейських столиць немає мітингів на підтримку українців. А раз суспільство не спонукає своїх політиків, ті й не особливо поспішають приймати складні рішення.

Ще складніше з американцями, відомими своєю америкоцентричністю. Якщо на вулиці містечка в Алабамі спитати прихильника республіканців, що трагічніше – програш України у війні з росією чи поразка кандидата від їхньої партії на президентських виборах, він очевидно вибере другий варіант. Тим більше коли їхній кандидат переконує, що здатен зупинити війну в Україні за два дні. Насправді, плану щодо цього в Трампа нема, але обіцянка виглядає для його виборців переконливою. Він же з путіним колись домовлявся…

Кінець чи нові можливості. Що нам робити без американської допомоги

Те, що відбувається в американській політиці навколо виділення коштів Україні, можна назвати взаємним шантажем: республіканці вважають (небезпідставно), що, голосуючи за підтримку України, підніматимуть рейтинг Байдена, а демократи (також небезпідставно), що, голосуючи за зміцнення кордону з Мексикою, підніматимуть рейтинг Трампа. Кожен в очах своїх виборців правий. Тому зараз триває гра на нервах – хто першим поступиться. Для Байдена ризик ганебної втрати Сполученими Штатами іміджу глобального лідера за його президентства виглядає значним, то ж, не виключено, на поступки першим піде він. Тобто із заявленої суми частину грошей витратять на забаганки республіканців і ми отримаємо менше, але краще вже цей варіант, аніж взагалі нічого.

Коли ж ситуація розвиватиметься геть несприятливо, залишається максимально дотискати європейців, аргументовано доводячи, що в разі кардинальної зміни політичних настроїв у США загроза російського вторгнення в країни НАТО стане реальністю. Потрібно нагадувати, як Трамп поводився з Європою під час президентства. Це і торговельні війни, і звинувачення у свідомій затримці внесків до бюджету Альянсу. Простіше кажучи, зовсім не факт, що в разі перемоги Трампа американці прикриватимуть Європу. Але факт, що це робитимуть українці, відстоюючи своє право на існування.

Крім того, українській владі доведеться самій шукати гроші на придбання військової техніки та снарядів у приватному секторі. Тобто брати кредити, обіцяючи виробникам зброї золоті гори. Це цілком працююча схема, адже після перемоги у війні Україна багатьма розглядається як військово-технічний хаб світового значення.

А для цього всього потрібно змінити підходи до дипломатії. Насправді, це слід було зробити давно. Розмова з республіканцями зараз матиме інший ефект, аніж мала б у серпні-вересні. Наше МЗС і куратори зовнішньополітичного напрямку на Банковій проспали зміну настроїв у політичних елітах США. Але, слава Богу, проукраїнські настрої в американському суспільстві ще переважають. От за те, щоб вони такими й лишалися, тепер треба боротися. Одними тільки зусиллями посла Оксани Маркарової та всіх наших співробітників посольства в США зробити це неможливо. Вихід – «парламентське МЗС», тобто допомога народних депутатів із досвідом дипломатичної роботи. Наразі ми бачимо, що влада проти цього. Свідченням тому став гучний скандал, коли Петра Порошенка та депутаток з «Європейської солідарності» не випустили до Штатів для участі в засіданні Міжнародного демократичного союзу, куди входять і республіканці.

Ці депутати в опозиції до влади, але не до України. Коли у березні минулого року велися переговори з російськими перемовниками, до них кого тільки не залучали, а тут – дивні обмеження. Якщо ці люди мають неофіційні контакти з американськими політиками і в такий спосіб здатні допомогти, від цього країна тільки виграє. Замість закріпити напрямки роботи за депутатами, колишніми дипломатами, бізнесменами, спроможними до ефективної дипломатії з елітами чи до спілкування з американськими виборцями, які не мають достатньо інформації про трагедію війни в Україні, ми рубаємо гілку, на якій сидимо. Проти таких контактів будуть у Білому домі? Авжеж ні. Байден та демократи зараз в одному човні з нами, і або цей човен вистоїть під час шторму, або всі дружно поринемо у куди гіршу ситуацію, аніж маємо на сьогоднішній день.


Юрій Васильченко / Depo.ua
Поділіться цим