Після скандальної пресконференції Володимира Зеленського західні медіа все частіше говорять не лише про небезпеку російського нападу на Україну, а й про те, що поведінка Володимира Зеленського викликає роздратування у західних лідерів. Дивуватися цьому не доводиться.
Некомпетентний український президент, який разом із соратниками намагається довести, що небезпека є перебільшеною – поганий помічник для західних демократій. У Вашингтоні та європейських столицях вже зрозуміли, що утримати Путіна від агресії може лише жорсткий тиск. Зеленський своїми закидами на адресу Заходу знижує силу цього тиску. І, зрозуміло, безвідповідальна поведінка українського президента впливає не так на його співвітчизників, як на західну громадську думку. Будь-який не дуже зацікавлений у політиці житель США чи ЄС може поставити питання: до чого таке напруження пристрастей, якщо сам український президент каже, що на його країну не збираються нападати і в Києві всі знають краще?
Таким чином, Зеленський об’єктивно діє проти національних інтересів країни. У той час, коли з’явилося вікно можливостей для жорсткого тиску на Кремль, Зеленський робить все, щоб применшити важливість цих можливостей, не діє синхронно. І це при тому, що йдеться про порятунок його власної країни, а не США чи Польщі. Але чому?
Зеленський та його соратники кажуть, що західні політики керуються виключно власними внутрішніми інтересами. Це безпардонна брехня, до того ж, не дуже компетентна. Говорити співвітчизникам про запровадження санкцій, які вдарять по їхнім власним інтересам, це означає нариватися на конфлікт із бізнесом та зниження рейтингів. Не випадково бізнес у всьому світі намагається домогтися пом’якшення передбачуваних санкцій. Ні, західні політики у своїх діях керуються мотивом, який не доступний для розуміння Зеленського, його оточення та його прихильників.
Вони керуються цінностями.
Зеленський прийшов до влади не просто на брехні. Він прийшов до влади на програмі національної капітуляції, яка була лише прикрита брехнею. Насправді голосування за Зеленського, який стверджував, що війна триває просто тому, що в цьому зацікавлене українське керівництво – це голосування за капітуляцію, яке було прикрите «роздратуванням», яке нібито викликав у прихильників Зеленського колишній президент.
Біда прихильників Зеленського у тому, що Путін хоче не капітуляції, а зникнення України. Тому через два з половиною роки ми й дійшли до такої ситуації. Путін вирішив натиснути з ще більшою силою – бо вважає, що рано чи пізно ми капітулюємо остаточно. Саме тому 2022 рік – це не продовження 2014 року, як нас тут намагаються запевнити. Це прямий наслідок голосування у 2019 році.
Зеленський намагається це приховати і від себе, і від нас. Визнати, що його політична програма – пряма брехня, це означає відмовитися від свого переобрання. До того ж він все ще розраховує на домовленості з Путіним – попри здоровий глузд, але в точній відповідності до свого життєвого досвіду. Тому він і готовий сваритися із Заходом – аби лише втриматися при владі. Тому саме він й діє у своїх особистих інтересах. І тому його особисті інтереси суперечать інтересам країни.
Віталій Портников / Еспресо
