Верховна Рада IX скликання працює вже майже шість з половиною років. Її перше засідання відбулося 29 серпня 2019 року. Одним з перших своїх рішень нинішні народні депутати позбавили себе кругової поруки. Вони викреслили із статті 80 Конституції норми про те, що їм гарантується депутатська недоторканність і що вони не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Ці зміни набули чинності 1 січня 2020 року, отже, вже понад шість років згода парламенту на ув’язнення її члена не потрібна.
Двоє за шість років
У жовтні 2019 року нинішні народні депутати зробили собі ще одну неприємність: записали в статті 481 Кримінально-процесуального кодексу, що повідомити їм про підозру може не лише генеральний прокурор (чи виконувач його обов’язків), а й керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Відтоді вони знали, що «свій» генпрокурор не зможе врятувати їх від відповідальності за корупційні злочини.
Щоправда, реально ця норма працює лише останні три з половиною роки, оскільки перед тим упродовж двох років посада керівника САП була вакантною. Назар Холодницький звільнився з посади керівника САП за власним бажанням 21 серпня 2020 року. Потім відбувся конкурс за участю міжнародних експертів, який штучно затягувався Банковою. Лише 21 грудня 2021 року конкурсна комісія визначила переможцем Олександра Клименка. І ще півроку, разом із великим тиском західних партнерів, знадобилося для того, аби Банкова припинила блокувати вступ Клименка на посаду. Тодішній генпрокурор Андрій Костін затвердив його керівником САП лише 8 липня 2022 року.
26 січня 2026 року Олександр Клименко відзвітував Укрінформу, що підозру від САП отримав 41 депутат Верховної Ради IX скликання. Але лише двоє з них поки отримали реальні вироки у суді.
Як втік Одарченко
Першим став «слуга народу» Андрій Одарченко, обраний у Харкові, у 170-му виборчому окрузі. 21 листопада 2023 року НАБУ затримало його за спробу передачі тодішньому голові Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Мустафі Найєму хабаря у криптовалюті в еквіваленті $50 тис. За даними слідства, в обмін на цей хабар Одарченко хотів отримати кошти на ремонт підконтрольного йому об’єкта інфраструктури з фонду ліквідації наслідків агресії РФ. 22 листопада суд обрав Одарченку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю застави у 15 млн грн, і 24 листопада той вийшов на свободу, внісши заставу.
16 квітня 2024 року справу Одарченка скерували до суду. А за п’ять місяців, 18 вересня, обвинувачений втік до Румунії. Він перетнув кордон в районі Красноїльська Чернівецької області, поза межами пункту пропуску з Румунією.
НАБУ і САП не мали можливості запобігти цій втечі. Це могла зробити Банкова, але її плани були протилежними. Факти свідчать про те, що влада створила Одарченку «зелений коридор» для втечі.
Передусім, всупереч ухвалі слідчого судді, який зобов’язав Одарченка носити браслет, той ходив без браслета. «У поліції на виконання ухвали слідчого судді відповіли, що не одягнули нардепу браслет «по причині відсутності вільного справного». За майже рік, відколи він вніс заставу у 15 млн грн і вийшов із СІЗО, вільного і справного браслета так і не знайшли. Нині Одарченко, який підозрюється в наданні хабаря $50 тис. криптою, у міжнародному розшуку, бо: не було справного браслета, який би відслідковував його геолокацію по країні; зміг поза пунктами пропуску незаконно перетнути кордон із Румунією, — констатує антикорупційний центр Межа. — Тому історія з браслетом, точніше його відсутністю, дуже схожа на історію сприяння втечі корупціонера».
Про зацікавленість влади у втечі Одарченка свідчить і те, що його не виключили з фракції «слуг народу» ані після затримання у листопаді 2023, ані після втечі з України у вересні 2024. Володимира Зеленського такі кадри у президентській фракції парламенту цілком влаштовували.
Єдине, чим покарали Одарченка за втечу, це виключили з парламентського комітету. Сталося це 10 жовтня. А посада у втікача була цікава: голова підкомітету з питань антикорупційної політики у сфері господарських, земельних і містобудівних правовідносин комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики. Тобто влада майже рік тримала в антикорупційному комітеті парламенту депутата, підозрюваного у корупції. І Банкова не бачила в цьому нічого поганого ані для свого іміджу, ані для іміджу України.
14 листопада 2024 року Вищий антикорупційний суд оголосив вирок Одарченку, засудивши його на 8 років ув’язнення з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади строком на три роки. Ще майже рік тривала апеляція.
10 жовтня 2025 року Апеляційна палата ВАКС підтвердила рішення ВАКС, і вирок набув законної сили. Автоматично Одарченко втратив повноваження народного депутата. У статті 81 Конституції записано, що повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього. До останнього свого подиху в статусі народного депутата Одарченко залишався членом фракції «слуг народу».
Втеча Одарченка була вигідна владі ще й тому, що дозволяла позитивним блогерам Банкової розповідати, що «НАБУ і САП досі не посадили жодного топ-корупціонера». Це дуже зручно: однією рукою забезпечувати топ-корупціонерам «зелений коридор» для втечі з України, а другою рукою звинувачувати НАБУ і САП у відсутності посадок. Але 9 лютого 2026 року система дала збій.
Чому не втік Гунько
Історія другого героя нашої оповіді, Анатолія Гунька, схожа на історію Андрія Одарченка хоча б тим, що обидва діячі були висунуті в депутати партією «Слуга народу». Гунько був обраний на довиборах 25 жовтня 2020 року у 208-му окрузі на Чернігівщині, обійшовши Олега Ляшка — лідера Радикальної партії. На початку жовтня 2022 року Ляшко приєднався до ЗСУ, з жовтня 2024 року командує батальйоном безпілотних систем 63-ї окремої механізованої бригади, 26 січня 2026 року Зеленський нагородив старшого лейтенанта Олега Ляшка орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Тим часом «слуга народу» Анатолій Гунько долучився до лав топ-корупціонерів і теж отримав гідну нагороду — ув’язнення.
Можна побачити певну іронію долі у тому, що дружина Анатолія Гунька Наталія Гунько у 2015-2020 роках була депутаткою Київської обласної ради від Радикальної партії Олега Ляшка. А у 2020 році вдало перефарбувалася і обралася до олблради вже від «слуг народу». Більше того, понад два роки — з квітня 2021 по травень 2023 — вона очолювала облраду (зняли її за наполяганням фракцій «Європейська солідарність» і «За майбутнє»).
Як і Одарченко, Гунько був у парламенті видатним борцем з корупцією. Щоправда, він був членом не антикорупційного комітету, а правового. Але з 1 грудня 2022 року він очолював тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з питань розслідування фактів корупції на державних підприємствах, в установах та організаціях Національної академії аграрних наук України (НААНУ).
8 серпня 2023 року НАБУ викрило Анатолія Гунька і двох його спільників на хабарі. Вони отримали $85 тис. від підприємця за нібито «передачу в оренду державних земель».
Як бачимо, в цій історії теж ідеться про хабар, але тут нардеп не давав хабар (як Одарченко), а брав. І йшлося не про ремонт якогось об’єкта, а про державні землі. Тож і подальші долі двох нардепів склалися по-різному.
Передусім зазначимо, що Гунька практично одразу, 10 серпня, виключили з фракції «слуг народу». 24 серпня нардепи провалили голосування за звіт ТСК Гунька і тим самим ліквідували її. За чотири місяці, 21 грудня 2023 року, Гунько приєднався до депутатської групи «Відновлення України».
У лютому 2024 року САП за матеріалами досудового розслідування НАБУ передала до суду обвинувальний акт проти Гунька та його спільника. 25 березня 2025 року ВАКС визнав нардепа винним у підбурюванні до надання хабаря та шахрайстві і засудив до семи років позбавлення волі з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади на три роки. До набрання вироком законної сили обвинуваченого зобов’язали носити електронний браслет.
Як повідомила САП, у межах досудового розслідування встановлено, що депутат, який одночасно був головою ТСК щодо НААНУ, «підбурював представника приватного підприємства до надання неправомірної вигоди для службових осіб Академії та керівника місцевого органу державної влади за забезпечення надання приватному підприємству земельних ділянок загальною площею 1700 га, що перебували в постійному користуванні державного підприємства Академії, та за подальше неперешкоджання господарській діяльності, маючи на меті заволодіти цими коштами».
Апеляція Гунька теж тривала майже рік, але, на відміну від апеляції Одарченка, виявилася частково вдалою. 9 лютого 2026 року Апеляційна палата ВАКС частково задовольнила скаргу захисників Гунька та перекваліфікувала його дії на зловживання впливом. Завдяки цьому Гунько отримав не сім, а чотири роки позбавлення волі, теж з позбавленням права обіймати певні посади на три роки, але без конфіскації майна. Але навіть із цим пом’якшенням це означає реальний термін у в’язниці та автоматичну втрату повноважень нардепа. На виконання рішення суду нардепа взято під варту в залі суду.
Незадовго до цього, 4 лютого, Гунько отримав ще одну підозру. НАБУ повідомило, що воно та САП «спільно з СБУ викрили схему заволодіння врожаєм соняшника та кукурудзи державних установ, що входять до структури Національної академії аграрних наук України. Організатори — народний обранець, якого вже обвинувачують в одержанні від аграрія $85 тис. хабаря, та депутат Київської обласної ради».
Чому ж Банкова врятувала від в’язниці Одарченка, але не врятувала Гунька, хоча той начебто теж дуже близька за духом людина? Злі язики за допомогою ТГ-каналу Bankova Mail 25 березня минулого року, одразу після першого приговору ВАКС, поширили версію про те, що долю Гунька вирішив Андрій Єрмак.
«На тому, щоб відправити нардепа Анатолія Гунька за грати, наполягали у команді голови ОП Андрія Єрмака. Сім років з конфіскацією – це наслідок того, що Анатолій Гунько спробував очолити схему розподілу всіх земель, які знаходяться на балансі Національної академії аграрних наук України. Йдеться про майже 500 тисяч гектарів ріллі та інших видів земель по всій Україні. Для цього Гунько створив у ВР ТСК з розслідування корупції в НААН, тиснувши цим на керівництво НААН. Але цією землею і можливістю заробляти на ній зацікавилися у найвищих кабінетах ОП. Як повідомляють джерела, йдеться особисто про інтереси Андрія Єрмака та його оточення. Врешті Гунька було арештовано у 2023 році, але замість того, щоб дати йому відскочити, було ухвалено рішення про його повноцінну посадку. Що власне і сталося», — повідомив ТГ-канал.
Звісно, цю версію можна і треба піддавати сумнівам, але вона цілком вписується в стиль Єрмака.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
