У найгіршому для нас варіанті Дональд Трамп міг би намагатись змусити Київ погодитися на московські умови завершення війни. Нинішньому господареві Білого дому начхати на інтереси України. Йому начхати навіть на статус США як «світового поліцейського». Він не бажає карати агресора та захищати жертву. А для виправдання називає себе «миротворцем». Тому найгірший для нас варіант є і найвірогіднішим.
Але все ж таки у нас залишається один козир: Європа. Під цією назвою ми розумітимемо Євросоюз (мінус такі персонажі, як Орбан та Фіцо) плюс Велика Британія та Норвегія.
Щоб цей козир спрацював, потрібні два чинники: спроможність Європи вплинути на позицію Трампа і потреба цього досягти. На наше щастя, Європа має і те, й інше.
На гачку жадібності
Спроможність забезпечується європейськими санкціями проти Росії та замороженими російськими активами в Європі. Одними з головних вимог Москви є кроки Європи: зняття санкцій та розморожування активів. Трамп, звісно, може висунути ультиматум Києву: якщо не погодишся на московський план, я залишу тебе без військової та фінансової допомоги США. Але він не може висунути подібний ультиматум Європі: зніми санкції з Росії і розморозь активи, інакше я тебе каратиму і примушуватиму.
Він міг би спробувати шантажувати Європу відмовою США від зобов’язань за п’ятою статтею Північноатлантичного договору. Але Трамп жадібний, і Європа користується цією його слабкістю. Якщо він позбавить Європу американського військового захисту, Європа відповість скороченням закупівлі американської зброї. А Трампу це категорично не вигідно із внутрішньополітичних міркувань. По-перше, це сильно посварить його з американськими виробниками зброї, які традиційно входять до найбільших спонсорів республіканців. По-друге, це вдарить по його рейтингу, та й по його іміджу, який він намагається собі створити, неперевершеного майстра нарощування доходів американського бюджету.
Зараз Трамп, навпаки, хвалиться тим, що він домігся від Європи збільшення військових витрат, які йдуть, зокрема, на закупівлю зброї у США. 8 серпня на брифінгу в Білому домі, де він оголосив про своє рішення зустрітися з Путіним, Трамп спеціально наголосив, що лідери європейських країн НАТО – «це чудові люди і чудові лідери. Я дуже потоваришував з ними, і вони погодилися збільшити свою частку з 2% до 5%, які вони вже заплатили. Трильйони доларів, і ми дуже тісно співпрацюємо. Європейський Союз – це чудово, і вони закуповують зброю у нас. Вони мають багато грошей, і вони витрачають їх на купівлю зброї. Ми не витрачаємо гроші, а постачаємо їм зброю, і вони за неї платять».
Трамп явно смакує цю історію, багато разів повторюючи те саме. І саме її він назвав головною причиною того, що Путін нібито захотів домовлятися про завершення війни. «Знаєте, я думаю, що останнім часом відбулося багато подій, які могли б просунути цю справу вперед. Я не згадуватиму нічого, пов’язаного з Індією. Можливо, це вплинуло. Що справді вплинуло, так це те, що НАТО збільшило витрати на закупівлю військової техніки», – заявив він.
У своїй голові Трамп уже отримав від Європи ці «трильйони доларів». Він уже зріднився з ними і, сподіватимемося, не зможе відірвати їх від серця і розпрощатися з ними заради того, щоб задовольнити Путіна. А якщо так, то він буде змушений на зустрічі з Путіним обіцяти йому будь-які поступки від свого імені, але не від імені Європи. «Хочеш скасування санкцій та розморожування активів – погоджуйся на умови європейців, – маю сказати він своєму гостю. – Я з ними розмовляв, вони жорстко стоять на своєму».
Як воно буде насправді, покажуть переговори 15 серпня в Анкориджі, найбільшому місті Аляски (якщо вони відбудуться). Європа свою позицію вже виробила і «капає на мізки» Трампа, як уміє.
«Життєво важливі інтереси безпеки Європи»
Чи справді Європа має потребу вплинути на Трампа? Може, їй так само, як і Трампу, начхати на наші інтереси, тільки вона, на відміну від нього, соромиться це показувати?
Європі точно не начхати на свою власну безпеку. У квітні генеральний інспектор Бундесверу Карстен Брейєр схвилював всю Німеччину попередженням про можливий напад Росії на європейську частину НАТО в 2029 році. «Ми бачимо, що близько 1500 бойових танків щороку або виробляються заново, або виводяться з депо і ремонтуються – це значно більше, ніж необхідно для війни проти України. І склади заповнюються боєприпасами», – сказав Брейєр в інтерв’ю тижневику Welt am Sonntag. За його оцінкою, до 2029 року Росія «здатна завдати великомасштабного нападу із застосуванням звичайних озброєнь, навіть на територію НАТО». Мета Путіна – «послабити та знищити НАТО як альянс та дискредитувати нашу західну форму суспільства».
Втім, 2029 рік – це, мабуть, не найреалістичніша оцінка. Логічно припустити, що Путін вважає чотири роки президентства Трампа «вікном можливостей». У такому разі він може напасти раніше, поки це «вікно» не зачинилося.
25 липня прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що Путін може напасти на європейську частину НАТО і, зокрема, на Польщу вже 2027 року. «Сьогодні головнокомандувач сил НАТО в Європі та головнокомандувач американських сил у Європі генерал Алексус Гринкевич у розмові зі мною підтвердив, що Росія буде готова до конфронтації з Європою, а отже, і з нами вже у 2027 році», – сказав він. Туск зазначив, що такі самі сигнали чув і від колишнього керівника британської розвідки MI6 Річарда Мура, а також від нинішньої керівниці MI6 Блейз Метревелі.
Європа чудово розуміє, що Україна – це стримуючий чинник для Путіна. Стримуючий чинник у тому сенсі, що Путін повинен знати, що якщо 2027 року він нападе, скажімо, на маленьку Естонію, то ризикує втратити всі свої завоювання в Україні, тому що Європа та Україна дадуть спільну військову відповідь на російську агресію.
Якщо цей стримуючий чинник нейтралізувати, тоді Росія, звісно, вважатиме це запрошенням переключитися на інших своїх сусідів: Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Польщу. Саме тому Європі важливо, щоб майбутня мирна угода не накладала на Україну жодних нейтралізуючих зобов’язань. Тобто жодних заборон на постачання зброї Україні та виробництво зброї Україною; жодних обмежень на чисельність та озброєння ЗСУ; жодних заборон на війська та військові бази європейських країн в Україні; ніякого нейтрального статусу України – всі ці наші червоні лінії є також і європейськими червоними лініями. Ми не вступимо до НАТО у зрозумілій тимчасовій перспективі, але нейтральність поховає навіть теоретичні плани створення військового альянсу у трикутнику Лондон-Варшава-Київ. Також і Євросоюзу, куди ми вступаємо, потрібна Україна, максимально сильна у військовому плані.
10 серпня опубліковано заяву президента Франції Еммануеля Макрона, прем’єр-міністра Італії Джорджі Мелоні, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, прем’єр-міністра Сполученого Королівства Кіра Стармера, президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та президента Фінляндії Олександра Стубба «Про мир для України напередодні запланованої зустрічі президента Трампа із президентом Путіним». Заява чітко окреслює червоні лінії: «Дипломатичне рішення має захищати життєво важливі інтереси безпеки України та Європи. Ці життєво важливі інтереси включають необхідність надійних та переконливих гарантій безпеки, які дозволять Україні ефективно захищати свій суверенітет та територіальну цілісність. Україна має свободу вибору своєї долі». «Свобода вибору своєї долі» – це насамперед про свободу вибору оборонного союзу. Закінчується заява фразою про те, що Європі потрібен такий «мир в Україні, який захищатиме наші життєво важливі безпекові інтереси».
«Відправна точка переговорів»
Той факт, що Трамп погодився на особисту зустріч із Путіним замість того, щоб вводити проти Росії обіцяні «пекельні санкції», це, звісно, успіх Путіна, але маленький. Великий успіх буде, якщо зустріч в Анкориджі завершиться тим, що Трамп висуне Києву ультиматум погодитись на запропонований Москвою обмін територіями. Це означатиме, що Путіну вдалося зробити так, щоб у очах Трампа винною у зриві мирного процесу була не Росія, а Україна.
Тому зараз Європа намагається «повернути м’яч на поле Путіна». Це означає пропонувати зустрічний план – такий, щоб Путін в Анкориджі відповів відмовою, і тоді саме він буде винний у тому, що миротворчі зусилля Трампа виявилися безуспішними.
Ключові моменти зустрічного плану Європи позначені у заяві Макрона, Мелоні, Мерца, Туска, Стармера, фон дер Ляєн та Стубба. «Конструктивні переговори можуть відбуватися лише в умовах припинення вогню або скорочення бойових дій. Шлях до миру в Україні не може бути визначений без України. Ми, як і раніше, віддані принципу неприпустимості зміни міжнародних кордонів силою. Нинішня лінія зіткнення має бути відправною точкою переговорів», – наполягають сім європейських лідерів.
Як бачимо, тут немає категоричної відмови від обміну територіями. Акцент робиться на тому, що це не може бути відправною точкою переговорів. Спочатку припинення вогню, потім переговори, відправною точкою яких має бути нинішня лінія зіткнення, а потім, якщо сторони домовляться про симетричні взаємні поступки, то чому б і ні. Якщо, звісно, Путін не спробує за звичкою всіх обдурити.
Таким чином, в Анкориджі перед Трампом лежатимуть два мирні плани: Путіна та Європи. Мабуть, він спробує зліпити з них якийсь третій, свій. І ми можемо сподіватися, що разом із Європою впораємось із цією проблемою.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
