Топ-новиною останніх днів стало призначення новообраним президентом США Дональдом Трампом спеціального представника з питань України та росії. Ним став 80-річний генерал Кіт Келлоґ, котрий не один рік працював радником у Трампа. Експерти та політики, кожен у міру своїх світоглядних орієнтацій, роздають або оптимістичні, або песимістичні оцінки цієї фігурі. Але бракує реалістичних оцінок. Не фігури, а ситуації.
Був в Ізюмі, але проти допомоги Україні: два обличчя Кіта Келлоґа
Отже, в чому оптимісти бачать позитив Келлоґа. Перше: це більш фахова людина, аніж ті, кого раніше називали претендентами на спецпредставника. Борис Епштейн, ще один близький порадник Трампа, став фігурантом скандалу про буцімто отримання ним вигоди з кадрових призначень в американській адміністрації. За браком часу не будемо глибше вдаватися в подробиці життя Епштейна, зокрема, щодо його політичних і бізнесових гачків в росії.
Інший кандидат – Річард Гренелл. Про його призначення ходили чутки до останнього. Як і всі трампісти – він противник членства України в НАТО та прихильник територіальних поступок України задля припинення війни. Але при цьому показав повне нерозуміння ситуації, запропонувавши проект створення якихось «автономних регіонів» з одночасним збереженням територіальної цілісності держави. Тобто, очевидно не в курсі, що путін із порушенням усіх міжнародних норм включив чотири українські області до складу росії в їхніх адміністративних межах і повертати вкрадене не бажає, то ж його треба змусити це зробити. Крім того, Гренелл людина-флюгер: критикував Трампа, а потім переметнувся до нього, критикував Барака Обаму за небажання прийняти Україну до НАТО, а зараз сам категоричний противник.
Другий позитив: Келлоґ – генерал, а отже, зможе вести переговори з путіним із позиції сили. Був радником з питань безпеки в екс-віце-президента Майка Пенса, а потім у Трампа. Який йому беззастережно довіряє. Третє: у 2023 році Келлоґ критикував повільність Заходу у наданні допомоги Україні, резонно зауважуючи, що вагання приведуть не до перемоги, а до затягування війни. Четверте: він ніколи не виправдовував агресію росії, а навпаки, жорстко критикував її за вторгнення в Україну. Особисто у січні 2023 року відвідував звільнений від окупантів Ізюм. Так що дідусь досить сміливий. П’яте: позитивно оцінив надання Білим домом згоди на удари вглиб росії американськими ракетами, назвавши цей крок посиленням перемовних позицій нового президента.
А ось скептики парирують: не факт, що Келлоґ проявлятиме однакову силу у переговорах з Москвою і Києвом, бо на українську владу можливостей натиснути у Вашингтона більше. Приміром, припинити постачання зброї, про що багато разів казав і сам Трамп. Окрім того, песимізму додає той факт, що Келлоґ ще з 2022 року виступав проти надання допомоги Україні. Робив він це для критики Білого дому, проте з жахом можна тільки уявити, щоб сталося, якби такі от панове тоді взяли гору.
Ну й останній пункт песимістів, але найбільш вагомий – «мирний план» авторства Келлоґа та колишнього аналітика ЦРУ Фреда Флейца. В ньому 80 відсотків тексту – критика політики Джо Байдена щодо війни в Україні, а інші 20 відсотків – поради йому ж, як війну закінчити. Коротко: членство нашої держави в НАТО треба відкласти на тривалий період, щоб заохотити путіна до переговорів, допомога озброєнням Україні в обмін на участь у переговорах із росією, заохочення путіна послабленням деяких санкцій і повне їхнє зняття лише після укладення угоди, вигідної Україні. При цьому автори визнають, що дипломатичне вирішення питання повернення окупованих територій навряд чи можливе за президентства путіна. Україні, вважають автори, буде важко сприйняти переговори з втратою територій та не покладенням на росію відповідальності за влаштовану нею бійню, але головне зараз – припинити війну.
Витвір двох радників Трампа, який нагадує фінський сценарій, експерти оцінили переважно негативно. Також негативно про нього відгукувалися і в Києві. Тоді ж ніхто не міг передбачити, що один із авторів цього «мирного плану», можливо, просуватиме саме його вже в ранзі спецпредставника США.
Америка чи Європа. Чому українській владі слід більше розраховувати на ЄС
А що буде, коли Келлоґ зазнає фіаско? Відразу зауважимо: путін робитиме для цього все, то ж офіційна позиція Києва при переговорах з посланцем Трампа має бути максимально коректною. З трампістами фокуси на кшталт заяви клерка з Банкової, що, мовляв, не розповідайте нам, кого призивати в армію, бо ви не дали достатньо зброї, не пройдуть. Так, заокеанський переговорник привезе в багатьох пунктах неприйнятний план, але наше завдання полягає в тому, щоб показати себе договороздатною стороною, а путіна – ні.
Другий момент – щойно Келлоґ приступить до роботи, стане зрозумілою мета Трампа. У кремлі сподіваються, що мета – імітувати бурхливу діяльність, щоб показати американцям: я хочу миру, а вони не хочуть, то ж умиваю руки. І далі займатиметься виконанням внутрішньополітичних обіцянок. Що Келлоґ – це Трамповий Лі Хуей. Нагадаємо: у Сі Цзиньпіня є такий дипломат, який виконує роль човника між Києвом, Москвою та Європою, просуваючи китайський «мирний план». Той не має жодного сенсу для закінчення війни, проте виконує функцію геополітичного магніту для Пекіну: завдяки цій ініціативі той формує власну вісь впливу у світовій політиці.
Залишається сподіватися, що надії путіна марні і новий американський президент знайде спосіб переламати хребет російській економіці, але щодо успішності Келлоґа варто бути не оптимістами, не песимістами, а холодними реалістами. Тому поки генерал-«миротворець» впихатиме невпихуєме, як казав відомий український діяч минулого, потрібно максимально задіювати дипломатію в Європі, не втрачати друзів у США та налагоджувати тісні стосунки з азійськими демократіями. Перший термін Трампа вчить: він почне торговельні війни з ЄС, Британією, з Канадою, заграватиме з Північною Кореєю, вноситиме чвари у НАТО та G7, ганятиме у себе мігрантів і вляпуватиметься зі своїм оточенням у гучні скандали. Тому треба відкинути ілюзії, що війна в Україні буде для нього на чільному місці.
Краще уважно прислухатися до заяв, які лунають з Європи. Євросоюз, який запросив Україну до членства й за оптимістичними прогнозами надасть його у 2030 році, має певні моральні зобов’язання перед українцями. І застороги на адресу Америки після перемоги Трампа. Адміністрація, яка відходить у минуле, не забезпечила спадковість політики загальної безпеки колективного Заходу, що загострило тему підвищення суб’єктності Європи. Європейські країни поновили дискусію щодо можливої відправки іноземних військ та приватних оборонних компаній до України, пише Le Monde. Лідерами в обговоренні є Великобританія і Франція. Колись Еммануель Макрон висловлював думку про європейських військових в Україні, але тоді очільники держав ЄС один поперед одного переконували, що їхні солдати не воюватимуть. Часи змінилися, вони вимагають нелінійних рішень.
Також актуальними для ЄС мають бути ті самі пункти, які Володимир Зеленський передав американцям. Європейцям дуже цікава спільна розробка українських родовищ. Дивно, що їм відразу не запропонували такі ж умови, як американцям.
Інша вкрай важлива тема – інвестиції європейських країн у наш ВПК. У жовтні видання The Washington Post повідомило: оскільки ЄС не в змозі поставити всю необхідну зброю та боєприпаси, то переходить до інвестицій у військову промисловість України. Це дуже важливий крок, адже інвестори захищатимуть свої інвестиції. Системами ППО та, не виключено, військовими контингентами.
Схоже, в Парижі, Лондоні, Брюсселі, поки боязко, але й у Берліні, де після дочасних виборів може змінитися правляча коаліція, яка висуне на посаду жорсткішого канцлера, аніж Олаф Шольц, готові підставити Україні плече, щоб сценарій миру від Трампа не був безальтернативним. Але слідкують і за готовністю Києва не прогинатися під такий сценарій. Можливо, було б не зайвим розпочати переговори з Євросоюзом про призначення і його спецпредставника з питання пошуку миру, адже Європу це цікавить точно більше, аніж команду трампістів. З такою ж ініціативою можна звернутися до генсека НАТО Марка Рютте. Це потрібно для того, щоб позиція колективного Заходу була спільною, а не хтось один у Вашингтоні грався в альфа-самця.
Юрій Васильченко / Depo.ua
