Західні ЗМІ далеко не вперше наголошують на значній вазі фігури Андрія Єрмака в українській політиці. У квітні очільник президентської канцелярії потрапив до престижного рейтингу Time в категорії «Лідери». Він був єдиним українцем у переліку. Статтю про Єрмака написав колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен, назвавши керівника ОП «рішучим лідером». Нинішня стаття, у британському виданні The Times, – зовсім не єлейна, а навпаки, неприємна для української влади. Автор статті Максим Такер стверджує: оточення президента України «приголомшене жадобою влади» Єрмака. Він переповідає про тривогу різних кіл як в Україні, так і за її межами, з приводу зростання залежності Зеленського від керівника свого Офісу, котрого «звинувачують у накопиченні особистої влади та узурпації демократичних процесів».
Єрмак, Татаров і жадоба влади. Які акценти розставив The Times
Єрмаку закидають причетність до відставок главкома ЗСУ Валерія Залужного й віце-прем’єра Олександра Кубракова, обмеження доступу до президента, який все більше покладається на обмежене коло осіб. І при цьому, пише видання, команда Єрмака зростає. В згаданому контексті окремо виділили Олега Татарова, який впливає на силовиків і «не має моральних обмежень та вміє накопичувати гроші». Згадано і про занепокоєння партнерів корупцією. За стандартами журналістики Такер дає й позицію Банкової, де пояснюють критику Єрмака його «прямим, але ефективним стилем управління».
Для українців, які хоча б трохи цікавляться політикою, нічого нового у статті нема. Хіба посилання на інсайдерів, які повідомили, що посли G7 замість аудієнції з главою держави були представлені главі його Офісу. А от для іноземних читачів опис ситуації на горі української влади може стати певним одкровенням. Зауважимо на кількох важливих деталях. Британська The Times не лише одна із найвпливовіших газет у світі, вона входить до медіа-імперії Руперта Мердока, а аудиторія видання – переважно читачі з консервативними поглядами. Пояснимо, чому ці деталі важливі.
По-перше, Мердок водить дружбу не тільки з британськими консерваторами, а й з американськими республіканцями. У тому числі з Дональдом Трампом. І тут слід пам’ятати про фактор президентських виборів за океаном, де знову почала формуватися двопартійна підтримка України. Будь-які погані новини про стан демократії в нашій державі здатні цю підтримку похитнути. По-друге, на свої вибори чекає й Великобританія, де в разі очікуваної поразки консерваторів лейбористами може бути переглянута позиція щодо об’ємів допомоги нашій країні. Згадана публікація виглядає як сигнал консервативним колам на Туманному Альбіоні, щоб ті спробували вплинути на Київ превентивно, аби позбавити супротивників торі зачіпок для критики їхньої політики щодо України.
Отже, поява статті у The Times наші є гучним дзвіночком Зеленському. Проте відклик на подзвін може бути іншим, аніж багато хто сподівається. І тут варто згадати дещо призабуту історію про плани створення уряду технократів на чолі з Єрмаком, які буцімто виношуються на Банковій.
Реформа, яку вирішили не прискорювати
На початку березня прем’єр Денис Шмигаль заінтригував: кількість міністерств і відомств скоротять, створять центр уряду, де готуватимуться урядові документи. Depo.ua скептично поставився до ідеї Шмигаля, зазначивши, що на певний час симулякр реформи уряду займе уми частини громади, навколо цього нагнітатимуть інтригу, але країна де-факто нічого не отримає на виході доки Кабмін лишається інструментом в руках Банкової. Протягом трьох місяців були згадки про роботу над форматом центру уряду, відбулися кадрові зміни в Кабінеті міністрів, проте обіцяної реформи українці не побачили. З нею не поспішають, щоб ухвалити зважене й ефективне рішення? Було б добре, коли так. Та, схоже, справа не тільки в цьому.
На початку травня доволі популярною була версія про реформування уряду під нового прем’єр-міністра, яким може стати Єрмак. Depo.ua аналізував сильні і слабкі сторони такого кадрового рішення. Серед сильних – беззастережна довіра Зеленського до Єрмака, що потенційно дасть можливість уряду працювати без тертя з президентською гілкою влади. Ще один позитивний бік – під уряд технократів можливо сформувати нову більшість у Верховній Раді, де нинішні «слуги» нездатні ухвалювати важливі рішення без допомоги груп-сателітів. Слабкі сторони: непопулярність Єрмака серед українців, що здатне викликати недовіру й до дій уряду, та ймовірне невдоволення партнерів.
В експертному середовищі побутували й інші думки. Приміром, у кріслі керівника ОП Єрмак має дуже багато важелів впливу, але відповідальність лягає на Кабмін та парламент. У разі ж переходу на прем’єрську посаду відповідальність буде персоніфікована на ньому. Тому, мовляв, якщо Єрмак й очолить Кабмін, то точно не зараз, коли доводиться ухвалювати непопулярні рішення. Простіше кажучи, Шмигаль ще не зібрав на собі весь негатив, з яким його відправлять у відставку. Інша думка – втрачати зручного голову своєї канцелярії не хоче Зеленський. Між ним та Єрмаком – повна симфонія. Але не факт, що вона збережеться в разі переходу останнього з вулиці Банкової на сусідню вулицю Грушевського. В Україні традиційно прем’єр-міністри працюють громовідводами. Єдиним улюбленцем народу, мабуть, був Віктор Ющенко. Якого «збило» оточення Леоніда Кучми, власними руками відправивши в опозицію.
Чи погодяться партнери на прем’єра Єрмака?
Отже, зведемо всі версії проти до трьох позицій: Єрмака на чолі уряду не бачать партнери, він не прагне виходити з ролі «сірого кардинала» сам або ж його не хоче відпускати президент. Всі ці версії життєздатні, принаймні такими можуть виглядати. Але, по-перше, хоча розмови про реформу уряду й стишилися, це не означає, що на Банковій відмовилися від планів поставити біля урядового керма нинішнього керівника ОП. Якби відмовилися, то зняли б це питання з порядку денного однією короткою заявою: президент задоволений Єрмаком на нинішній посаді. Очевидно праві ті, хто вбачають затримку з кадровим рішенням у низці дуже непопулярних кроків, які ще попереду – підвищенні податків, акцизів на пальне, тарифів і так далі, все це має зробити діючий Кабмін.
По-друге, про небажання кермувати урядом нічого не казав і сам Єрмак. Більше того, публікації, подібні до згаданої в The Times, можуть прискорити процес зміни посади. Наші партнери розуміють, що Зеленський ніколи не відмовиться від послуг Єрмака. Вони, вочевидь, не у захваті від цього, але їх радше дратує не так фігура кормчого ОП, як його вплив у статусі, який не дає законного права мати такий вплив. Посада прем’єр-міністра – інша справа. Її повноваження відомі, вони чітко прописані у Конституції. Є демократичні процедури затвердження глави уряду, його звітності та відставки. Це важливо для наших західних партнерів та їхніх виборців, щоб не виникали підстави звинувачувати українську владу в авторитаризмі та недемократичності.
По-третє, очевидним є той факт, що до повоєнних парламентських виборів потрібно сформувати, підготувати та розкрутити новий політичний проект «під президента». Як свідчить останнє опитування КМІС, де лише 7% українців позитивно оцінюють роботу «слуг народу», політичній реанімації ця партія не піддається. На посаді успішного глави уряду Єрмаку буде куди простіше формувати нову конструкцію, яка не лише дозволить Зеленському переобратися на другий термін, а й дасть можливість оформити зручну більшість у новому парламенті. Інакше перемога на виборах президента буде пірровою. Але ключове слово тут «успішного». В ідеальних моделях стратегії і тактики виглядають красиво, а на практиці можуть давати збої. З різних причин. Приміром, в коридорах української влади пряме управління поза демократичними інституціями можуть вважати ефективнішим, а от люди, від яких залежить допомога і підтримка України, – ні. Не слід забувати: багато з того, що прощається під час війни, не прощатиметься після неї.
Юрій Васильченко / Depo.ua
