Отже, рух Швеції до членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО), який було схвалено більшістю союзників ще позаминулого року, помітно прискорився. Своє «дякую» Стокгольм, якщо виникне відповідне бажання, може висловити президентові Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану, який після 20 місяців блокування процесу вступу Швеції до Альянсу нарешті змінив свою позицію.
Власне, 23 січня заявку Швеції на вступ до НАТО ратифікував парламент Туреччини. Натомість Анкара отримала свій ґешефт від союзників, а саме від Сполучених Штатів, адже наступного дня, 24 січня, президент Джо Байден надіслав очільникам профільних комітетів Конгресу лист із закликом «невідкладно схвалити продаж» Туреччині винищувачів F-16.
Чого, завважимо, Ердоган так довго прагнув досягти, і дуже швидко відповів Байдену люб’язністю на люб’язність – схвалив 25 січня рішення парламенту щодо ратифікації заявки Швеції на вступ до Північноатлантичного альянсу.
Ердоган підставив Орбана
Нині, після цього довгоочікуваного рішення Анкари, останньою перепоною для посилення всієї архітектури євроатлантичної спільноти на тлі розв’язаної Росією війни проти України і гібридної – проти НАТО лишається уряд Віктора Орбана, який раніше запевняв союзників, що Угорщина «не буде останньою, хто схвалить членство Швеції».
Але Ердоган випередив угорського прем’єра, і Орбан зараз є єдиним деструктивним політичним лідером в межах НАТО. Тиск на нього автоматично і помітно збільшився.
Варто також зазначити, що аргументи уряду Угорщини щодо доцільності блокування інтеграції шведів до Альянсу ще більш притягнуті за вуха, аніж були в Ердогана. У турецького лідера принаймні був афілійований з Кремлем данський праворадикал Расмус Палудан, який палив Коран то в Швеції, то в Данії.
В Орбана ж є радше незрозумілі відмовки. Наприклад, невдоволення через невдоволення Швеції діями угорського уряду і порушення ним основ демократії і принципів ЄС.
Так, у березні минулого року радник Орбана – ще один Орбан, але Балаш (не родич) – пояснював, які саме оцінки зі Стокгольму так образили Будапешт: прем’єр Ульф Крістерссон у 2021 р. закликав тиснути на уряд Угорщини; міністр у справах ЄС Джессіка Россоулл також у 2021 р. закликала покарати Угорщину припиненням виплат з бюджету через проблеми з верховенством права; міністр зайнятості й інтеграції Йохан Персон у 2022 р. критикував «ксенофобський і націоналістичний уряд Угорщини» за порушення верховенства права і відмову від підтримки України.
Цей перелік більше нагадує незрілі образи і дорікання, але їх цілком достатньо для ядерного електорату Віктора Орбана та його партії.
Проте договороздатність Ердогана позбавила його навіть цих аргументів і призвела до того, що Орбан на сьогодні виглядає абсолютним опортуністом, який шкодить і Євросоюзу, і НАТО.
Тиск на Угорщину
Мабуть, саме тому під час телефонної розмови Віктора Орбана з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом, що відбулася 24 січня, угорський прем’єр поспіхом запевнив візаві у своїй підтримці вступу Швеції до НАТО.
З іншого боку, не виключено, що очільник угорського уряду просто продовжить тягнути час, оскільки він демонстративно переклав всю відповідальність на парламент, де його партія має абсолютну більшість, закликом «за першої ж можливості» ратифікувати заявку Швеції.
Задля підтвердження цього припущення можна навести коментар спікера парламенту Ласло Кевера, який 25 січня заявив, що законодавці не збиратимуться на позачергову сесію (парламент на канікулах до 26 лютого) і взагалі немає «якоїсь нагальності» для прискорення вступу Швеції, яка разом з Фінляндією ставилася до Угорщини дуже «нахабно і недбало».
Вочевидь, у Орбана чекають на його перемовини з Крістерссоном, який 25 січня подякував угорському прем’єр-міністру за пропозицію завітати до Будапешту. Втім також зазначив, що зустріч необов’язково має відбуватися у столиці Угорщини. І дійсно, саміт ЄС 1 лютого, наприклад, у компанії з іншими лідерами був би більш комфортним для шведського прем’єра для спілкування з опальним угорським колегою.
Проте все одно постає питання, що Орбан міг виторгувати у Швеції затягуванням процесу її інтеграції до НАТО? Чи взагалі міг би щось від неї отримати?
Тим більше, що Крістерссон демонстративно пішов на перемовну літню смугу з позиції сили, коли заявив, що дискутувати з Орбаном щодо членства королівства в НАТО не має наміру, оскільки Швеція «дуже скоро» стане членом Альянсу.
Тому маємо тут радше спробу Віктора Орбана втримати власні політичні позиції у протистоянні з Євросоюзом підвищенням ставок (путінська тактика, до речі) на тлі значного посилення тиску ЄС на Угорщину. Тиску і в контексті блокування Будапештом допомоги Україні, і в більш загальному контексті впертої опозиції Орбана Брюсселю.
Цей тиск на Орбана чиниться вже не перший місяць. Не так давно в ЗМІ вже з’являлася інсайдерська інформація про готовність Брюсселю не тільки піти на поступки і розморозити виплати для Угорщини, але й вжити більш рішучих заходів, а саме позбавити її права вето на саміті 1 лютого.
І от після гарної звістки з Анкари знов актуалізувався цей сценарій. Власне, 25 січня Politico з посиланням на свої джерела повідомило, що європейські дипломати, які роками притримувалися м’яких підходів до Угорщини, вже готові застосувати щодо неї статтю 7 Договору про Європейський Союз, тобто позбавити Будапешт права голосу, якщо він вчергове заблокує допомогу для України. До того ж цілком ймовірно, що Орбана «поставлять на гречку» за ігри із заявкою Швеції.
Владислав Гірман / Ділова столиця
