Обидві палати Конгресу США та президент Джо Байден залишили Україну без допомоги. Ще недавно в таке не можна було повірити. Проте 30 вересня це сталося.
Можна втішати себе надіями, що за кілька днів ситуація буде виправлена. Але вона може повторюватися регулярно під час розгляду у Конгресі будь-яких законопроектів, у яких фігуруватиме допомога Україні.
Тож нам треба перестати жити надіями, що скоро все буде, як і раніше. Необхідно визнати реальність: так, як було раніше, не буде. Потрібно негайно, поки ще не пізно, зробити собі висновки і докорінно змінити підходи у зовнішній політиці.
Чужа проблема
Перший висновок: наша війна з Росією – це для американців чужа проблема. І це головний провал зовнішньої політики Банкової.
Після 24.02.2022 Банкова намагалася переконати американців, що російська агресія це наша з ними спільна проблема. Аргументація зводилася до того, що ми тут, чинячи опір повномасштабному російському вторгненню, захищаємо весь вільний світ.
Банкова була певна, що ця аргументація спрацювала. Саме тому Володимир Зеленський та його офіс жили у парадигмі, що західні країни нам винні. Мовляв, якщо вони бояться самі воювати з Росією, то вони зобов’язані нам надати будь-яку військову та фінансову допомогу, яку ми вимагатимемо. І Банкова саме цим і займалася: вимагала.
Однак такий підхід Банкової — це будівля, збудована на піску. І це чітко показала ситуація із американським шатдауном.
У США 30 вересня — це останній день перед початком нового фінансового року. Законодавці не встигли ухвалити бюджет на 2024 ф.р., тому держава опинилася перед перспективою шатдауну (закриття) — ситуації, коли уряд та федеральні установи повністю чи частково зупиняють роботу. Це позначилося б на мільйонах американців, у тому числі військових, працівників соціальної сфери, транспорту тощо. На них чекали або затримки виплати зарплати, або неоплачувані відпустки.
Щоб уникнути шатдауну, спікер Палати представників республіканець Кевін Маккарті запропонував закон про тимчасове фінансування уряду на 45 днів. І він не включив туди ані цента на допомогу Україні — як пише The New York Times, «на знак поваги до зростання опору республіканців фінансуванню військових зусиль Києва».
І демократи на це погодились. Як зазначає та сама газета, «демократи знали, що якщо вони виступлять проти законопроекту, то республіканці звинуватять їх у тому, що їх більше турбує надсилання грошей в Україну, ніж фінансування американського уряду».
Власне, таке звинувачення у Палаті представників пролунало ще вранці 30 вересня. «Якщо ви з незворушним обличчям кажете американському народу, що закриєте американський уряд через Україну, то вам буде соромно», — заявив, звертаючись до демократів, республіканець Майкл Лоулер.
У підсумку за проект спікера-республіканця проголосували 335 членів Палати представників (209 демократів і лише 126 республіканців), проти — 91. Потім, за три години до півночі, цей закон затвердив Сенат. І пізно ввечері його встиг підписати Джо Байден.
Ми звикли до дискусій про те, чи мають США допомагати Україні. На це питання відповідають позитивно більшість демократів та меншість республіканців. Але тепер в американському порядку денному постало нове питання: чи є допомога Україні важливішою, ніж вирішення внутрішніх проблем. Воно, безперечно, гостро звучатиме під час передвиборної кампанії. І, як уже чітко показала ситуація із шатдауном, на нього дають негативну відповідь як республіканці, так і демократи.
А це означає, що такою є позиція американських виборців. Банкова не знайшла ключика до їхніх сердець. Гірше того, вона завзято використовувала непридатний ключик: ми вас захищаємо, тому ви нам винні. І це зіграло проти нас.
Виправлення помилок
Другий висновок: якщо Банкова припустилася цього провалу, то зараз в її інтересах зайнятися виправленням помилок. Зокрема, перебудувати зовнішню політику відповідно до тих викликів та ризиків, які несе виборча кампанія в США.
Наразі ми маємо сумну ситуацію: у підписаному Байденом законі грошей на допомогу Україні немає, коли вони будуть невідомо, в якому обсязі невідомо, з якою періодичністю невідомо. Кількість республіканців, які голосують проти рішень щодо України, зростає з кожним голосуванням. Вже не буде так: приїхав Володимир Зеленський у мілітарі, виступив із полум’яною промовою, і ось вам нові мільярди на війну. Йому просто не дадуть виступити, як це вже зробив той же Маккарті. 21 вересня під час візиту президента України до США спікер Палати представників оголосив, що він відхилив прохання Зеленського виступити на спільному засіданні двох палат Конгресу.
Нам потрібно змінювати і форму, і зміст спілкування з американцями. Адже стиль мілітарі не просто так був обраний, а щоб підкреслити: ми вас захищаємо на полі бою, тому ви нам повинні дати все, чого ми вимагаємо. Але якщо від політики вимог повернутися до нормальних переговорів про взаємовигідну співпрацю, тоді й від стилю мілітарі треба повертатися до класичного дипломатичного стилю, причому у всьому. Не лише у формі одягу, а й у процедурі контактів із адміністрацією Байдена.
Настав час припиняти практику, коли Андрій Єрмак (з точки зору американської бюрократії — ніхто з незрозумілим статусом) дзвонить раднику президента США з національної безпеки Джейку Саллівану. Необхідний повноцінний міністр закордонних справ, а не постать, яка повністю залежить від інструкцій з Офісу президента. В ідеалі непогано знайти нового міністра. Ну, а якщо це нездійсненне завдання через дефіцит кадрів, то можна хоча б дозволити Дмитру Кулебі професійно займатися своєю роботою. Тоді і його контакти з держсекретарем Ентоні Блінкеном, мабуть, будуть результативнішими.
Звісно, контакти із Салліваном теж потрібні. Але це, швидше, робота для секретаря РНБО — цю посаду зараз обіймає Олексій Данілов. А Єрмаку можна доручити професійний діалог із керівником апарату Білого дому Джеффом Зінтсом.
До речі, журналіст «Української правди» Роман Кравець розмірковує на YouTube, що візит Зеленського до США став холодним душем для Банкової та після нього Зеленський змінився. «Щось у США трапилося, але що саме — до кінця не зрозуміло», — каже Кравець. За його словами, відбулися зміни і в комунікації: Білий дім обмежив спілкування Саллівана з Єрмаком і радить Банковій більше спілкуватися через посольство США у Києві.
Але головне, звісно, змінити зміст спілкування з американцями. Досить уже розповідати, що ми тут воюємо за них, рятуємо світову демократію. Це не працює. Це непереконливо навіть для поляків і взагалі для всіх, хто живе під парасолькою НАТО. І тим більше це непереконливо для американців, які цю парасольку створили.
Потрібно змінювати підходи до роботи із західною громадською думкою. Зокрема, потрібний інший набір аргументів, чому Захід має нам допомагати. Апелювати до почуття обов’язку зараз марно і навіть шкідливо — можна лише налаштувати американців проти себе. Натомість потрібно намагатися викликати співчуття та співпереживання.
Для цього потрібно більше розповідати про той жах, який принесла Україні російська агресія. Про тортури та зґвалтування тисяч цивільних, включаючи дітей. Про щоденні ракетні обстріли, зруйновані школи та мости, спроби знищити нашу енергосистему. Про екологічну катастрофу через підрив Каховської ГЕС. Тобто про все, що може спричинити ненависть і огиду до Росії та співчуття до нашої боротьби. Жодна логіка не змусить американців сприймати нашу війну не як чужу проблему, а як свою. Але де неспроможна логіка, там можуть допомогти емоції.
Крім того, щоб американці сприймали нас як своїх, необхідно наголошувати на всьому тому, що нас з ними об’єднує (і в чому ми протилежні нашому спільному ворогові — Росії). Тобто, на спільних цінностях: демократія, права людини, свобода бізнесу. Тільки не треба розповідати американцям, що ми тут воюємо для того, щоб вони мали ці цінності. А краще натомість зайвий паз дякувати їм за те, що ми осяяні і зігріті смолоскипом їхньої статуї Свободи.
Щоби наші слова про загальні цінності звучали переконливо, потрібно підкріпити їх справами. Якщо ми хочемо досягти сприятливих зрушень в американській громадській думці, то, як мінімум, потрібно позбутися тих кадрів навколо Зеленського, які нагромадили негативний імідж.
І все це не можна відкладати на потім. Потрібно продемонструвати нову дипломатію прямо зараз, щоб гроші на допомогу Україні не зникли з бюджету США на 2024 ф.р., який має бути ухвалено протягом 45 днів, тобто до середини листопада.
«Ці 45 днів, та й увесь час треба пройти без жодного великого корупційного скандалу. Про що, наскільки я чув, нашим прямо під час візиту і сказали. Жодної дурниці чи зальоту», — розповів у своєму ТГ-каналі нардеп Ярослав Железняк. За його словами, «є конкретний перелік людей, які стали символом корупції в Україні та «кидалова» міжнародних партнерів». І якщо ці люди не підуть, то у конгресменів буде підстава сумніватися, чи справді Банкова бореться за американську допомогу.
Фактично протягом двох тижнів Банкова отримала від адміністрації Байдена та Конгресу США три холодні душі. Перший — під час візиту Зеленського. Другий перед фінансовим Рамштайном у Брюсселі, напередодні якого заступник Саллівана Майк Пайл склав список пріоритетних реформ для України, тобто фактично ультиматум Банковій від Білого дому. І третій — це ситуація з шатдауном. Щоб уникнути шатдауну американського уряду, демократи та республіканці у Конгресі спільно зробили шатдаун нашій зовнішній політиці.
Саме час робити висновки, поки що не пізно. Інакше у Вашингтоні можуть вирішити, що холодний душ не допомагає і потрібно приступити до радикальніших лікувальних процедур.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
