Ще наприкінці березня минулого року очільник української військової розвідки Кирило Буданов зазначав, що після невдач під Києвом і неможливості повалити центральну владу України путін змінює головні оперативні напрямки на Південь і Схід і спробує нав’язати лінію розподілу між неокупованими та окупованими регіонами нашої країни. «Фактично це спроба створити в Україні Північну та Південну Кореї», – казав Буданов. Та поки росія мала спроможності наступати широким фронтом і значними силами, про «корейський сценарій» забули. А коли 30 вересня після псевдореферендумів відбулася анексія окупованих територій Запорізької, Донецької, Луганської та Херсонської областей з подальшим нікчемним для міжнародного права рішенням про включення їх в конституцію рф, тема «корейського сценарію», як і будь-якого іншого прецеденту в історії – косовського, придністровського, осетинського, абхазького і так далі – за яким могли б розвиватися подальші події, знялася з порядку денного. Принаймні здавалося, що знялася. Та, як бачимо, коли росії припікає, вона витягує з рукава і давно биті карти.
Аналітики-агенти, Орбан, Лула, Берлусконі. Кого ще росія ангажує в «миротворці»
Після «жесту доброї волі» з правобережжя Херсонщини і посилення окупаційного угрупування на лівобережжі Дніпра та на захоплених землях Донеччини і Луганщини з’явилися підозри, що путін сигналізує Заходу: залиште мені ці території, змусьте Київ змиритися, і я готовий до розмов про припинення активних бойових дій. Інакше вестиму їх далі. Колективною відповіддю Заходу на такі сигнали стали наступні пакети санкцій та кілька дуже результативних для України засідань у форматі Рамштайну, останнє з яких відбулося 14 лютого. На цьому наші партнери зупинятися з підтримкою Києва не збираються. Тому Москва паралельно запустила ще низку процесів, сподіваючись на ефективність хоча б одного з них.
Перший процес – вкидання через агентів впливу вигідного для себе варіанту переговорів. Прикладом чого є доповідь аналітичного центру RAND, підготовлена Семюелем Шарапом. Саме її нещодавно коментував Олексій Арестович, чим спричинив серйозний скандал. Шарап добре знаний зв’язками в росії, свого часу він був запрошеним науковцем у Московському центрі Карнегі, стипендіатом програми Фулбрайта в Московському державному інституті міжнародних відносин, також він досі є запрошеним експертом у кремлівському дискусійному клубі «Валдай». Шарап аналізує сценарії у випадку, якщо ні Україна, ні росія не досягнуть абсолютної перемоги у війні. Тоді, зазначає аналітик, війна має закінчитися переговорами про перемир’я з припиненням бойових дій з обох сторін та фіксацією нинішнього статус-кво. Такий собі «корейський сценарій» 2.0. Далі конфліктуючі сторони сперечаються у політичний, а не у військовий спосіб. Подібний розвиток ситуації, мовляв, отримає підтримку серед союзників України.
Маніпуляція – очевидна. По-перше, українська сторона неодноразово пояснювала, що вважатиме перемогою вихід на територіальні межі, мінімум, до 24 лютого 2022 року, максимум – на кордони станом на 1991 рік. А ось у Москві так і не спромоглися чітко артикулювати, що вважатимуть своєю перемогою. Більше того, там неодноразово змінювали пояснення мети розпочатого вторгнення. По-друге, доповідь аналітичного центру RAND може бути спрямована на певну частину західного істеблішменту, проте спільна думка правлячих еліт країн цивілізованого світу на сьогодні суперечить фантазіям Шарапа – якщо визнати анексію українських територій, то це в майбутньому відкриє шлях для всіх агресорів у світі, які схочуть зробити те саме, знаючи, що не понесуть покарання. Так цю думку нещодавно сформулював глава Держдепу Ентоні Блінкен.
Другий процес – Москва задіяла не тільки лояльних експертів, але й лояльних до себе політиків, які проводять тезу про необхідність мирного врегулювання якнайшвидше. Тут і Віктор Орбан із давнім «другом» України, главою МЗС Угорщини Петером Сіярто, який «голубком миру» літав до Мінська, хоча ні країни ЄС, ні тим паче Київ його про це не просили. І скандальний італійський політик та бізнесмен Сильвіо Берлусконі, котрий спочатку звинуватив у війні Україну, а потім кинувся виправдовуватися. Мовляв, завжди підтримував український народ. І політичного важковаговика з корупційним шлейфом, президента Бразилії Лулу да Сільву, який заявив, що має намір обговорити з лідерами росії, Китаю, Індонезії, Індії та США необхідність досягнення миру в Україні. Його ініціатива проводити переговори за спиною України підтримки серед наших партнерів не знайшла. У подальшому ще будуть подібні заяви псевдомиротворців. Але тут варто розуміти: нікого з політиків, які зараз приймають рішення щодо військової та фінансової підтримки України, Москва ангажувати нездатна.
Третій процес – нагнітання навколо можливої ескалації війни. Розвідки країн НАТО мають інформацію про неспроможність росії повторити масштабний наступ річної давнини, проте сил для посилення атак по лінії фронту в окупантів вистачає. Розмови про наступ спрямовані одночасно на західну, українську та внутрішню російську аудиторію. Першій намагаються прищепити думку, що краще західним елітам погодитися на переговори, аніж і далі витрачати значні кошти на підтримку України. Українців лякають наступом, марно сподіваючись на зростання антивоєнних настроїв у суспільстві. Ну а своїй аудиторії путін прагне показати, що перемога не за горами.
Останній процес – вкидання теми так званої «другої України». Тут звернемося до заяви Олексія Данілова. За його словами, Віктор Медведчук та окремі проросійські політики й експерти в Україні пропонуватимуть створити дві країни. В цьому бере участь обслуга Януковича, представники депутатського корпусу ОПЗЖ в Раді, політтехнологи, які живуть в нашій країні, а також люди, які готували Будапештський меморандум 1994 року. Тут з пам’яті виринула історія часів березневих переговорів української та російської делегацій. Серед українських переговорників помітили Олександра Чалого – прихильника українського нейтралітету і противника вступу до НАТО, якого вважають одним з авторів сумнозвісного Будапештського меморандуму. Данілов бува не про нього згадав?
Чому «корейський сценарій» для України є нонсенсом
Секретар РНБО не вперше повідомляє про всілякі зовнішні сценарії для України. У січні він казав: «Нам зараз пропонують корейський варіант. Так звана умовна 38 паралель (по ній поділили Північну (КНДР) та Південну Корею). От тут такі українці, а тут не такі» Він також зазначив, що Південна Корея, яка погодилася на це, вважає відповідне рішення величезною помилкою. Секретар РНБО при цьому наголошував, що українська влада на жодні сценарії з територіальними поступками не погодиться.
Тут додамо суттєве зауваження на доказ неможливості реалізувати «корейський сценарій». До 1945 року Корея була колонією Японії, з поразкою у війні японці втратили вплив на Корею, цим намагався скористатися СРСР, створивши маріонетковий режим. У свою чергу США для недопущення захоплення Радянським Союзом контролю над Корейським півостровом запропонували угоду про поділ його по 38-й паралелі. На півночі згодом утворилася КНДР, на півдні – Республіка Корея. Перша держава стала деспотією на чолі з кланом Кімів, друга – повноцінною демократією, яка за підтримки США зробила технологічний ривок і є однією з найрозвинутіших країн світу.
Різниця з ситуацією у 1945-му в Кореї і зараз в Україні – очевидна. По-перше, якщо до масштабного вторгнення росія, створивши і контролюючи «ДНР» і «ЛНР», ще могла через агентів впливу продавлювати тему «двох Україн», то після 30 вересня минулого року вже ні. Після анексії окупованих територій путін не відторгне їх, погодившись на якусь ефемерну «другу Україну». По-друге, росія заблокувала вихід України до Азовського моря та до Чорного моря через гирло Дніпра. Одна справа – сухопутна лінія розмежування між двома Кореями, зовсім інша – по Дніпру. А саме так це бачать у кремлі. По-третє, путін не визнає самого факту існування України та українців. «Корейський» та й будь-який інший прецедент поділу країн, народів і так далі до нашої ситуації застосовувати неможливо. Бо йдеться про геноцид українців. Приклади чого світ бачив і в Бучі, і на Харківщині, і на Донбасі, і на Херсонщині.
Якщо поділ по умовній 38 паралелі – дурниця, то чому ж це обговорюють? По-перше, в кремлі шукають вигідні для себе варіанти завершення розпочатої ними війни. Москва може ще довго гнати на заклання «чмобіків», проте технічні й фінансові ресурси у неї не безмежні. Як виглядає вигідний для кремля варіант? У нього кілька складових: залишити за собою контроль над окупованими територіями, тобто не допустити принизливого розгрому свого угрупування в Україні; зупинити власне економічне падіння внаслідок санкцій, а для цього треба поспішати з мирною угодою; створення на майбутнє величезних проблем для України, адже замороження конфлікту не означатиме його припинення. Кремль хоче на десятиліття підвісити рішення про членство України в ЄС і НАТО. Це розуміють і наші партнери, тому у найближчій перспективі «друга Україна» – просто прожект. Мало кому цікавий не тільки в Україні: в «Телеграмі» створили канал цього руху, на даним момент у нього смішні двісті з чимось підписників. Напрошується висновок, що потрібна ця тема для зондування громадської думки та настроїв політичних еліт. Якщо про це говоритимуть, тоді у полум’я підкидатимуть хмизу. Як, власне, сталося з коментарем Арестовича.
Що потрібно зробити, аби тема «другої України» зійшла нанівець
Перше: наші державні діячі і дипломати на всіх можливих майданчиках, особливо на рівні ООН, мають просувати тезу про втрату рф після анексії тимчасово окупованих територій своєї суб’єктності у міжнародних правовідносинах. Допоки в конституції країни-терористки залишатиметься запис про «російськість» анексованих українських земель включно з Кримом – не повинні укладатися жодні міжнародні угоди з цією країною.
Друге: якщо високопосадовці озвучують проблему насадження Україні сценаріїв втрати територій в обмін на перемир’я, тоді потрібно називати всі прізвища, хто такі сценарії розробляє і впроваджує. Щоб було зрозуміло, хто ці люди і чи не мають вони протекції у коридорах влади. Третє: суспільству має бути чітко артикульовано, що після перемоги на політичному полі не гратиме жодна проросійська партія, навіть якщо її причепурять соціально-популістськими лозунгами. Очевидно, комусь хочеться підгребти «ватний» електорат. Але ці діячі не хочуть розуміти або розуміють, але не до кінця, всі ризики для майбутнього держави в разі відродження проросійських сил.
І останнє: перебіг війни може мати різні сценарії, у тому числі й поганий для нас, коли путін насичить оборону захоплених територій такою кількістю гарматного м’яса і техніки, що вигнання ординців стане справою надскладною. Живі люди куди важливіші за розбомблені території з повністю зруйнованою інфраструктурою. Ось тоді може виникнути неминучий варіант небажаного миру. Тоді завданням стане зробити вартість територій, які не вдасться повернути, такою коштовною для загарбників, щоб на утриманні вкраденого росія втрачала неймовірні гроші. Включно з усіма санкційними пакетами – чинними і новими.
Юрій Васильченко / Depo.ua
