Путін запропонував нам мирні переговори. В принципі, він міг би це зробити вустами свого прес-секретаря Пєскова або глави МЗС Лаврова. Але він вирішив використати з цією метою екс-канцлера Німеччини Герхарда Шредера.
Той прилетів до Москви ще минулого понеділка, 25 липня. «Я тут у відпустці на кілька днів. Москва — чудове місто», — сказав він кореспондентові німецького каналу RTL/ntv. Насправді він прибув на виклик Путіна. 28 липня господар Кремля у режимі відеоконференції провів нараду з постійними членами Ради безпеки РФ, а після цього відбулася його бесіда із Шредером.
Розмова була досить важливою для Путіна. Принаймні Шредер, повернувшись до Німеччини, організував своє інтерв’ю каналу RTL/ntv та журналу Stern, щоб докладно викласти пропозиції Кремля для широкої німецької публіки. Очевидно, Путін розраховує «купити» німецьку (і взагалі європейську) громадську думку перспективою швидкого закінчення війни, якщо Україна погодиться на «дрібні поступки».
Путінський «пакет» для Німеччини та України
Головна обіцянка Путіна німцям — у їхніх будинках буде тепло взимку та не буде жодних газових проблем. Для цього потрібно лише ввести в експлуатацію «Північний потік-2». «Якщо ж ви не хочете використовувати «Північний потік-2″, вам доведеться мати наслідки. І вони будуть величезними і в Німеччині», — лякає Шредер.
Ці його слова вже викликали обурення у німецьких медіа. «Ніколи ще екс-канцлер не завдавав такого незграбного удару ножем у спину своєму власному уряду — і при цьому уряду, очолюваному СДПН», — пише публіцист Х’юго Мюллер-Фогг у коментарі з дуже характерним заголовком: «Інтерв’ю, від якого волосся стає дибки: Шредер спотворює факти безсовісною путінською пропагандою».
Пропозиції Путіна для України, озвучені Шредером, складаються із чотирьох частин. Перша – це переговори з одночасним припиненням вогню. «Хороша новина полягає в тому, що Кремль хоче рішення шляхом переговорів», — заявив екс-канцлер Німеччини. Він назвав успіхом нещодавню угоду про зерно і припустив, що вона, «можливо, може бути поступово розширена до припинення вогню».
Друга частина – це відмова України від намірів стати членом НАТО. Натомість має бути нейтралітет, «як у Австрії».
Третя частина – це відмова України від планів відвоювати Крим. «Уявлення про те, що президент України Зеленський поверне Крим військовим шляхом, є абсурдним», — запевняє Шредер. На його думку, питання Криму можна буде вирішити «з часом, можливо, не за 99 років, як у Гонконгу, а в наступному поколінні».
Усі ці умови Кремль озвучував і раніше. Але є ще четверта частина — про те, що робити з іншими українськими територіями, які зараз окуповані Росією. Щодо Донбасу, каже Шредер, «доведеться знайти рішення, засноване на швейцарській кантональній моделі». Неважко здогадатися, що Путін намагатиметься нав’язати Україні державний устрій, як у Швейцарської Конфедерації. Щоб самостійними кантонами (землями) у складі цього утворення були усі області України. Звісно, при цьому він не збирається йти з Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Навпаки, для нього конфедеративний устрій України — спосіб взяти ці чотири області під свій повний контроль. І до того ж встановити свій протекторат над усією Україною.
Зимові страхи Путіна
Шредер зазначив, що потрібні «поступки з обох сторін» і що без згоди США це не спрацює. Зовсім не дивно, що практично одночасно зі Шредером про українські поступки заговорив екс-президент США Дональд Трамп. Він заявив, що Україна уникла б повномасштабної війни з Росією, якби визнала Крим частиною РФ і відмовилася від вступу до НАТО.
Це свідчить про те, що Путін почав поспішати. І це загалом було цілком передбачуваним. Ще в травні прогнозувалось, що як тільки російський наступ захлинеться, тоді Путін зажадає перемир’я, щоб зафіксувати статус-кво.
Можна назвати цілу низку факторів, які підштовхують Путіна шукати домовленостей з Україною та Заходом. Зокрема, він сподівається на зняття з Росії найболючіших санкцій, якщо буде укладено якісь мирні угоди. Економічна ситуація в Росії дедалі погіршується, а йому тепер треба годувати ще й населення нових окупованих територій. Також, безперечно, він боїться нарощування наших можливостей для контрнаступу завдяки постачанню західних озброєнь.
Але все ж таки є у Путіна додаткова причина поспішати. Це страх зими на лінії фронту. Хоча ситуація на різних ділянках є різною, але в усіх випадках зима небезпечна для російських військ.
Якщо подивитися на карту бойових дій після 24 лютого, то військові успіхи Путіна в Луганській та Донецькій областях дісталися йому ціною майже повної руйнації міст та селищ, від Сєвєродонецька та Лисичанська на півночі до Маріуполя на півдні. Там у окупантів дуже великі проблеми із відновленням подачі води, газу, електроенергії. Зрозуміло, що Путіну байдужі проблеми цивільного населення, але він має забезпечити якісь мінімальні умови своїм військам на лінії фронту, окупаційній адміністрації тощо. Якщо наші війська методично руйнуватимуть, за допомогою західних гаубиць і РСЗВ, усю систему постачання і життєзабезпечення ворога (а це вже робиться), то здатність російських військ утримати захоплені позиції опиниться під питанням.
На окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей міста зруйновано меншою мірою, та й взагалі це здебільшого сільська місцевість. Але там набагато більше плече доставки техніки, боєприпасів, особового складу. І маршрути доставки можуть бути перерізані як зі сходу (з Ростовської області РФ), так і з півдня (з окупованого Криму). Знову ж таки, це вже робиться, що особливо відчули окупанти в Херсоні.
Це не означає, що нам вигідніше чекати на зиму. У нас у зимовий час також загостряться проблеми і для військових, і для цивільних. І в Європі проблеми загостряться, і у США.
Тому те, що ми зараз спостерігаємо, це фактично є підготовка до зими. У жовтні-листопаді робити це вже буде пізно. Путін зараз намагається схилити нас до переговорів, а ми квапимо США та їхніх союзників із постачанням озброєнь.
Неважко здогадатися, що Путін усіма силами намагатиметься роздмухати у нас панічні настрої. Мовляв, він все одно свого доб’ється, то краще з ним домовитися швидше.
Насправді паніка прокльовується у самого Путіна, і його заклик до переговорів про це чітко свідчить. Ми могли б панікувати, якби нас зрадили США, але цього не спостерігається. До речі, Євросоюз теж не збирається зраджувати нас, тож місія Шредера, покладена на нього Путіним, — нездійсненна.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
