Це яскрава деталь, як Держдеп ставиться до нашого гаранта і чому перед цим про Україну поговорять ще з Францією і Німеччиною. А потім деталі переговорів із політиками розкажуть артисту розмовного жанру.
Путін та Байден мали більше години віртуального спілкування по захищеному каналу зв’язку. Білий Дім випустив за підсумками чи не найсухіше комюніке, яке коли-небудь писали речники. Жодної цитати Байдена і мінімалістичне: «Байден і союзники дали чітко зрозуміти, що у разі військової ескалації будуть відповідати сильними економічними та іншими заходами».
В російській версії підсумків #BidenPutinSummit: «Президенты в данном контексте вспомнили о союзничестве двух стран в годы Второй Мировой войны…». Тобто, знов за рибу гроші і намагання повторити досвід Ялти 2.0, коли СРСР за союзницькі потуги у боротьбі з Третім Рейхом отримала під свій вплив Східну Європу. Цього Путін і Росія, які виводять свою державність прагнуть і зараз — звідси всі ці кількамісячні вимоги письмових гарантій про не розширення НАТО на Схід і скорочення озброєнь в Балтиці та Польщі.
Більш багатослівним був радник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван, який був присутній під час розмови Джо Байдена з Путіним. Дві ключові цитати від нього:
Перше. «Він прямо сказав президентові Путіну, що якщо Росія далі вторгнеться в Україну, США та наші європейські союзники дадуть відповідь з сильними економічними заходами». Тобто у разі активного бикування росіян на наших кордонах американці задіють пакет жорстких американських санкцій, після яких економіка РФ стрімко обвалиться у прірву.
І друге. «Президент Байден подивився в очі президентові Путіну і сказав йому сьогодні, що речі, які ми не зробили у 2014-му, ми готові зробити зараз». Тобто — тут США визнало свою слабкість часів адміністрації Барака Обами, коли «глибока стурбованість» і намагання вирішити все дипломатією не стали приводом для того, щоб Росія розвернула своїх десантників із Криму і Донбасу.
Відсутність інформації породжує багато чуток. І ось на ранок 8 грудня після віртуального побачення тет-а-тет наші доморощені експерти розповідають про зраду. Бо ж США виключили пакет санкцій на ПП-2 і від SWIFT Росію ніхто не відключатиме. Але давайте говорити чесно: Україна не є 51 штатом США, щоби дерти за нас горло і свої власні інтереси — і ламати сценарій боротьби з Китаєм — аби наші українські ледарі із урядового кварталу могли присвоїти собі лаври чужих перемог.
Україну ніхто не здасть, не зробить із нею колонію Кремля і не віддасть 38 мільйонів українців у нову форму кріпосного права. Але те, що Байден поспілкується із Зеленським останнім, попри те, що левову частину розмови займала тема України — це важливий знак. Практично сигнал пожежі, що Байден ставиться до Зеленського як до випадкового клоуна на серйозному саміті. І, вибачте, але наш Шостий лише посилює це враження. Ось у тебе є ціла доба до розмови Х, то використай її максимально: зроби звернення до міжнародних інвесторів із спростуванням заяви про «державний переворот», заспокой молодих мам, які занепокоєно питають в соцмережах: «что надо в тревожный рюкзак ребёнку?». Набери міністра закордонних справ і поспілкуйся з ключовими нашими послами. Але ні, Зеленський викладає фотку зі спортзалу і підписом «друзям і тим, хто заздрить».
Тому власне, не дивно, що долю України вирішують між собою американський яструб і російський шакал. А нас поставлять перед фактом домовленостей. І, повірте, це ще велике щастя, що нинішня Америка прихильна до нас, як до держави, а не до лідера, який сам мовчки «сушить кофту», а на політичних опонентів спускає зграю «позитивних блогерів».
Це ще буде великим щастям, якщо у четвер Зеленському не запропонують приєднати ОРДЛО до України за невеликі кошти. Чи забути назавжди про Крим, бо це по суті нові трофейні Судети для росіян, які кілька століть мріяли про потужну військову базу на Чорному морі.
Так, віртуальна зустріч Байдена і Путіна не є пактом Ріббентропа-Молотова по-новому. Але Зеленський втратив час — час на пошуки союзників, які будуть на стороні України, коли постане питання «мінських домовленостей» чи «формул Штайнмайєра» в рамках нормандського формату. У грудні 2019-го в Парижі Зеленський обіцяв, що якщо план А щодо Донбасу буде провалено, він власноруч шукатиме варіанту Б. Але бачимо ми досі товчемось на тих же позиціях хворобливих пошуків миру із Росією — але тут у Москви позиції стали набагато сильніші. Окуповані території масово озброюються російськими паспортами, а нова локальна «еліта» — Пасічник і Пушилін днями масово отримала партійні квитки «Единой России» з рук Дмітрія Мєдвєдєва. Того самого, що майже зі 100% вірогідністю буде наступником Путіна.
Але давайте пройдемось по позитивним моментам із розмови Байдена і Путіна. Які Україна може використати в плюс попри те, що у владі у нас нині люди, які дуже бояться сваритись із Росією.
Отже, гарантій Росії про не вступ України чи кого завгодно на зустрічі не давали і надавати не будуть. Це важливо, з огляду, як активно тиражуються у західних ЗМІ через російських агентів та не дуже далекоглядних лідерів думок — меседжі то про боснізація, то про фінляндизацію України. Зі свіжого заява керівника Мюнхенської безпекової конференції Вольфганга Ішингера. Що ось Росія боїться за себе, то і не треба Україну брати в НАТО. Думаю, все це від того, що пану Ішингеру — 75 років і він суттєво не розуміє реалій Фінляндії вісімдесят років тому і нинішніх нас.
Далі до цитат Салліван. Настільки я розумію, зміст пакету «пекельних санкцій» розклали для Путіна на атоми, але з безпекових питань всі ці деталі у наші твітери і фейсбуки не попадуть.
Білий Дім говорив із Німеччиною про «Північний потік-22, але крім заяв про кооперацію «нічого більше не скажемо». Але учора під час підписання коаліційної угоди майбутній канцлер Олаф Шольц дав зрозуміти, про що домовились Берлін і Вашингтон. Отже, Німеччина засуджує Російської Федерації за ескалацію на кордонах України. Берлін наполягатиме, щоб Україна залишалася транзитером російського газу в Європу. Щодо використання ПП-2 як політичного інструменту впливу будуть серйозно дивитись. Санкції і зупинка проекту можлива у разі вторгнення до України — тут вибачте, але Україна сама втратила можливість ще рік тому переконати ФРН і Захід, чому «Північний потік» це — дуже небезпечно.
Салліван кілька разів згадав «холодну війну» у позитивному ключі. Мовляв, тоді змогли домовитись і нині знайдемо належні форми діалогу. І тут же варто згадати, що на Україні світ клином не сходиться і Байден з Путіним зачепили ще і тему Ірану, Середньої Азії та Китаю. І як би нам не хотілось, щоб Росія була знищена тут і зараз — в даний історичний момент вона теж потрібна США як інструмент для захисту своїх інтересів. Американських, бо Байден таки президент США. А для захисту наших у нас є Зеленський, який… в спортзалі біцепси качає.
Що чекає Україну? Війна до нас не прийшла після карт зі стрілками на Одесу і Полтаву із видання BILD. Щодня Росія випробовує нас на міцність, як не на фронті, так в енергетиці, економіці чи інформаційних атаках. Росія нинішнього формату щоденно промацуватиме Україну на готовність дати відсіч. І як тільки десь вона відчує слабинку — битиме туди максимально жорстко. Навесні 2014 року вона взяла шматок Донбасу і Крим, бо саме ці території були фактично інтегровані у «русский мир».
Мета Путіна у нинішніх переговорах і майбутніх очевидна — Україна має припинити чинити опір на Донбасі — і тоді ми остаточно будемо зацементовані у сфері впливу РФ. І по суті розпочнеться демонтаж незалежності.
Але що би не сказав Байден Зеленському, який більше переймається контентом в інстаграм, аніж розмовами з міжнародними партнерами — вирішити питання окупації Криму і Донбасу можна лише тоді, коли Україна створить і реалізує свою стратегію. Але уже з великою впевненістю можна сказати, що здорові пропозиції щодо Криму і Донбасу будуть не за Зеленського, Сивохо, Арахамії і Верещук. Тому наша ціль — витирати піт, соплі і підтримати Збройні сили. Саме наша армія і півмільйона ветеранів з бойовим досвідом на Сході є тим фактором, чому Росія не всунула нам ОРДЛО і боїться йти на Харків. Зуби поламають. А у Skype кожен може бути гопником, як Путін. Кожен п’яний чатрулетник з-за поребрика любить розказувати, як за два дні візьме Львів голими руками, однак українці навряд чи так просто погодяться на капітуляцію. Здається, це нині всім очевидно. Чи ще не всім?
Марина Данилюк-Єрмолаєва / Еспресо
