Більше року тому улюблений продюсер і за сумісництвом керівник Офісу президента України Володимира Зеленського Андрій Єрмак на шоу Савіка Шустера стверджував, що ніяких «вагнерівців» ніколи не було в природі.
«Детективна історія, яка вигадана від самого початку і до кінця. Взято кілька фактів із реальності, додані художні вигадки, і створилася масштабна історія, яка дійсно вражає. Але все не так смішно, а коли це стосується питання національної безпеки, — це зовсім не смішно», — сказав тоді незмінний супутник Зеленського хоч на роботі, хоч у барі за пивом за українську збірну. Так от тепер українському суспільству доведеться дізнатися, на чиїй стороні у цьому детективі Андрій Борисович — випадковий свідок чи головний антагоніст.
Де тепер вся ця інформаційна обслуга — Сергій Лещенко, Олексій Арестович, Михайло Подоляк, які цілодобово щедро поливали брудом ГУР МО і Василя Бурбу? Де всі ці герої, які власним торсом прикривали огидну і страшну державну зраду в часи війни з РФ?
Сьогодні вийшла перша частина Bellingcat по «вагнерівцям». Самий сік ще буде, тут зібрана скоріше хронологія подій від 2018-го до ганебного зливу прямо в руки диктатору Олександру
Можу сказати, що попри тони помий і брехні — є підтвердження того, що наша розвідка нарешті навчилась робити філігранні операції. Бо досконало вивчила суть “русского мира” і її апологетів.
«У 2018 році ГУР (Головне управління розвідки міністерства оборони України) звернуло увагу, що багато «музикантів» («вагнерівців») повертаються до рідних сіл в Росії, де сидять без роботи, спиваючись і впадаючи в депресію. Для українських розвідників це стало вікном можливостей», — пише Bellingcat про те, як з’явилась ідея цієї спецоперації. У 2019-му наша розвідка відчула себе більш впевненою після того, як вдалось затримати на території окупованого Донбасу і доставити до Києва одного із відомих командирів «сепаратистів» та одного із обвинувачених у справі про збитий Боїнг MH17 Володимира Цемаха. Герой «Новоросії» був п’яний в зюзю.
Не буду вдаватись у деталі, як ГУР МО завербувала «крота» із російського ГРУ — погодьтесь, нереально круто в світлі повідомлень, що саме росіяни нашпиговують тут усіх і вся своєю агентурою. Колишній спецназівець з бойовим досвідом допоміг скласти правильні анкети — і полювання за головами убивць з’явились навіть на Avito.ru.
Шукали бійців із бойовим досвідом, особливо снайперів та з досвідом зенітних та артилерійських коригувальників — ці кваліфікації підвищували ймовірність того, що відібрані матимуть відношення до військових злочинів на сході України. І згодом кількість анкет з детальним описом геройств на Донбасі заради «мы же братья» йшла на сотні. Чимало імен уже були добре знайомі ГУР МО і СБУ, оскільки їх кілька років розшукували за вчинення тяжких воєнних злочинів на території України.
«Багато новобранців надали інсайдерські дані як про вторгнення Росії в Україну в 2014–2015 роках, так і про те, як російська держава надавала підтримку формально «приватній» військовій компанії Вагнера. Під час співбесіди підполковник Олександр Кривенко, можливо, найвищий офіцер із тих, якого рекрутувала команда ГУР, розповів, як у 2014 році військкомат в Астрахані попросив його сформувати батальйон для бойових дій на сході України», — Bellingcat детально розписує, настільки жирна риба клювала на обіцянку заробітків у Венесуелі.
А тепер, власне, відповідь на питання — нащо потрібен був Стамбул. Адже саме транзитом люблять маніпулювати «позитивні блогери» Банкової. Мовляв, це неправдоподібно і взагалі нереально. Отут власне — логічне пояснення.
«Через пандемію між Росією та Білоруссю було встановлено прикордонний контроль, причому в’їзд до Білорусі було обмежено лише трьома причинами: лікування, відрядження для роботи у білоруській державній компанії чи транзит.
Транзит здавався найбільш зручним варіантом, команда ГУР про всяк випадок відправила свого співробітника для перевірки цього транзитом на автобусі, при собі він мав авіаквитки з Мінська. Однак у Білорусь його не пустили, вивели з автобуса та направили до прикордонного кіоску з продажу туристичних страховок», — пояснюють розслідувачі.
А далі ми перенесемось до Києва. І до політичних моментів. У кабінет головнокомандувача Володимира Зеленського. Як би там Мар’яна Безугла і ручне ТСК не намагались розповісти, що ніхто не знав про операцію і вона чудом «самозлилась» — факти річ уперта.
Журналісти-розслідувачі дослідили, що 15 червня 2020 року Зеленський уперше ознайомився із ходом спецоперації.
26-го червня 2020 навіть в цілому сказав «так» і попросив детальний план. 1 липня міністр оборони поклав план на стіл.
Тобто, фіксуємо момент — Зеленський все знав в деталях і був не проти чогось крутого в стилі “бондіани”. Але давайте зважати, що поруч над вухами сидів Андрій Єрмак, а 16 червня 2020 року куратором спецслужб призначили творця “Харківських угод” Руслана Демченка. А у той час у нас було типу “велике перемир‘я” і Володимира Олександровича явно переконували у необхідності миру з Росією. “Надо просто перестать стрелять” і “заплатить пенсии жителям ОРДЛО”.
Між зливом справи вагнерівців наприкінці липня 2020-го була ганьба із загибеллю Ярослава Журавля “під особистим контролем” президента. А уже у вересні в ОПУ узагалі була шалена ідея влаштувати “спільні інспектування” з бойовиками ДНР “українських окопів біля села Шуми на Донеччині на предмет того, чи не порушили українські військові умов перемир’я”. Саме так хотіли підставити командира 503-го окремого батальйону морської піхоти підполковника Вадима Сухаревського — героя, який перший пустив вогонь по банді Ігоря Гіркіна. Лише після критики військових, протестів мешканців Торецька і Слов‘янська і обстрілів під Шумами від цієї феноменальної ідеї Банкова відмовилась. Тобто курс на капітуляцію РФ був досить активним. Bellingcat дає чітко зрозуміти, що унікальна спецоперація нашої розвідки, яку б могли вивчати у ЦРУ і МІ6 — була зірвана внаслідок домовленості про “режим тиші”. Той самий режим, який не минав без розстрілів українських бійців щодня.
Володимир Зеленський за рік після зливу вагнерівців зрозумів, що накоїв щось страшне і огидне. І фактично плюнув у лице державі та її ГУР МО. Але він ніколи не здасть своїх друзів, бо це якось не по-пацанськи, і тому версія, що сталось зі спецоперацією, виглядає так:
“Я щось чув, що вони там кудись летіли. Я знаю, що заїхали автобусами. Така серйозна операція, заїхали автобусами секретні агенти. Так ось коли вони заїхали, ми розуміли прекрасно, інформація щодо цих бойовиків давно є в державі, в мене була розмова з Лукашенком, я йому сказав: там у вас бойовики, якісь деталі я йому говорив. Він мені сказав: так, ми вивчимо це питання, ви ж знаєте, як товаришують наші держави, ми зробимо все можливе і все. І після цього все”, — скаже Володимир Зеленський 3 жовтня 2021 року.
У розслідуванні Bellingcat докладно розповідається про підготовку операції, але не дається відповідь – а як вона зірвалася. Тільки про те, що Андрій Єрмак попросив її перенести на тиждень, а потім, мовляв, білоруські спецслужби затримали підозрілих осіб напередодні виборів.
Ще улітку в інтерв’ю Наталці Мосійчук Зеленський по ходу визнав, що фактично подарував 33 воєнних злочинців Олександру Лукашенку. Бо ж вважав, що це по-дружньому спитати поради в особи, яку він вважав крутою рольовою моделлю державника. Але досвідчений Лука швидко зрозумів, що це жирний куш, який можна ефективно обміняти на політичну і силову підтримку Путіна. І тут уже Путіну було легше підставити плече білоруському тирану аніж обробитись на весь світ, що його держава — це просто конвеєр з найманих убивць. Це могло поламати двадцятирічну байку для всього світу, що “ихтамнет” усюди, де є військові конфлікти за участю Росії.
Так, Лукашенко і Путін отримали виграш, а Зеленський підтвердив амплуа боягуза. А ще отримав тавро “зрадника”. І це звання остаточно перетворює його із національного улюбленця у людину, якій бридко тиснути руку. Володимира Зеленського уже давно просять очистити близьке оточення від російських агентів на Банковій. Час Х підступає дуже близько — «найвидатніший лідер сучасності» має пам’ятати, що монархи, які не чують народ і співпрацюють з ворогами, завжди закінчують погано. На шибениці або гільйотині.
Марина Данилюк-Єрмолаєва / Еспресо
