Віталій Портников: Чому тральщики не потрапили до Чорного моря Туреччина відмовилася пропускати в Чорне море українські мінні тральщики «Чернігів» та «Черкаси», передані Великобританією для розмінування акваторії. І в цьому рішенні вкотре далася взнаки двоїстість позиції Анкари в російсько-українській війні

Формально до рішення турецького керівництва начебто не причепишся. Туреччина закрила протоки Босфор та Дарданелли для військових кораблів Росії та України після нападу Росії у лютому 2022 року. Конвенція Монтре має на увазі, що військові кораблі не можуть бути пропущені через протоки у розпал воєнних дій. Саме тому Росія втратила можливість поповнювати Чорноморський флот великими кораблями з інших флотилій. Мінні тральщики, звичайно, теж військові кораблі. Але тільки використовуються вони для виявлення і знищення мін, тобто з метою суто цивільних. В цілях, пов’язаних із порятунком життів та успішною морською торгівлею. І президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган чудово про це знає.

Але Ердоган зацікавлений не в розмінуванні Чорного моря, а в тому, щоб відігравати роль посередника у домовленостях Росії та України – якщо виникне, звісно, платформа для таких домовленостей. До останнього часу саме Ердогану – і фактично нікому іншому – вдавалося відігравати цю посередницьку роль. Саме у Туреччині проходили й переговори російської та української делегацій на початку війни, й зустріч міністрів закордонних справ України та Росії Дмитра Кулеби та Сергія Лаврова. Саме у Туреччині відбулося укладання «зернової угоди» – єдиної проміжної домовленості, яку досягли сторони конфлікту під час великої війни.

Я не маю сумнівів, що Ердоган може бути зацікавлений у тому, щоб зіграти таку ж посередницьку роль при можливому укладенні перемир’я між Росією та Україною – коли б таке рішення не було б прийнято. Але зрозуміло, що такого перемир’я може бути досягнуто у віддаленій перспективі, можливо, на той час і мандат президента Туреччини вже закінчиться, і Ердогану доведеться боротися за збереження влади. А поки що президент Туреччини може замислюватись не про стратегічний, а про тактичний результат.

Цей результат – збереження добрих відносин із Росією під приводом важливості своєї посередницької місії. Туреччина, як відомо, не запровадила жодних санкцій проти Російської Федерації та створила комфортні умови для російських чиновників та олігархів. Ердоган, як і раніше, залежить від постачання газу «Турецьким потоком» і зацікавлений у взаєморозумінні з Кремлем. А щоб не було особливих нарікань щодо цього порозуміння лідера країни-члена НАТО з главою агресивного режиму в Москві, не забуває нагадувати про свої можливості посередника.

Ну і, звичайно ж, у такої політики, що звивається, не може не бути витрат. Таких, наприклад, як розмінування Чорного моря.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів у рубриках «Блоги» та «Статті». Думка редакції може відрізнятись від авторської.