Пристрасті щодо мобілізації в Україні вже давно більші, ніж пристрасті Христові: добровольці скінчилися, війні не видно кінця-краю, зарплата у військових мізерна (неадекватна навіть із бойовими), ніхто не хоче дарма помирати, коли розумні косять і тікають із країни.
І ще ці невиправдані завищені очікування, які лунали з кожного телевізора, про швидку перемогу, осінь у Криму, розвал Росії, безмірну західну допомогу – уся ця солодка каламуть виховувала не воїнів, а сопливих очікувальників швидкого кінця війни та грандіозного свята.
А ще ці дрони, які ще недавно були символом нашого успіху і найулюбленішою піар-темою кожного чиновника і великого бізнесмена, раптом виявилися нашою бідою, бичем для всієї лінії фронту і глибокого тилу. Перемоги і тут не сталося.
Не сталося. Не зрослося. Абсолютно очікувано, втім. На зміну ура-патріотичній риториці прийшли крики «Все пропало!» і бажання здобути хоч якийсь мир за будь-яку ціну.
А чи так все пропало? Події останніх днів, коли блукаючий «Петріот» збив уже пачку російських сучасних винищувачів, свідчить про те, що ліквідація російської технічної і технологічної переваги в цій війні може значною мірою компенсувати відсутність паритету в живій силі і техніці.
Збиті літаки – одні з найсучасніших, втрата кожного Су-34 для імперії майже так само болюча, як втрата стратегічного бомбардувальника. Менше літаків, менше КАБів, що прилітають по наших позиціях. Якщо хтось там і розмірковує про «стратегічну оборону» – то ось так вона і виглядає: більше технологій, більше інженерних рішень, бетонні укріплення, дрони, військова хитрість, військова наука.
Рецепти давно відомі: мобілізація всіх ресурсів країни на війну, уряд національної єдності, ефективна зовнішня політика – створення дієвої антипутінської коаліції, оперування реальними цілями війни на даному етапі, а не ось тим, що пропагує телемарафон.
І ось тоді мобілізація буде йти краще. Тому що немає нічого гіршого за безграмотність і брехню.
Юрій Касьянов / Facebook
