Міністр оборони Російської Федерації Сергій Шойгу зробив заяву, що його країна готова до так званих політичних дискусій по постконфліктному врегулюванню української кризи та подальшому співіснуванню із Заходом. Ця заява була зроблена під час виступу Шойгу на 10-му Сяншаньському форумі в Пекіні. Саме для того, щоб взяти участь у цьому форумі, а також провести перемовини з високопоставленими китайськими керівниками, очільник російського військового відомства і прибув до столиці Китаю.
Сергій Шойгу підкреслив, що на випадок створення необхідних умов Росія зберігає готовність до політичних дискусій на реалістичних засадах як щодо постконфліктного врегулювання української кризи, так і щодо параметрів подальшого співіснування із Заходом у цілому. Для цього, за словами Шойгу, потрібно забезпечити рівноправні взаємини між всіма ядерними державами, постійними членами Ради Безпеки ООН, які мають особливу відповідальність за підтримку миру і глобальної стабільності. Далі він сказав, що треба сформувати справедливий світопорядок, для чого потрібно відновити архітектуру міжнародної безпеки та надати їй більшої стійкості. Для цього, за словами міністра оборони РФ, потрібно об’єднати зусилля всіх зацікавлених країн.
Це, можна сказати, перший такий заклик до переговорів з боку представника російського політичного і воєнного керівництва за багато місяців, за весь час російсько-української війни. Адже у цьому заклику не просто містяться слова про те, що Росія готова до перемовин з Україною на тих умовах, які висуваються Володимиром Путіним та іншими представниками російського політичного керівництва. Ні, це ще заклик до врегулювання стосунків із Заходом, фактично визнання, що без цього врегулювання безпеки неможливо як для західних країн, так, до речі, і для самої Російської Федерації.
Чому Сергій Шойгу зробив таку заяву?
По-перше, потрібно відповісти на питання: де ж він її зробив? Вона була зроблена у Пекіні, при чому після перемовин міністра оборони РФ із заступником голови Центральної військової ради КНР Чжаном Юся. Нагадаю, що головою цієї Центральної військової ради є безпосередньо голова КНР і генеральний секретар Центрального комітету комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпін. Варто зазначити, що зараз йде інтенсивна підготовка візиту голови КНР до США. У Сан-Франциско має відбутися його саміт з президентом Сполучених Штатів Джозефом Байденом. І, ймовірно, голова КНР зацікавлений у тому, щоб він мав можливість обговорити з президентом США параметри збільшення безпеки у світі. Але для цього, щоб ці параметри обговорювалися не тільки на рівні двосторонніх китайсько-американських взаємин, а й на рівні взаємин США із тими країнами, яких фактичним політичним, економічним патроном став Китай, потрібно, щоб російське керівництво виступало із миролюбними закликами й пропозицією. Щоб таким чином голова КНР міг дати зрозуміти президенту США, що у Кремлі не проти можливого врегулювання взаємин із цивілізованим світом. А також, що це врегулювання взаємин може бути пов’язано з бажанням якщо не закінчити, так призупинити російсько-українську війну.
Другий мотив, яким міг керуватися Сергій Шойгу у цих своїх заявах, може бути пов’язаний із розумінням російським політичним і воєнним керівництвом того очевидного факту, що сил для завоювання території України та її приєднання або до РФ, або до сфери безпеки РФ у сучасної Росії просто немає. І навіть якщо залишати цю мету як стратегічно важливу для президенства Володимира Путіна, потрібен час, аби накопичити нові сили, знайти нових союзників, врешті-решт нову техніку та військовослужбовців для інтенсивних дій на території України, та й не тільки України, а й інших колишніх радянських республік.
Після 20 місяців війни проти України ми усвідомлюємо, що таких можливостей у РФ немає, навіть якщо у Москві сподіваються на якісь нові успіхи російських військ, на окупацію ще якоїсь частини української території, це явно не те, чого прагне Володимир Путін з його шизофренічною мегаломанією (манією величі). І з цієї точки зору війну, звичайно, також потрібно припиняти. Однак для того, щоб вона була призупинена потрібний переговірний процес не з Україною, а з Заходом, тому що тільки Захід може гарантувати Російській Федерації нейтральний статус сусідньої держави, що створює можливості для подальших силових дій на українській території у майбутньому або ж для тиску на Україну.
І хоча сама можливість того, що після всіх тих жахливих дій, які здійснила РФ проти України, на Заході знайдуться політики, що погодяться з подібними умовами, є малоймовірною, завдання міністра оборони РФ – принаймні перевірити, як у цивілізованому світі поставляться до його пропозицій щодо можливості перемовин.
Третя досить вагома обставина, яка може бути пов’язана з цими словами міністра оборони РФ, є реальним віддзеркаленням тих конфліктів, які сьогодні існують у самому російському політичному і воєнному керівництві. Там завжди була «партія яструбів», яка вважала, що потрібно проводити війну до остаточної перемоги, не зупиняючись, яких би економічних зусиль це не потребувало від РФ і якою б не була кількість жертв серед російських військовослужбовців, перед якими поставлена задача – знищення української державності. І також є партія так званих реалістів, які вважають, що війну треба продовжувати тільки до того моменту, коли є очевидні можливості для швидкого досягнення поставлених цілей Володимиром Путіним. А в іншому разі війну потрібно відкласти й замінити її зусиллями з дестабілізації України та інших колишніх радянських республік економічним тиском і, звичайно, підготуванням до нових можливих силових дій у майбутньому. Цим російські «яструби» відрізняються від російських «миротворців», якщо так можна назвати прихильників такої позиції.
Також ще є очевидним, що для Росії завжди важливо виглядати країною, яка прагне миру, принаймні на міжнародних конференціях, навіть якщо за цими намірами немає якихось реалістичних дій чи інституційних рішень. І це також могло спонукати міністра оборони РФ виступити із подібною заявою на Пекінському форумі. Хоча треба відразу сказати, що такої конкретизації бажань від високого представника російського керівництва не було вже давно. І це ще раз говорить про певну зміну уявлення про те, як можуть розвиватися події серед кремлівських керівників.
Віталій Портников
