Якщо провести цікавий експеримент, уявити собі, що ми читаємо промову Путіна 21 лютого 2023 року рівно рік тому, ми з вами переконаємося, що не змінилося зовсім нічого.
Начебто не було провалу бліцкригу, економічних санкцій Заходу, солідарності цивілізованого світу з Україною, провальної втечі з Росії тих її громадян, хто не підтримує путінську агресію або просто не хоче служити у російській армії. Практично ті самі тези: Україну «вигадано», Захід націлений на знищення Росії, той, хто незгодний із кремлівським божевільним та його шанувальниками – «націонал-зрадник», жити стане ще краще.
Якби Путін промовив усе це минулого року, ніхто б і не здивувався. Але він відклав своє послання до Федеральних зборів просто тому, що розраховував прочитати «переможну промову». Про окупацію України, повалення «нацистського режиму», приєднання до Росії половини українських земель… Він збирався приїхати до депутатів не з Ново-Огарьова, а прямо з Хрещатика.
Нічого цього не сталося. Історія присоромила дрібного нікчемного чоловічка, який повірив, що він цар і бог. І ще не раз осоромить. Тож Путіну просто довелося читати своїй челяді старий довоєнний текст й сподіватися, що ніхто й не помітить того, що він продовжує жити в минулому, що він – диктатор у футлярі.
Але всі все помітили, Володимире Володимировичу. Гітлер-то є голий.
Віталій Портников / Еспресо
