У короткостроковій перспективі Рф вдасться до певних наступальних дій, через які обов’язково втратить багато особового складу, сил і засобів. У межах контрнаступу, який розробляється Генштабом ЗСУ й докладно обговорюється на засіданнях Ставки верховного головнокомандувача, РФ зазнає двох-чотирьох суттєвих поразок, і саме після цього процеси розпаду й остаточної деморалізації в російській армії стануть незворотними.
Росіяни продовжать тікати. Водночас вони отримають ще більше мертвих, а на вулиці російських міст масово виходитимуть поранені й ампутанти і жорстко протестуватимуть. Територією РФ ширитиметься протест не політичного, а соціального характеру – через втрачених на війні близьких. У цей час в оточенні Путіна розгоряться суттєві внутрішні міжусобиці. Почнеться класичний російський пошук винних. Силові вертикалі ослабнуть і почнуть швидко занепадати.
Українська армія зупиниться на кордонах 1991 року, а в Росії розпочнеться неконтрольована політична трансформація. Певні суб’єкти федерації (етнічні) отримають супершанс стати самостійними і зможуть це зробити.
Ядерна зброя так чи інакше контролюватиметься, зокрема й залишками російського генералітету. Тому немає великих ризиків, що вона з’явиться на чорному ринку чи буде принаймні якийсь час неконтрольованою.
Тимчасово сформований уряд Рф почне реальні переговори щодо відповідальності за злочини в Україні й щодо зон демілітаризації на кордоні. І зрозуміло, щодо значних компенсацій за вбивства та руйнації.
Дата реалізації цього сценарію залежить від наявного в України інструментарію – від того, коли Україна отримає точну кількість чітко визначеного озброєння. Україна надала нашому партнерському Альянсу конкретні цифри й найменування. Нині ми на етапі, коли війна є обґрунтованою математичною моделлю.
Формула проста: хочете якнайшвидшого завершення війни – своєчасно дайте Україні більше зброї, якої ми просимо.
Михайло Подоляк / Telegram