Зустріч Зеленський-Макрон. Давайте підсумуємо. Попередня моя оцінка виявилася вірною. Зустріч була «ні про що». Коли за результатами сторони обмежуються загальними фразами, це свідчить лише про одне – не домовилися.
Єдиний результат зустрічі – сторони домовилися про нову зустріч, але пізніше. Тобто, зустрілися домовитися зустрітися…
На цьому тлі дивним виглядає от що. Зеленському ця зустріч була потрібна більше ніж Макрону, не під французскими кордонами Москва війська накопичує. Проте, Макрон на зустріч чомусь погодився, хоча в нього і своїх справ до біса, економіка Франції нині не в кращому стані. Тобто – зустріч йому теж була потрібна.
Такі зустрічі ніколи не влаштовують аби просто кави попити. Перед ними відбуваються численні переговори МЗС двох країн, де узгоджуються питання, що потребують обговорення голів держав і тільки їх.
Нарешті, розмова Макрона з Зеленським віз-а-ві тривала непередбачувано довго. Президенти розмовляли більше пывтори годин і через те прийшлося відмовитися від переговорів в розширеному форматі.
Що все це нам говорить? Це говорить, що Макрон Зеленського у чомусь переконував. У чомусь дуже стрьомному – такому, що попри графік, Зеленський вибіг до преси повідомити що «все чудово – нічого не сталося».
Чого не сталося? Що відбувалося під час переговорів?
Моя версія така. Макрон таки озвучив Зеленському умови Путіна. Умови були злиті в соцмережі (я теж про них писав) і для суспільства вони не секрет. Це подача води в Крим, це початок переговорів з терористами так званих «ДНР-ЛНР» і це закріплення статусу так званих «ДНР-ЛНР» в Конституції України. Тобто – це умови, по факту, визнання окупації Криму і виведення Росії з під санкцій Заходу. Якби Зеленський прийняв ці умови бодай частково, Макрон перетворився б на миротворця і світоча світової дипломатії. Тому його задача була – переконати Зеленського.
Але. Умови уже були злиті в пресу. До речі – злити їх могли як раз з урядових установ України. Там патріотів не бракує. Зеленський розумів, в разі згоди на такі умови, фраза «Побачити Париж і померти» для нього втратить весь її романтизм.
Мені не раз доводилося чути на телеефірах, як нардепи зі «Слуги народу» говорили екс-ригам фрази штибу «ваші слова не позбавлені сенсу, але ви мусите розуміти, що половина України таких ідей не прийме». Зрозуміли? Не «ми не приймемо», а примарна «половина України» не прийме. Хто це такі?
А це та «половина України» яка виходить на акції «Ні капітуляції» та інші протести Руху опопу капітуляції. Це – ми. Маємо пишатися собою – нас чують. І нас бояться.
Саме страх перед «половиною України» робить «слуг» несподіваними патріотами. Саме страх не дозволив Зеленському погодитися на умови Макрона-Путіна.
І саме страх вигнав Зеленського до преси, розповісти, що все гаразд, зустрілися домовитися зустрітися. І все.
Це означає, що ми все робимо правильно. І мусимо робити так далі. Згадки про Майдан і акції патріотів таки примушують ЗЕ-команду не перетинати червоних ліній. І це не їхня – це наша заслуга.
А тому – тримаємо стрій і боримося далі. Це важко – та за нами Україна.
Дмитро Вовнянко / Facebook
