Рішення призначити колишнього міністра фінансів Оксану Маркарову новим українським послом у Сполучених Штатах, поза всяким сумнівом, є далеким від міркувань політичної доцільності і дипломатичної логіки.
Це ніяка не ротація, щоб про це не розповідав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Ротацій не буває через кілька місяців після призначення нового посла у Сполучених Штатах. Насправді, така ротація мала б відбутися після зміни влади у Білому домі. Але тоді, якщо керуватися міркуваннями політичної доцільності і дипломатичної логіки, Володимир Єльченко взагалі не мав би ставати послом у Сполучених Штатах. А на цій посаді мав би до президентських виборів у США залишатися Валерій Чалий, який працював з адміністрацією Дональда Трампа. І вже після того як стало б зрозумілим, що у Сполучених Штатах новий президент, можна було б задуматися про кандидата, який зможе встановити діалог з його адміністрацією.
Але у Зеленського з його уявленнями про особисту відданість – тобто про особисту невідданість – зовсім інша логіка. Якщо Валерій Чалий був призначений Петром Порошенком, так його потрібно негайно вигнати, не замислюючись про наслідки. А так як свого кандидата на посаду посла у США у Зеленського не було, довелося у терміновому порядку переводити на посаду посла постійного представника України при ООН. А тепер, за кілька місяців, відправляти його у відставку зовсім не тому, що прийшов час ротації. І не тому, що з’явилася ідея про необхідність призначення в Вашингтон дипломата, який зможе встановити контакт з новою адміністрацією – тому що у цьому випадку можна було б хоча б дочекатися інавгурації Джозефа Байдена. Просто з поваги до нового президента і нового державного секретаря. Хоча про що це я? Слово «повага» явно не те слово, про існування якого підозрюють президент України і ті, хто підказує йому кадрові рішення.
Оксану Маркарову відправляють до Вашингтону з однієї причини: МВФ не дає Україні грошей. А без цих грошей і без того скрутне економічне становище країни, доведеної до ручки некомпетентним управлінням Зеленського, його офісу та уряду буде ще гіршим. Скоро останні запаси закінчаться і все стане ясно навіть тим, хто не хоче нічого розуміти. І навіть тим, хто не може.
Але проблема в тому, що система так не працює. Зв’язки Маркарової у Вашингтоні і її навички парламентера не допоможуть Зеленському. Якщо у МВФ є вимоги, пов’язані з незалежністю Національного банку, судів та антикорупційних інституцій, то ці вимоги потрібно виконувати. І все. Ніякий посол не зможе пояснити керівництву фонду, що біле це чорне, а чорне це біле. Це можна тільки українським виборцям пояснити у відеозверненнях, але біда в тому що українські виборці долари не друкують. Вони на них живуть.
При цьому Маркарова прекрасно розуміє, для чого її посилають до Вашингтону. І зосередиться вона саме на цьому своєму головному і нездійсненному – у разі відсутності конструктивності з боку української влади – завданні. А завдання посла України у Сполучених Штатах сьогодні – це перш за все налагодження конструктивних контактів з новою американською адміністрацією. І не тільки заради грошей, а й заради всеосяжної підтримки України у її протистоянні російській агресії.
Втім, якщо згадати, як ставився український президент до проблеми Байдена і що він думає про рішення ситуації на Донбасі, то і це завдання навряд чи може виконати будь-який, навіть найпрофесійніший дипломат. Так що нехай Маркарова поки просто займеться пошуком грошей.
Віталій Портников / Еспресо
