Катастрофа в Шереметьєво – апогей програми Sukhoi Superjet 100.
По-перше, сам проект створювався з пріоритетною метою розпилу бюджетних коштів. Поява власне літака була радше побічним продуктом цього прагнення.
Тому, по-друге, чи не на 70% створювався з використанням імпортних комплектуючих.
По-третє, попри сиру й недоведену конструкцію, його сертифікували. Між тим, охочі купувати «Суперджети» керувалися міркуваннями або лояльності керівництву держави (російські компанії), або політичної доцільності (іноземні перевізники).
По-четверте, переважна більшість побудованих «сотих» не здатна літати через брак запчастин, який утворився насамперед через санкції (хоча традиційно рукожопий сервіс і байдуже ставлення до клієнта теж зіграли свою роль).
По-п’яте, через кормовий люк (вочевидь, через недоведеність конструкції й ідеальне обслуговування), як виявилось, евакуюватись було неможливо: його тупо заклинило.
Нарешті, по-шосте: сорок одна жертва. Вони вчаділи й згоріли через те, що решта 37 намагались урятувати свій багаж. Барахло дорожче за життя – хай би навіть чужих, але людей, хай би тимчасових, але ж сусідів. Це особливо символічно напередодні чергового побєдобєсія. Психологічні патерни, вочевидь, лишилися незмінними й через 74 роки по Другій світовій: рятуй бебехи, хапай майно, саме це і є цінним, а щодо людей – то «бабы еще нарожают».
Вчорашня пожежа «суперджета» – цілком наочна ілюстрація і прийнятого командуванням РСЧА ставлення до солдатських життів, і того, чому зі звільнено-захопленої Європи вивозилось усе, що, попадалось в довгі руки визволителів.
Авжеж, німці робили те саме, але мотивація була докорінно відмінною: право й бажання загарбника проти нужди й жадоби загарбника. Нужди настільки глибокої й жадоби настільки невблаганної, що задовільнити її не виходить досі. Ані в Криму, ані на Донбасі, ані у Шереметьєво.
Алексей Кафтан / Деловая столица
