Анатолій Гриценко заявив, що судитиметься з ЦВК, оскільки він тільки-но дізнався, що ще в жовтні, новим складом комісії, змінено порядок роботи з реєстром виборців – тепер кандидат може це робити лише сам у приміщенні ЦВК. Щось згадалося, як Наталія Королевська судилася з соціологами. Вважаю, це просто спосіб привернути до себе увагу, оскільки в Давосі, як ми знаємо з повідомлень самого екс-міністра оборони, він провів успішні переговори із земляком-барріста. Погодьтеся, це вже якийсь рівень.
Також, пішла публікація декларацій, у них чимало цікавого. У Зеленського (чи-то в дружини) хати в окупованому Криму та в Лондоні (мабуть, поряд з Насіровим?). Робимо висновки. Степанич теж людина не бідна – має п’ять хат, але всі в Україні. Мабуть так само не довіряє солідарній пенсйній системі, як я.
Помітно, що внутрішньо деякі кандидати розуміють дещо про свої реальні шанси – так, раптом Садового стали звинувачувати, що він домовився із Банковою. Звучить не дуже розумно, він, здається просто робить свою кампанію, і це важливо з точки зору завдання зберегти місця у Раді для «Самопомочі». Тому це схоже на початок пошуку винних, щоправда, дивно називати «лібералами» прихильників відновлення президентської вертикалі. Гриценко якраз згаяв час на спроби створення коаліцій – і з ким об’єднався, з нафталіновим мачо Катеринчуком?
У свою чергу, Вакарчук, гадаю, вчинив розумно – хоча те, що він не піде, стало ясно ще влітку. Занадто високий ризик, щоправда, він теж витратив занадто багато часу на торги і це значно зменшило його власний потенціал.
До речі, цікаво буде подивитися на декларацію Тимошенко – чи вона і далі жебрає? Веселим може стати і з’їзд «Народного фронту», оскільки розкол у ньому вже очевидний. Прикметно, що політики, яких звинувачують у корупції та зловживанні владою – тягнуться до Юлії Володимирівни, адже за часів її правління корупція та зловживання були нормою. Але, на мою думку, вони роблять дурість – для Тимошенко головним мотивом завжди була помста за будь-яку ціну, а от домовленостей вона ніколи не виконувала, адже вони «для лохів».
Взагалі, кампанія обіцяє бути яскравою. Незалежним гравцем у президентських перегонах чи не вперше виступає уряд і його керівник – оскільки саме уряд «сидить на грошах» і здатен впливати на баланс, так само як і міські голови, місцеве самоврядування загалом. Насамкінець, за кількістю кандидатів ми таки можемо побити рекорд 2004 року.
Також, повчально спостерігати за метушнею політиканів, які витратили чотири із гаком роки каденції на внутрішні чвари і розгон «зради», а тепер шукають, до кого би причепитися, аби не втратити недоторканість і зароблену «нєпасільним» лоббістським трудом нерухомість.
Гадаю, незабаром ми спостерігатимемо за масовим «від’їздом на стажування закордон» у цьому середовищі – «Мрія» з попкорном уже на підльоті.
Максим Михайленко / Facebook
