Напередодні святкування Дня Незалежності Володимир Зеленський підтримав пропозицію Андрія Єрмака реформувати Офіс президента. Про це повідомив сайт президента.
«Ідея в тому, щоб суттєву кількість працівників Офісу складали військовослужбовці з підтвердженим бойовим досвідом повномасштабної війни або ветерани бойових дій. Мова про працівників усіх рівнів. У всіх департаментах без винятку», — пояснив Єрмак.
Він підтвердив, що його задум не обмежується одним будинком на Банковій, а стосується усієї країни. «Саме така культура мала б поширюватись на всю державну службу в майбутньому. І це приклад не тільки для держави. Бізнес, ІТ, культура — теж мають брати ветеранів», — заявив керівник Офісу президента.
Своєчасна, але суперечлива
Зрозуміло, чому ця ідея з’явилася саме зараз, а не рік тому, чи два, чи три. Попереду — перспектива завершення війни. Різні політичні сили мріють здобути прихильність військових, і Банкова намагається перехопити ініціативу.
Очевидно і те, що існує суспільний запит на збільшення політичної ролі ветеранів. І вони самі теж цього хочуть. Півроку тому чималий резонанс в соцмережах отримало інтерв’ю керівника Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій Андрія Жолоба, який заявив: «У ветеранів, військових мусять бути бонуси, за те, що вони зробили для держави. Вони виконали найбільший обов’язок, тепер вони мають значно більше прав, ніж ті, хто не воював. І з цим треба змиритися».
Однак, хоча ідея Єрмака своєчасна, вона внутрішньо суперечлива. Це визнає і він сам. «За словами Андрія Єрмака, мова не лише про справедливе ставлення до українських воїнів, а й про їхнє вміння приносити важливі результати», — наголошується на сайті президента. Справедливість і результат — це дві різні цілі. Це не означає, що вони заперечують одна одну. Однак забезпечити одночасно і справедливість для воїнів, і найліпший результат для держави — це насправді дуже непросте завдання.
Справедливість чи результат?
Єрмак пояснив своє бачення справедливості для людей, які пройшли фронт. «Не всі з них — кадрові військові, чимало добровольців пішли з цивілки. Дехто працював в успішних компаніях. І держава має бути їм вдячною, — заявив керівник Офісу президента. — Це справедливо. Бо саме ці люди — мірило честі, моралі й відданості Україні». Тобто справедливість — це вдячність держави.
Якою може бути ця вдячність? Перше, що всім спадає на думку, це довічні виплати та пільги. Однак на це держава не матиме фінансових ресурсів. Та й навіть якби мала, це небезпечний підхід. Ось який аргумент навів Андрій Жолоб: «До прикладу, хорвати кажуть, що коли їхня влада 25 років тому вирішила платити ветеранам величезну пенсію, щоб закрити рот, то це призвело до біди. Тому що та величезна пенсія аж ніяк не стимулює людину працювати. Якщо людина не працює, вона починає себе пропалювати наскрізь. Тому я чудово розумію, що ветерану треба насамперед дати роботу, дати можливість асимілюватися і знову працювати».
Отже, вдячність держави і суспільства має полягати передусім у преференціях для ветеранів на роботі: під час працевлаштування, в оплаті праці, в кар’єрному зростанні. «До прикладу, умовний Петро, який працював ціле життя за 22 тис. грн, іде до війська і два роки заробляє там 40-45 тис. грн, а на бойових позиціях — 110-120. Коли ж він повертається у мирне життя, то він вже не захоче працювати за свою колишню зарплату», — зазначає Андрій Жолоб.
Він вважає, що преференції для учасників бойових дій себе окуплять, бо ветерани дадуть кращий результат: «Якщо ветеран правильно пропрацював з психологом душевні рани, якщо його вдома чекала сім’я, то він поступово відходить і стає напевно вдвічі продуктивнішим, ніж людина без військового досвіду». Тобто справедливість і результат — це цілком сумісні цілі.
Подібну аргументацію висловлює і Андрій Єрмак: «Я добре знаю, як змінюється темп, коли поруч люди, які пройшли війну. Вони не шукають виправдань, вони шукають рішення, як досягти результату. Приклад поруч. Мій заступник, полковник Павло Паліса, раніше командував 93-ю окремою механізованою бригадою «Холодний Яр». На війні він відповідав за життя своїх підлеглих і успішність бойових операцій. Тепер у Офісі він демонструє ту саму швидкість, чесність і принциповість — для нього це означає залишатися вірним собі й країні».
Зеленський призначив Палісу заступником Єрмака 29 листопада минулого року. «Він добре розуміє, що в бригадах, на фронті. І мені потрібна саме така людина, щоб точно знав в щоденному режимі інформацію безпосередньо з фронту», — пояснив він своє рішення. Певно, було б дивно, якби він на цю функцію («розуміти, що в бригадах») знайшов якогось цивільного без досвіду командування бригадою.
Тобто у Паліси результат, очевидно, гарантовано. Однак Єрмак говорить про залучення ветеранів у всіх департаментах Офісу президента на посади усіх рівнів. І тут гарантованість результату вже не є очевидною, особливо якщо посада буде вдячністю за бойові заслуги.
Цю проблему доведеться розв’язувати не лише Офісу президента, а усій державній службі. Ідея Єрмака про набір учасників бойових дій на «суттєву кількість» посад означає фактично запровадження квот для ветеранів. В наших реаліях це призведе до зростання попиту на корочки УБД. Діючі чиновники куплять собі корочки і успішно заповнять квоти.
Якщо хтось у цьому сумнівається, може пригадати минулорічний скандал навколо прокуратури, яка перетворилася на «будинок інвалідів». Прокурори, тобто державні чиновники, які мають захищати законність, масово оформили собі фіктивну інвалідність, щоб отримувати пенсію по інвалідності. Якби тоді запровадили квоти для осіб з інвалідністю, то і прокуратура, і чимало інших державних органів відзвітували б, що у них квоти вже заповнені наявними чиновниками з довідками про інвалідність.
Але навіть якщо вдасться заповнити квоти справжніми учасниками бойових дій, а не фейковими, це ще не гарантує найліпшого результату для держави. Бо ветеран може сприймати отриману посаду буквально так, як сказав Єрмак: як вдячність держави. «Велику пенсію не дали, але дали посаду з непоганою зарплатнею, що ж, буду відсиджувати робочий час, байдикуючи, і насолоджуватися вдячністю» — такий мотив може бути принаймні у деяких претендентів.
І справедливість, і результат
Своєю ініціативою Єрмак дав привід для суспільної дискусії щодо того, як поєднати справедливість для ветеранів і результат для держави. Можна очікувати, що буде висловлено чимало пропозицій, особливо під час передвиборної кампанії. Оптимальний баланс, мабуть, буде знайдено лише після виборів. Однак вже зараз можна зауважити три моменти.
По-перше, для державної служби бажано все ж таки мати профільну освіту. Тому якщо і запроваджувати квоти, то варто це робити передусім у профільних вишах, таких як Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Логічно зробити квоту 100% місць для учасників бойових дій, щоб на іспитах ветерани чесно змагались між собою.
По-друге, на всіх конкурсах на посади варто запровадити для учасників бойових дій не квоти, а преференції, наприклад, додаткові бали. Причому кількість цих додаткових балів має залежати від тривалості бойового досвіду, наявності нагород тощо. Також варто порадитися з ветеранськими організаціями. Наведемо ще одну слушну думку Андрія Жолоба: «Темою ветеранства, темою участі у війні, геройством ще будуть маніпулювати так, що нам шуба завернеться. І наше завдання, ветеранської здорової спільноти, яка зараз створюється, контролювати охочих вилізти вперед, махати прапором і кричати — «я пілот, я в танку горів».
По-третє, ветеранів слід підшукувати головним чином на керівні посади, з перспективою подальшого кар’єрного зростання. Недарма Андрій Єрмак в якості переконливого прикладу навів свого заступника Павла Палісу. Керівна посада — це автоматично і власна сфера відповідальності, де треба показати результат. Єрмак впевнений, що учасники бойових дій зможуть це зробити. Він знає, що «вони не шукають виправдань, вони шукають рішення, як досягти результату».
Тим не менш, якраз цього реформа від Єрмака не передбачає. Принаймні в тому вигляді, як він її описав, все обмежиться посадами в департаментах ОП. Якщо взяти нинішнє керівництво ОП, тобто Єрмака і його заступників, то їх дев’ятеро, серед них шестеро чоловіків, з яких воював лише один Павло Паліса. Ті, хто не воював, збережуть керівні посади в ОП, а ветеранам дадуть лише посади в департаментах.
Аналогічна ситуація в уряді. Серед 16 членів Кабміну, призначених 17 липня, 13 чоловіків, з яких воював лише один міністр освіти і науки Оксен Лісовий.
Абсолютним абсурдом виглядає перебування на посаді начальника Київської міської військової адміністрації цивільної особи Тимура Ткаченка, який не обирався киянами і ніколи не воював. Зрозуміло, чому Банкова боїться Віталія Кличка, але невже не знайшлося киянина-офіцера з бойовим досвідом?
Поки ветеранам будуть пропонувати лише «посади в департаментах», навряд чи їх це надихне. Скоріше вони розцінять це як чергове загравання для піару та підвищення рейтингу. Однак сама ідея реформи — це крок в правильному напрямку. Суспільство полюбляє дискусії, і цей крок актуалізував ще одну тему для обговорень.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
