Як розповів радник президента зі стратегічних питань Олександр Камишін, на початку 2025 року має стартувати пілотний проект щодо повернення українців з-за кордону, нововведення спершу запрацює між Німеччиною та Україною. Наших співгромадян хочуть повертати, зокрема, задля залучення в оборонну сферу. Зараз Камишін спільно з Чернишовим працюють над такою програмою. Схоже на те, що в надрах президентського Офісу готується масштабний піар-прожект.
Які складові успіху Міністерства єдності і чи є вони в органа на чолі з Чернишовим
Про створення інституції, яка об’єднуватиме українців за кордоном, президент Володимир Зеленський уперше заявив напередодні Дня незалежності. Про функції майбутнього органу він тоді розповів у загальних рисах: у країнах-партнерах посилять інституційну присутність, зокрема, планується відкриття нових консульств у Польщі, Німеччині, Болгарії, Італії, Чехії, Словаччині, Франції. Там, де українські спільноти потребують більшої уваги. Depo.ua у зв’язку з анонсуванням нового державного органу проаналізував, як різні країни працюють зі своїми діаспорами, і дійшов висновку, що певні дієві механізми можна запозичити з ізраїльського Міністерства у справах діаспори і боротьби з антисемітизмом. Але для цього потрібно кілька складових: ідеологія, серйозне фінансування, виконавці, які користуватимуться високим рівнем довіри і поваги як в Україні, так і за кордоном, та механізми реалізації завдань. Ізраїльське міністерство не займається репатріацією, це місія Єврейського агентства для Ізраїлю (Сохнут), а у міністерства Чернишова безпосереднє завдання — релокація біженців додому.
На початку вересня відбулася велика заміна фігур у міністерських кріслах, але Міністерство єдності тоді не створили, виникло воно тільки 3 грудня, коли під новопризначеного віце-прем’єра Чернишова перейменували міністерство реінтеграції ТОТ. Звідки у вересні звільнили та відправили працювати на Банкову Ірину Верещук. Тобто єднатиме українців Чернишов з кадрами, яких підбирала попередниця на чолі перейменованого міністерства, та з бюджетом цього міністерства. В ухваленому держбюджеті статей на Мінєдності нема.
Отже, станом на тепер у рішенні про нову урядову структуру не проглядається жодна зі складових, обов’язкових для успішного втілення ідеї повернення українських утікачів від війни. Картина видається іншою: зліпили нове міністерство з того, що було, проект і програму пишуть з коліс, очолить напрямок людина, яка цим ніколи не займалася. Чернишов – досвідчений управлінець, але його навряд чи можна назвати авторитетним для українців. Більше схоже на те, що особисте бажання чиновника повернутися в уряд збіглося з потребою призначити на цей напрямок людину з досвідом, без президентських амбіцій та контрольовану канцелярією глави держави. І те, що радник президента разом із Чернишовим пише проекти міністерства – ще один доказ контрольованості.
Це не означає, що на перспективах нової урядової інституції та на її керівнику можна ставити хрест вже на старті. Все залежатиме від бачення владою процесу повернення українців – як короткочасну кампанію піару під можливі вибори чи як кропітку і складну роботу, підсумком якої стане повернення додому хоча б половини сьогоднішніх вимушених мігрантів. А робочі руки в Україні будуть дуже потрібні з початком повоєнної відбудови. Якщо не повертатимуться свої, доведеться припрошувати іноземців з Азії чи Африки.
Що робити, аби повернути українців з чужини
Для початку спробуємо пояснити, чому анонсований Камишіним проект репатріації наших біженців з Німеччини виглядає сумнівним. Канцлер Олаф Шольц на початку грудня заявив: українські біженці в Німеччині повинні або знайти роботу, або повернутися додому. Здавалося б – Берлін максимально сприятиме Чернишову з відправкою українців додому, залишилося тільки вирішити транспортну логістику. Проте все далеко не так просто. Хоча наш уряд уже почав двосторонні контакти з Берліном.
По-перше, подібну за змістом заяву Шольц робив на початку вересня під час діалогу з виборцями есдеків у своєму виборчому окрузі у федеральній землі Бранденбург. Там саме мали відбутися вибори. Тобто у заявах канцлера чітко прослідковується виборчий контекст: він намагається слідувати за громадською думкою, а вона останнім часом несприятлива до наших біженців у Німеччині. Причина в тому, що значна частина їх продовжує отримувати соціальну допомогу, не влаштовуючись на роботу. Враховуючи, що на Німеччину очікують дочасні парламентські вибори навесні 2025 року і відбуватимуться вони на тлі соціально-економічних негараздів, заяви Шольца навряд чи ставатимуть прихильнішими до українців, які мешкають у Німеччині. Нагадаємо: там знайшли притулок понад мільйон наших громадян.
Але коректний і толерантний Шольц – півбіди. Нескладно здогадатися, що тему «працюй або вимітайся» експлуатуватимуть ультраправі та ультраліві. Обидва полюси пов’язують з впливом росії. То ж перед тим, як анонсувати якісь проекти на перспективу, потрібно виробити стратегію захисту українців у Німеччині від використання їхніх проблем для передвиборчих маніпуляцій прокремлівських сил.
По-друге, Шольц не ставить ультиматумів тимчасово переміщеним особам, більше того, у своїй заяві акцентує на зростанні кількості працевлаштованих українців. При цьому він каже: президент Володимир Зеленський повідомив йому, що хоче сприяти створенню в Німеччині та Польщі українських органів, які допомагатимуть біженцям влаштуватися на роботу або ж повернутися на батьківщину. Йдеться про спільну роботу в цьому напрямі. Отже, українські органи в Німеччині, якщо вірити Шольцу, сприятимуть влаштуванню українців на роботу. Там. А хто не хоче, тому пропонуватимуть роботу вдома.
Тут відразу зауважимо: німецька система інтеграції для біженців – складний, але системний механізм, в якому працевлаштування займає важливе місце. Українські біженці, особливо хто мешкає в Німеччині не перший рік, отримували пропозиції про роботу або перекваліфікацію для подальшої роботи. Статистика свідчить, що загалом близько 266 тис. з 700 тис. українців працездатного віку, працевлаштовані. З них 213 тис. сплачували внески на соціальне страхування, а 53 тис. мали роботу з неповним робочим днем (так звана Minijob). З початку вересня ще 8,5 тис. українців набули якогось робочому статусу (первинний ринок праці або самозайнятість). Такими чином, безробітними залишаються приблизно 425 тис. наших громадян у Німеччині. І це без статистики непрацездатних, які також перебувають на утриманні німецького бюджету.
Причин, чому така велика кількість українців не шукає роботу, багато: і вимога знання мови, і невизнання наших дипломів, і необхідність доглядати за неповнолітніми дітьми, і просто використання гостинності німців – поки соціалку платять, доти чіплятимуться за можливість залишатися. Але серед цієї маси наших людей вистачає тих, хто планує повернутися. Саме з ними мають працювати структури Мінєдності за кордоном. Для початку потрібно з’ясувати реальні цифри бажаючих повернутися. Публікувалися опитування, згідно з якими кількість тих, хто планує їхати назад, скорочується. Але починати Чернишову потрібно з того, якому за чисельністю колу він доноситиме ідеологію повернення. Наступний крок: виявити, чому ці люди не повернулися досі, що, окрім війни і страху, стоїть на заваді. Значна частина людей в разі повернення перетвориться на ВПО в Україні. Радощів у такому статусі небагато. Depo.ua аналізував, через які проблеми внутрішні переселенці повертаються в окупацію.
Простіше кажучи, поки в Україні не забезпечать зарплату вищу, аніж німецька соціалка, поки не буде вирішене питання з житлом для тих, хто повернеться, умовляння та патріотична риторика мало що дадуть. Доводиться бути реалістами: німці наших не виганятимуть і будуть гнучкими для їхньої інтеграції. Шольц та інші можуть говорити багато, але наші в Німеччині точно не зайві. То ж Україні доведеться змагатися з німцями за наших громадян. Так, є країни, які не проти навіть оплатити повернення окремих категорій громадян в Україну, але жодна не заявляла, що хоче позбавитися від усіх українців, які знайшли притулок. Охочих до роботи і навчання мотивуватимуть лишитися.
Ідея ж надати роботу тим, хто повертатиметься, в оборонній сфері – на межі фантастики. Перед тим, як розгортати подібний проект, потрібно з’ясувати, хто з українців має потрібний фах. До речі, окремо про фах. Оборонка традиційно потребує технологів, інженерів, людей робітничих професій, серед таких категорій у нас переважають чоловіки. Поки триває військовий стан, вони навряд чи повернуться, бо боятимуться потрапити у військо. А після війни, якщо Україна хоче цю робочу силу, доведеться на законодавчому рівні вирішувати, що робити з ухилянтами, котрі повтікали за кордон.
І ще одне: цілком можливо, що для сприяння ініціативам нового українського органу європейські уряди розщедряться на певне фінансування. То ж коли йдеться про розумне використання державних грошей та коштів країн-партнерів, а не про бурхливу імітацію заради керування фінансовими потоками, Мінєдності доцільніше починати не з думки повернути українців для залучення в оборонну сферу, а з детального аналізу, чим живуть наші співгромадяни у тій-таки Німеччині. Приміром, чи можна їх для початку залучити на роботу на німецькі оборонні підприємства, де виготовляють техніку і зброю, яка потім ітиме в Україну. Або за рахунок наших програм стимулювати молодих українців отримувати технологічну освіту в Німеччині за умови повернення на роботу додому. Простіше кажучи, перше завдання Чернишова – продемонструвати нашим в Європі, що держава про них пам’ятає і піклується. Коли воно буде виконане, тільки тоді можна намагатися ефективно виконувати наступні.
Юрій Васильченко / Ділова столиця
