17-18 жовтня у Пекіні відбувся 3-й саміті китайського політико-економічного міжнародного проекту «Один пояс, один шлях» – ювілейний, адже захід присвячено 10-й річниці цієї ініціативи.
В межах саміту було проведено низку форумів, темами яких були «зелена» енергетика, цифрова економіка, поліпшення умов для торгівлі і міждержавних зв’язків, обмін інформацією між аналітичними центрами країн-учасниць, інфраструктурні проекти, співпраця на місцевому рівні і на морі.
Організатори заявляли про участь у форумі представників 130 країн, зокрема й очільників близько 20 держав.
Власне, на захід лідера КНР Сі Цзіньпіна завітали лідери з Центральної Азії, Південної Азії, Латинської Америки, Африки і Європи. Зокрема президенти Казахстану Касим Жомарт-Токаєв, Узбекистану – Шавкат Мірзійоєв, Шрі-Ланки – Раніл Викрамасінгхе, президент Індонезії Джоко Відодо, Кенії – Вільям Руто, Аргентини – Альберто Фернандес, Чилі – Габріель Борич; прем’єр-міністри Таїланду Сретта Тавісін, Камбоджі – Хун Манет, Папуа-Нової Гвінеї – Джеймс Марапе, Ефіопії – Абій Ахмед.
З міжнародних ізгоїв були російський диктатор Владімір Путін і представник «Талібану» – в.о. міністра торгівлі та промисловості Афганістану Хаджи Нуруддін Азізі.
Єдиним же європейським представником, якого теж, зрештою, можна, віднести до опальних, був прем’єр Угорщини Віктор Орбан, чий уряд уже давно є одним з найвідданіших партнерів Китаю в ЄС. Власне, до Пекіну Орбан приїхав, аби засвідчити Сі особисто подальшу зацікавленість у співпраці з Китаєм і підтримку КНР з боку його країни; а заразом провести перемовини із головним російським воєнним злочинцем.
Бенкет під час чуми
Китайський саміт, зазначимо, відбувся на тлі подальшого – після повномасштабного вторгнення РФ до України – погіршення глобальної безпекової ситуації через напад терористів ХАМАС на Ізраїль, яких вже підтримали, в тому числі і агресією проти Єрусалиму, ще одні проксі Ірану – терористичне ліванське угрупування «Хезболла», що також спирається на підтримку Росії. Зокрема, за даними ЦНС, у вигляді навчання бойовиків у Сирії найманцями ПВК «Вагнер».
Новий епізод загострення війни проти Ізраїлю відбувся вчора ввечері, коли мережею почала ширитися інформація про ракетний удар по лікарні Аль-Ахлі у Газі. Палестинська автономія заявляє про 800 загиблих і постраждалих, а відповідальність, звісно, покладає на ЦАГАЛ. Водночас Армія оборони Ізраїлю звинувачення відкидає, наводить схему запуску ракети, а також відповідне відео; і заявила, що трагедія у лікарні сталася через ракети палестинського угрупування «Ісламський джихад». Чи то навмисно, чи через несправність цих ракет.
Заперечує причетність Ізраїлю до удару і президент США Джо Байден, який сьогодні завітав до країни із візитом солідарності і підтримки.
Втім, варто зазначити, що палестинські терористичні угрупування, зокрема ХАМАС, виробляють ракети, хоча значно примітивніші за ті, які їм постачає Іран. ХАМАС буквально днями поширював (а згодом й інші соціальні-медіа і ЗМІ) відео з переможними реляціями про те, як збирає ракети, використовуючи в якості корпусів водопровідні труби, мовляв, які спритні спеціалісти – в таких непростих умовах (без промислової бази) здатні формувати власний ракетний арсенал самотужки. Ну, як самотужки – компоненти надходять, звісно, від «друзів» з-за кордону.
Тим часом після трагедії у лікарні Аль-Ахлі в Європі з новою силою спалахнули пропалестинські протести, що супроводжувалися заворушеннями і сутичками з поліцією, а у Стамбулі демонстранти взагалі увірвалися на територію консульства Ізраїлю. Паралельно Іран, який звісно ж засудив удар начебто ЦАГАЛ, підняв над мечеттю мавзолею Імама Рези чорний прапор трауру і солідарності, який, за деякими очікуваннями, може передувати вже червоному прапору «війни і помсти».
Чи буде його піднято – наразі невідомо. Однак Тегеран, імовірно, відреагує конкретніше на трагедію Аль-Ахлі. Наприклад, збільшенням підтримки і допомоги його проксі-силам у Палестині.
Спільні та суперечливі
Війною світ лякав напередодні, до речі, і Путін: в інтерв’ю придворним пропагандистам він, згадуючи також війну проти Ізраїлю, стверджував, що США готуються до війни з РФ та Китаєм, а отже і Росія має готуватися до війни зі Сполученими Штатами. І звісно ж не одна, а бажано у кооперації з іншими «ображеними».
Тому заклики до взаємодії і протистояння «колективному Заходу» у риториці Путіна переважали під час зустрічі із Сі у Пекіні, яка відбулася 18 жовтня – на другий день саміту і після того, як лідер КНР встиг поспілкуватися з іншими лідерами, серед яких першими були центральноазіатські – Токаєв і Мірзійоєв. А це важливий нюанс, що свідчить про певні відмінності у ставленні обох автократів до майданчика заходу.
Путін, на арешт якого МКС видано відповідний ордер, потребує не тільки медійного визнання, але й зміцнення зв’язків з іншими країнами на противагу Північній Америці, Європі, окремим державами Тихоокеанського регіону. І насамперед зміцнення зв’язків із Китаєм як найпотужнішим гравцем поміж них усіх. Звісно, в умовах тотальних санкцій і втрати ринку Кремлю вкрай цікава економічна співпраця із Китаєм та іншими учасниками «Одного поясу», тому Путін старанно хвалив досягнення Сі у реалізації проекту і намагався спокусити лідера КНР допомогти Росії у розвитку морського шляху через Північний Льодовитий океан.
Однак активніша взаємодія йому потрібна також і як потенційний засіб отримати допомогу у війні проти України, особливо військову; і, звісно ж, задля реалізації Кремлем амбітної ідеї створення альтернативного Заходу альянсу, про який Путін постійно говорить на різних майданчиках, зокрема, під час нещодавнього засідання Валдайського клубу.
Водночас зустрічі і заяви Сі свідчать про те, що для нього пріоритетними сьогодні є саме економічні питання в межах китайської експансії за рахунок проектів на кшталт «Один пояс, один шлях». Економіка КНР перебуває у скруті через пандемію і російську війну, а отже потребує серйозних кроків на шляху до інвестицій і вигідних міждержавних проектів (зокрема з видобутку ресурсів, того ж літію в Аргентині) як з країнами Заходу, так і з Глобальним Півднем.
Рятувальне коло для економіки
Тільки із «поясом і шляхом» теж не все так добре, як кілька років тому. Якщо у перші роки функціонування цієї ініціативи Китай вкладав величезні кошти ($932 млрд у період з 2013 по 2022 р.) у дійсно масштабні проекти (інфраструктура, підприємства) і видавав учасникам «Поясу» багатомільярдні кредити, то з часом КНР зосередився на менш амбіційних проектах, які б забезпечили йому вже більше соціально-політичний зиск, а не економічний; оскільки чимало великих проектів виявилися нерентабельними.
До того ж Китай надмірно перевантажив «клієнтів» кредитами, що призвело до неабиякого зростання заборгованості учасників «Поясу», а в деяких з них – до економічних криз, а отже і до політичних. Наприклад, за своїми боргами перед КНР Шрі-Ланка і Замбія були вимушені оголосити дефолт, а президент першої Готабая Раджапакса минулого літа пішов у відставку. При цьому Коломбо, який має зобов’язань перед Пекіном на $7 млрд, був вимушений розрахуватися з Китаєм стратегічним портом.
Подекуди партнери навіть змінювали підрядників. Так було у випадку Кенії (борг перед КНР – $6 млрд), де Китай збудував залізницю Момбаса-Найробі. Попри те, що Пекін активно піарив цей успішний проект, Уганда, до якої мало зайти продовження цієї залізниці з Кенії, відмовилася від послуг китайських компаній і обрала турецькі.
Це лише декілька прикладів. Однак за поточних обставин Пекіну вкрай важливо зберегти вплив його політико-економічних проектів на інші країни, якщо режим Сі прагне стабілізувати економіку в країні.
Це спонукає КНР шукати і поліпшення у відносинах з Вашингтоном. І буквально днями очільник МЗС КНР Ван Ї під час телефонних перемовин із держсекретарем США Ентоні Блінкеном задоволено констатував, що відносини між державами стабілізувалися і більше не погіршуються; та й є перспективи для їх розвитку.
Втім, акцент Пекіну на економіці не виключає того, що Китай може бути зацікавленим у поточному хаосі, який відволікає ресурси Заходу на підтримку України й Ізраїлю. Разом з тим у загальному вжитку все частіше згадується нова «вісь зла», до складу якої вже де-факто входять Росія, КНДР, Іран.
Тож попри те, що найбільше уваги Сі на саміті приділяв економічній складовій експансії Китаю на шляху до домінування у світі, він і Путін все ж могли мати спільні точки дотику і згоду у пунктах саме російського порядку денного. Правда, не виключено, що для лідера КНР могли бути подразником спроби тиску на нього з боку Путіна, за наказом якого відбувається черговий раунд ядерного шантажу через відкликання Держдумою ратифікації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ). Якщо маєш справу з таким режимом, яким є путінський, завжди існує ризик, що такі глобальні геополітичні ігри у створення антизахідного блоку можуть мати непрогнозовні і екстремальні наслідки.
Владислав Гірман / Ділова столиця
