Будь-хто, хто останні кілька днів спостерігав за розвитком подій навколо Києво-Печерської лаври, скаже: щось пішло не так. Влада виявилася не готовою до опору, який організував намісник Лаври митрополит Павло, відомий також як Петро Лебідь та Паша-мерседес.
Причина в тому, що влада надто довірилася обіцянкам з боку Павла та предстоятеля УПЦ Онуфрія. А про те, що взаємні домовленості були, свідчить ціла низка фактів.
«Протриматися до 16 квітня»
Нагадаємо, що вигнання УПЦ із Лаври у Києві влада готувала давно. Ще 1 грудня минулого року Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО, яке доручило Кабміну забезпечити у двомісячний строк перевірку наявності правових підстав та дотримання умов користання релігійними організаціями майном, яке перебуває на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. 23 грудня Кабмін створив із цією метою міжвідомчу робочу групу. 24 січня Зеленський ввів у дію рішення РНБО, яким митрополита Павла було внесено до списку санкцій. А 10 березня заповідник на підставі висновків міжвідомчої робочої групи повідомив УПЦ про розірвання договору з чоловічим монастирем, укладеного 19 липня 2013 р. (за часів Януковича), та необхідність до 29 березня звільнити будівлі на території заповідника.
Це рішення стосувалося насамперед верхівки УПЦ, бо саме в Києво-Печерській лаврі розташовувалися головні інституції УПЦ: Київська митрополія, синодальні відділи, Київська духовна академія. І УПЦ виконала вказівку заповідника: всі вищезазначені інституції УПЦ із Лаври виїхали. Там залишився лише монастир УПЦ.
Очевидно, влада сподівалася, що й надалі все відбуватиметься спокійно. 30 березня мала розпочати роботу комісія Міністерства культури та інформаційної політики (МКІП) для інвентаризації майна Лаври. Комісія має оглянути 77 об’єктів на території заповідника та, описавши їхнє майно, запечатати. За оцінками знаючих людей, на це буде потрібно півтора місяці або довше.
Однак раптом виявилось, що намісник Лаври митрополит Павло організував опір. Він проявився насамперед на юридичному фронті: 23 березня монастир подав позов до заповідника, в якому попросив суд визнати недійсним розірвання договору від 19.07.2013. Разом із позовною заявою монастир подав заяву про забезпечення позову, в якій попросив на час судового розгляду заборонити заповіднику перешкоджати монастирю користуватися майном згідно з договором від 19.07.2013.
28 березня Господарський суд Києва відмовив монастиреві у забезпеченні позову. І тоді почався фізичний опір. 30 березня натовп парафіян не пустив до Лаври комісію МКІП; ця історія повторилася 31 березня.
А для влади це було несподіванкою — хоча, здавалося б, саме до такого варіанту розвитку подій слід було готуватися особливо ретельно.
«Закони України мають виконувати всі, закони не можуть бути вибірковими, — заявив увечері 29 березня в ефірі телемарафону секретар РНБО Олексій Данилов. — Якщо хтось вважає, що він має там лишитися на той чи інший період часу, то ніяких провокацій, які на сьогоднішній день хоче влаштувати російська ФСБ на території Лаври, ми не допустимо. Ми не будемо їх виносити за ноги, ми не будемо застосовувати ніяку силу. Вони самі звідти потихесеньку підуть. Нічого страшного тут немає».
Ось цією своєю надією, що «вони самі звідти потихесеньку підуть», влада і підіграла підсанкційному Павлу. Бо йому якраз і треба, щоби влада нічого не робила, а просто чекала, поки вони самі підуть.
Павло сподівається протриматися в такий спосіб до 16 квітня. Тобто до Великодня, коли тисячі парафіян прийдуть на святкові богослужіння. А чим більше парафіян — тим масштабніші провокації можна організувати, особливо якщо накрутити людей проповідями проти «влади антихристів».
І це не перебільшення. Павло вже використовує таку термінологію. 29 березня офіційний YouTube-канал Лаври опублікував відеозвернення Павла до Зеленського: «Ви не змогли зупинити одержимого буйством, злістю, ненавистю та диявольським біснуванням міністра культури, а це означає, що він робить все з вашого дозволу. Горе вам, бійтеся».
Залаштункові торги
Одна з причин, чому влада виявилася не готовою до опору Павла, це взаємні надії Банкової та Онуфрія. Питання про Лавру, за всієї його важливості, це лише маленька проблема порівняно з долею УПЦ загалом. І влада могла розраховувати, що Онуфрій «здасть» Лавру задля того, щоб зберегти УПЦ.
У тому ж рішенні РНБО від 1 грудня, в якому йшлося про Лавру, були пункти про УПЦ загалом. Державній службі України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) було доручено забезпечити у двомісячний строк проведення релігієзнавчої експертизи статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв’язку з московським патріархатом. А Кабмін був зобов’язаний внести у двомісячний строк на розгляд Верховної Ради законопроект про неможливість діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу у Росії.
Обидва ці пункти виконані. 31 січня ДЕСС оприлюднила висновки релігієзнавчої експертизи, де йдеться, що прийняття нової редакції статуту про управління УПЦ та постанови собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв’язку УПЦ із РПЦ. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ залишається незмінним. УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв’язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної церкви, який би визнавався іншими церквами.
Закінчуються висновки експертизи словами, які звучать як вирок: «Нинішня діяльність чи бездіяльність вищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами експертної групи не виявлено».
19 січня Кабмін вніс до парламенту законопроект №8371 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій». Суть його в тому, що в Україні не допускається діяльність релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться у Росії. Крім того, законопроект дає чіткий алгоритм подальших дій органів влади для припинення діяльності УПЦ та її структур.
17 лютого парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики вивчив цей проект (його представили міністр юстиції Денис Малюська та голова ДЕСС Віктор Єленський) та рекомендував Верховній Раді прийняти його за основу. Однак він досі не проголосований у сесійній залі, хоча з того часу парламент засідав чотири рази: 23 та 24 лютого, 20 та 21 березня. Гальмування проекту №8371 та всіх інших проектів на ту саму тему — це пряма поступка Банкової Онуфрію.
УПЦ публічно ставить поряд ці два питання: про законопроекти та про Лавру. 20 березня синод УПЦ прийняв звернення до Зеленського, яке закінчується проханням «не допустити прийняття антиконституційних законів проти церкви, що перебувають на розгляді у Верховній Раді України, а також зробити все належне, щоб духовенство, чернецтво і віряни УПЦ могли й надалі здійснювати своє служіння у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі».
Не було б дивно, якби Банкова та Онуфрій домовилися про компроміс: блокування законопроектів в обмін на спокійну здачу Лаври. З медійної точки зору такий обмін був би вигідним Банковій. Вона змогла б «продати» українцям відхід УПЦ із Лаври як велику перемогу Зеленського у боротьбі з російськими агентами впливу.
Втім, навіть якщо такі залаштункові домовленості були, то Онуфрій, звісно, не мав жодних гарантій, що його не обдурять. Гарантією міг би стати лише повний розрив УПЦ із РПЦ, а Онуфрій цього боїться більше, ніж Зеленського. 20 березня делегація синоду УПЦ хотіла зустрітися із Зеленським, але отримала відмову — така зустріч не принесла б Банковій жодної вигоди у медійному плані. У результаті ми маємо той факт, що хоча обидві сторони зробили кроки назустріч один одному (інституції УПЦ залишили Лавру, а законопроект №8371 і подібні до нього не прийняті), але Лавра стала об’єктом силового протистояння. І 16 квітня вона може стати осередком серйознішого конфлікту.
Уточнимо ще один момент. Онуфрій і Павло діють спільно, хоча у Павла в цьому дуеті більш радикальна роль. Версії про те, що Павло діє без відома Онуфрія та підставляє його, розбилися 30 березня, коли Онуфрій разом із Павлом звершив літургію у Хресто-Воздвиженському храмі Києво-Печерської лаври. Він попросив, «щоб Господь умудрив владу», а Павло подякував вірянам «за підтримку Лаври».
Звичайно, все це не означає, що неодмінно до 16 квітня необхідно викурити з Лаври всіх священиків, ченців та парафіян УПЦ. Але й залишати безкарними силові дії з боку УПЦ, та ще й під час воєнного стану, також не можна. Фактично УПЦ створила ще один мотив для якнайшвидшого ухвалення законопроекту №8371. І якщо його не буде прийнято на найближчому засіданні парламенту — значить, між Банковою та Онуфрієм все ще йдуть залаштункові торги.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
