середа, 7 грудня 2022 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Ядерний ухилянт Макрон: Про що змовчав британський міністр оборони По суті, Макрон чітко дав зрозуміти Москві і не тільки їй, що застосування ядерної зброї Париж не бентежить

Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес на міністерській зустрічі в штаб-квартирі НАТО публічно «відшмагав» президента Франції Еммануеля Макрона за його слова, що у разі ядерного удару Росії по Україні Франція не завдаватиме удару у відповідь. Тобто — за публічну демонстрацію Макроном слабкості, яку Воллес назвав «розкриттям карт» у риторичній ядерній війні між Кремлем і союзниками.

Розкритикували президента і в самій П’ятій Республіці. Так, попередник Макрона, Франсуа Олланд, який і привів того у велику політику (і пошкодував, про що написав в своїх мемуарах), нагадав нинішньому президентові Франції про сенс ядерних погроз і існування ядерної зброї – лякати нею, щоб ніколи не застосувати.

«Надійність ядерного стримування полягає у тому, щоб не казати, що саме ми мали би зробити», — зокрема сказав Олланд.

Аналогічну думку також, для прикладу, висловив і один з керівників комітету з оборони нижньої палати французького парламенту Жан-Луї Тьєріо, який через «політичну помилку» Макрона «ледь не впав зі стільця».

Отже Еммануель Макрон окрім того, що розбурхав союзників, ще й спровокував певну політичну турбулентність у Франції. І це важливо, адже саме Макрон традиційно внутрішні проблеми вирішує за рахунок зовнішньополітичних здобутків або їх імітації. Всі зовнішньополітичні здобутки для нього зараз можливі лише в площині зупинення російської агресії проти України і гібридної війни проти Європи. І він, свідомо чи ні, псує собі перспективи як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Це на додачу до певної шкоди, завданої ним всій євроатлантичній спільноті.

Воллес, варто зазначити, під час зустрічі також наголосив, що застосування Росією ядерної зброї матиме для неї серйозні наслідки («неймовірну ізольованість у всьому світі»), оскільки тоді вона порушила б усталені з 1945 р. баланс і традиції в контексті використання ЯЗ.

Це очевидна спроба очільника британського міноборони збити хвилю, підняту заявою Макрона, яка розійшлася всім Альянсом, одним з фронтменів якого виступає Франція. Наскільки ця спроба буде дієвою, сказати важко. Але її точно не вистачить, щоб охолодити російський агітпроп, який вже обсмоктав слова французького президента з усіх боків.

Але є ще й дещо, про що Воллес все ж не сказав. По суті, Макрон чітко дав зрозуміти Москві і не тільки їй, що застосування ядерної зброї Париж не бентежить. Якщо в когось виникає така «потреба», він може використати ЯЗ проти неядерної країни — і Франція в кращому разі висловить занепокоєння, бо в неї ядерна зброя є і вона її застосує лише у разі прямої агресії проти себе. Весь принцип ядерного стримування фактично руйнується.

Втім, руйнується не лише він, але й єдність всередині НАТО, якої союзники остаточно досягли саме завдяки чіткій позиції щодо російського вторгнення і підтримки України.

Раціонально буде припустити, що цією беззубою заявою Еммануель Макрон, який прагне виглядати і бути голістом, в такий спосіб і повертається до концепції військово-політичного співробітництва з союзниками саме Шарля де Голля. Того самого, який у 1966 р. вивів країни з військового союзу НАТО, залившись лише в політичній його частині, начебто через надмірний вплив на Альянс з боку англосаксів – Британії та США. Та варто згадати, що частковому виходу Франції з НАТО передували кілька раундів перемовин де Голля з Радянським Союзом (були візити до Москви і Парижу на тлі загострення між Москвою та Вашингтоном) – спочатку з Нікітою Хрущовим, а потім з Леонідом Брежнєвим.

Про вихід з військового союзу НАТО де Голль, ще раз, заявив у лютому 1966 р., а вже 25 червня він спостерігав за пуском двох міжконтинентальних балістичних ракет Р-16У на Байконурі. І, як стверджувала радянська преса, був дуже вражений цією демонстрацією сили СРСР.

До речі, він на той час був першим світовим лідером з ворожого Заходу, якому дозволили побачити не просто Байконур, але й російські ракети. Риторичне питання: чому?

А ще слід згадати і про те, що після демаршу де Голля штаб-квартиру НАТО перенесли до Брюсселю з Парижа, і Франція пішла своїм шляхом. Лише у 2009 р. вона повернулася до військових програм Альянсу, паралельно з Берліном блокуючи інтеграцію до НАТО України та Грузії.

Після заяви Макрона не можна вже виключати, що повернулася Франція до військового союзу строком лише на десь 13 років (плюс-мінус). Враховуючи давній тренд (дійсно давній) щодо спроб знизити оборонний вплив Вашингтона на Європу.

Якщо цим «розкриттям карт», як висловився Воллес, Макрон руйнує єдність НАТО та її принципи, це свідчить про формування французькою владою власної особливої і відокремленої позиції. Якщо це так, то, в принципі, добу військової участі Франції в НАТО, що знов розпочалася за Ніколя Саркозі у 2009 р., можна вважати завершеною.

Як це вплине на позиції Франції в євроатлантичній спільноті?

Певно негативно, адже наразі тренди в ній задає протидія російській агресії. Путінська Росія загрожує не лише Україні, але й безпеці Європи в цілому. І виходить, що Франція за гіпотетичним розрахунком Макрона має випасти з цього тренду, випасти зі спільноти, хай і частково. Бо мова не тільки про єдність НАТО, але й про плани створення єдиної європейської армії, що активно підтримував, зокрема, і Макрон, як стратегію укріплення єдності та обороноздатності Європи.


Владислав Гірман / Ділова столиця
Поділіться цим