На переговорах із Володимиром Зеленським у Львові 18 серпня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган грав роль посередника між Києвом та Москвою.
Що Путін запропонував Зеленському
На переговорах із Володимиром Зеленським у Львові 18 серпня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган грав роль посередника між Києвом та Москвою. За інформацією CNN Turk, 5 серпня Путін на зустрічі з Ердоганом у Сочі натякнув, що готовий зустрітися із Зеленським. Як зазначає видання, позиція Москви стала набагато гнучкішою. Раніше пропозиції щодо переговорів Зеленського з Путіним виходили з Києва, і Москва незмінно відповідала: «Спочатку нехай делегації визначать дорожню карту, а вже потім лідери проведуть саміт». Тепер Москва заявила: «Спочатку лідери можуть обговорити і визначити дорожню карту, а потім делегації можуть почати роботу з втілення цієї дорожньої карти в життя».
Втім, не можна сказати, що Путін уже не висуває жодних умов для зустрічі із Зеленським. Умов щонайменше дві. По-перше, це припинення вогню. За даними CNN Turk, генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш саме для того став третім учасником переговорів у Львові 18 серпня, щоб обговорити із Зеленським та Ердоганом забезпечення припинення вогню — як продовження зернової угоди, підписаної 22 липня у Стамбулі Росією, Україною та Туреччиною за участю ООН.
По-друге, це та кінцева мета, шлях до якої має бути намальований на «дорожній карті». «На нашій тристоронній зустрічі ми оцінили можливості перетворення позитивної атмосфери, створеної Стамбульським консенсусом, у міцний мир, — заявив Ердоган за підсумками переговорів у Львові. — Особисто я продовжую вірити в те, що війна зрештою закінчиться за столом переговорів… Я вважаю, що можна відновити переговори на основі тих параметрів, які були сформовані у Стамбулі у березні».
Зважаючи на все, саме в цьому і полягає суть пропозиції Путіна, яку передав Зеленському Ердоган: закінчити війну на тих умовах, на які Україна вже готова була погодитись. Нагадаємо, що 29 березня українська сторона на переговорах з Росією в Туреччині офіційно представила свої пропозиції. Зокрема, Україна погодилася взяти на себе зобов’язання не розміщувати на своїй території іноземні військові бази, іноземні військові контингенти, не вступати до НАТО, а будь-які військові навчання на своїй території проводити лише за згодою Росії. Також Україна запропонувала протягом 15 років проводити переговори про статус Криму та Севастополя та погодилася протягом цього терміну не намагатися вирішити питання Криму воєнним шляхом.
Серпень — не березень
Але це було в березні, а зараз серпень. І Зеленський привселюдно відповів Путіну відмовою. Він згадав слова Ердогана про те, що експортна продовольча ініціатива створює дипломатичне вікно для домовленості щодо майбутнього припинення війни між Україною та Росією. «Я сказав зі свого боку пану президенту Туреччини, що Російській Федерації немає віри. Вважаю, що в цьому вікні — російська зброя, і тому дуже здивований, що вони готові до якогось миру. Не може хотіти миру той, хто ґвалтує, щодня» б’є крилатими ракетами по наших містах, цивільній інфраструктурі. Тож спочатку, мені здається, вони повинні залишити наші території, а потім буде потім», — заявив Зеленський.
Відомо, що Путін завжди готує кілька варіантів рішень і любить обирати в останній момент, тому навіть його найближче оточення ні в чому не впевнене на 100%. Швидше за все, після розмови з Ердоганом у Сочі він також паралельно готував різні варіанти. Різні джерела (як російські, так і українські) згадують цілу низку можливих варіантів реакції Кремля — від найбожевільніших до досить раціональних.
Але перш ніж обговорювати їх, підкреслимо один важливий момент. Серпень ознаменувався тим, що театр воєнних дій поширився на окупований Крим, який Путін понад вісім років тому формально включив до складу РФ. А 18 серпня, поки у Львові зустрічалися Зеленський, Ердоган та Гутерріш, склади боєприпасів почали вибухати й у Білгородській області РФ. Кремль намагається вдати, що нічого особливого не відбувається. Однак це свідчить лише про те, що такий поворот подій вкрай небезпечний для кремлівської пропаганди, бо ламає образ Путіна: він ліпив із себе «збирача земель», але цього року приніс війну до Криму та до самої Росії.
Саме тому зараз Путіну дуже потрібне припинення вогню та перетворення лінії фронту на нову «лінію розмежування», яка відігравала б роль фактичного кордону. Пропозиція про переговори, яку він передав Зеленському через Ердогана, це лише один із способів. І якщо цей спосіб не спрацював, можна очікувати, що будуть випробувані якісь інші способи змусити Україну до припинення вогню.
Щоправда, воєнних способів Путін не має. За останніх п’ять тижнів лінія фронту змінилася дуже мало, незважаючи на запеклі бої на багатьох ділянках. І якийсь суттєвий прорив російських військ, який міг би змусити нас погодитись на перемир’я, нині малоймовірний. З іншого боку, вже незабаром — 24 серпня, ненависний Путіну День Незалежності України (і до того ж дата, яка знаменує шість місяців путінської «спецоперації»). Тому Путін може поспішити із застосуванням невоєнних способів.
Варіант ядерного удару по Києву
Найбожевільніший із них — це застосування тактичної ядерної зброї по Києву. Воєнного сенсу в цьому немає жодного, але це може бути спробою зламати наш моральний дух і спричинити загальну паніку. У різних експертів різні оцінки ймовірності, що залежать від їхньої картини світу. Наприклад, керівник компанії Unicorn Nest Денис Довгополий, який зараз координує мережу українських добровольців економічного фронту, зайнятих примусом західних компаній до втечі з Росії, стверджує на основі інформації з доступних йому джерел: «Я живу у картині світу, де удар тактичною ядерною зброєю до кінця року по Києву має ймовірність більше 80%. По Львову — 50%».
Варіант вибуху на ЗАЕС
Інший такий спосіб — вибух на Запорізькій АЕС в окупованому Енергодарі. Сенс, знову ж таки, не воєнний, а в тому, щоб викликати паніку — причому не лише в Україні, а й усюди, куди можуть дійти радіоактивна хмара та радіоактивні води. Сайт The Insider наводить оцінку російського експерта Андрія Ожаровського: у гіршому разі «буде те, що було на Фукусімі. Там після землетрусу реактори штатно були заглушені автоматикою та оперативним персоналом, а коли знадобилося охолодження, прийшла хвиля і змила резервні дизельні генератори, які стояли в незахищеному місці, і ось так ми отримали найбільшу після Чорнобиля радіаційну аварію. На жаль, фукусімський сценарій буде дуже близький: якщо станція буде знеструмлена і нічим буде відводити залишкове тепло (а це треба робити близько тижня), то цілком можлива реакція розплавлення активної зони реактора, а це і є важка радіаційна аварія».
Головне управління розвідки Міноборони України підтвердило, що небезпека є високою. «18 серпня на вечірніх зборах керівництва ЗАЕС були відсутні представники «Росатому». При тому, що з моменту окупації співробітники «Росатому» в обов’язковому порядку були присутні на всіх подібних нарадах. На даний момент вони взагалі залишили територію ЗАЕС. Враховуючи кількість зброї, яка наразі знаходиться на території атомної станції, а також неодноразові провокативні обстріли, є висока вірогідність проведення масштабного теракту на ядерному об’єкті», — стверджує наша розвідка.
Варіант ракетного удару по Києву
Ще один спосіб – ракетний удар по Києву. Хоча запаси ракет середньої та меншої дальності у ворога значно вичерпалися, але він почав використовувати для ударів по наземних цілях зенітно-ракетні комплекси С-300. Тобто ракети, призначені для того, щоби збивати літаки, перенацілюються на наші міста.
Як повідомляє воєнний оглядач групи «Інформаційний опір» Олександр Коваленко, на початку серпня із столиці Бурятії Улан-Уде вийшли 28 вагонів із ракетами для С-300. До кордону з Україною ешелон прибуде у 20-х числах серпня. У Котово (Волгоградська область РФ) з арсеналу вилучено понад 120 контейнерів із ракетами до С-300. У Зябрівці (Білорусь) за 22 км від кордону з Україною також йде концентрація ракет до С-300. «Загроза масованого обстрілу території України як мінімум ракетами С-300 очевидна. З урахуванням прибуття ряду ешелонів до 20-х чисел, очевидно і те, що вони концентруються до 24 серпня», — попереджає експерт.
18 серпня в інтерв’ю ТСН воєнний експерт Дмитро Снігірьов підтвердив можливість використання С-300 для ракетних ударів по Києву з Білорусі: «Комплекс С-300, якщо він перероблений для завдання ударів на певних цілях, має дальність ураження до 200 км… Відстань дозволяє говорити про те, що РФ може розглядати нанесення ударів по так званих центрах прийняття рішень. Мовиться й про місто Київ. Ми не маємо відкидати цього сценарію, ми маємо ставитися до нього серйозно».
Варіант послаблення вимог
Втім, жоден із цих страшних варіантів не гарантує Путіну бажаного результату. Навпаки, Росія ризикує отримати удари у відповідь по своїй території — і саме це зараз є, напевно, головним стримуючим фактором для Путіна. Ми вже маємо ракетні системи (M142 HIMARS, M270 MLRS, MARS II), здатні стріляти на 300 км, але ракет такої дальності західні партнери нам поки що офіційно не дають. Як і не дають згоди на використання цих систем проти об’єктів на території РФ. Але ці табу можуть бути зняті, якщо Путін піде далі шляхом безумства.
Тому не виключено, що Путін змінить свій modus operandi, тобто звичний спосіб дій. Першу ознаку цього ми вже бачили — раніше він відмовлявся від переговорів із Зеленським, а тепер сам на них напрошується. Отримавши від Зеленського відмову повертатися до домовленостей, підготовлених у березні у Стамбулі, Путін, звісно, може розлютитися, але може й послабити вимоги.
Різні джерела повідомляють, що у міноборони та генштабі РФ бояться українського контрнаступу. А Путін у свою чергу боїться, що це вб’є його рейтинг. Він сам створив у росіян завищені очікування на легкі перемоги у війні в Україні. Тому він не може дозволити собі, щоб російські війська кинулися тікати. З погляду пропаганди йому набагато вигідніше зобразити планове відведення військ під приводом того, що «завдання, поставлені перед спецоперацією, виконані».
У російських Telegram-каналах, ворожих до Кремля, вже з’явилася інформація про те, що Путін 18 серпня провів наради, де «обговорювалися різні варіанти, від можливості мобілізації та застосування тактичної ядерної зброї, до відкриття другого фронту в третій країні і, нарешті, до «жестів доброї волі» із поверненням Україні захоплених територій Херсонської, Запорізької та Харківської областей. Також обговорювався «крайній» варіант, коли «ЛДНР», знову ж таки, з «доброї волі» погодяться повернути Україні території, захоплені після 23 лютого цього року».
Ймовірно, такі сигнали надходять і на Банкову. Але в жодному разі ніякі слова Путіна не заслуговують на довіру, а особливо — привабливі обіцянки.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
