п'ятниця, 12 серпня 2022 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Велика гра розпочалась: Чи зможе Україна стати членом ЄС раніше за країни Балкан Виконання семи вимог Євросоюзу ще не означає, що Україну відразу приймуть до європейського об’єднання

Україна і Молдова отримали статус кандидатів у члени Євросоюзу. Якщо виконаємо всі вимоги, є шанс почати переговори про вступ якнайшвидше, коли ж ні, навіть кандидатство поставлять на паузу. Таке собі випробування української влади на адекватність.

По-перше, у тому, що статус кандидата наша країна отримує авансом, жодної зради немає. Це слід розуміти, адже саме на цьому моменті проти нас гратиме російська пропаганда та її провідники в Україні. По-друге, ми маємо унікальну можливість випередити у темпах вступу інших кандидатів. Якщо, звісно, приймемо вимоги ЄС як необхідність, а не як щось таке, що можна обійти, і з чим спробуємо хитрувати. А наші політики і чиновники мають значний досвід, як спаплюжити будь-яку реформу. По-третє, виконання семи вимог Євросоюзу ще не означає, що Україну відразу приймуть до європейського об’єднання. Мають відбутися ще три речі: завершення війни, демонстрація дієвості запроваджених законодавчих та інституційних новацій, реформа прийняття рішень в самому Євросоюзі, де формула суголосся працює з великими складнощами.

Сім вимог: САП, НАБУ, КСУ, олігархи…

Європарламент запалив перед нами зелене світло. Його резолюцію підтримала і Європейська рада. Раніше, нагадаємо, Європейська комісія сформулювала для Києва і Кишинева набір вимог, виконання яких буде під контролем єврочиновників. Віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина каже: Україна розраховує виконати рекомендації вже до кінця року. «Це в наших інтересах, тому що ми хочемо говорити про початок переговорів», – зазначила вона. І запевнила: Україна нікому не віддасть статус кандидата в члени ЄС. Це важливо, адже варіант приєднання до великої європейської сім’ї, запропонований нам, дуже оригінальний: якщо Київ гратиме не за правилами, то може й втратити статус кандидата. Те ж стосується і Кишинева.

Пройдемося по вимогах Єврокомісії для України. Перша: маємо ухвалити і впровадити в законодавство процедуру добору суддів Конституційного суду. Європейці не ставлять під сумнів наявну у нас квотну процедуру – судді по квоті президента, парламенту і з’їзду суддів – вони пропонують запровадити відбір в КСУ на основі оцінки доброчесності претендентів на посади, а не, як зараз, на підставі партійних уподобань чи персональної вірності президенту або лідерові партії.

Нагадаємо, Конституційний суд досі перебуває в кризі, яка стала наслідком конфлікту Офісу президента з цим органом. Конфлікт розпочався після того, коли у жовтні 2020 року КСУ скасував електронне декларування. Відповідь влади не забарилася, але була в стилі швидких рішень – президент Зеленський скасував укази про призначення суддями КСУ тодішнього голови суду Олександра Тупицького і судді Олександра Касминіна. Ті свої звільнення оскаржили. Попри судові розбірки, президент за своєю квотою призначив двох суддів замість звільнених, проте вони не змогли скласти присягу, бо Тупицький і Касминін де-юре продовжували займати посади. Ще тоді правники і громадські активісти наполягали: не можна проводити конкурс і призначати нових суддів, доки не вирішилася ситуація навколо Тупицького і Касминіна. Крім того, конкурс мав би бути прозорим.

На сьогоднішній день Конституційний суд хоч і розблокований, а відставлений голова Тупицький утік і перебуває в розшуку, однак процедура призначення членів суду залишається політично мотивованою. Європа ж наполягає на професійному підході до добору суддів та на їхній доброчесності. Інакше кажучи, суддів КСУ обиратимуть, як і суддів ВАКС, із залученням західних експертів. А це означатиме, що групи впливу не зможуть ляльководити у цій дуже важливій судовій інституції.

Наступна вимога – завершити перевірку доброчесності Радою з етики кандидатів у члени Вищої ради правосуддя та відбір кандидатів до створення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Зрозуміло, що в результаті перевірки позбудуться посад багато суддів. Перш за все ті, які були чутливими до побажань влади. Судді, пов’язані з владою корупційними вузами, можуть мститися, можуть винести назагал різні таємниці. А це потягне за собою багато скандалів. Тобто проблема не така проста для вирішення.

Йдемо далі: Єврокомісія прямо вимагає призначити очільником САП переможця конкурсу (ним став Олександр Клименко, але конкурсна комісія тягне з оголошенням переможця попри вкрай негативну реакцію наших партнерів на це затягування) і провести відбір та призначення на посаду нового директора НАБУ. Артем Ситник після завершення терміну перебування залишив крісло і перейшов у НАЗК, заступником керівника цього антикорупційного органу. Наразі обов’язки директора НАБУ виконує Гізо Углава, але сам конкурс поки не проводили – війна. Європейці, не приховуючи, кажуть українській владі: керувати САП має той, хто вже переміг на конкурсі, а відбір на нового директора Антикорупційного бюро не повинен перетворитися на «Санта-Барбару». Тобто, жодна особа від влади не має впливати на конкурсний відбір. Інакше – до побачення.

Наступна вимога – забезпечити відповідність законодавства про боротьбу з відмиванням грошей за стандартами FATF. Цей пункт багатьох здивував, оскільки від FATF до України претензій нема. Можливо, така вимога є превентивною, таким собі попередженням, щоб не поверталися до практик покривання осіб, які займаються відмиванням коштів.

П’ята вимога – втілення антиолігархічного закону. Тут виникає відразу дві серйозні заковики. Перша: закон про олігархів, прийнятий зі скандалом, очікує на висновок Венеційської комісії і вона, дуже ймовірно, зробить до документу багато суттєвих зауважень. Їх Верховна Рада має врахувати. Але може так статися, що Венеційна запропонує стільки зауважень, що легше прийняти новий закон, аніж правити цей. Про проблеми з антиолігархічним законом попереджали, проте хтось занадто поспішав. Зараз, як і в історії з Конституційним судом, пожинаємо плоди простих рішень.

А друга заковика пов’язана з війною. Дехто з олігархів поніс значні збитки, дехто активно допомагав і допомагає армії та тимчасово переселеним особам, а хтось просто відійшов убік. Закон вимагає рівного й однакового підходу до всіх олігархів, але війна внесла корективи. Чи враховуватимуть українці цю проблему і як до неї мають поставитися європейці?

Шоста вимога – узгодження аудіовізуального законодавства з європейським. Тут особливих питань наче й не виникає. Хоча якщо ця вимога є в переліку, очевидно, для чогось її внесли. Що саме вона передбачає, побачимо по тих законопроектах на цю тематику, які внесуть до парламенту.

І остання вимога – завершити реформу законодавства про національні меншини. Очевидно, її виставила Угорщина. Ніби для виконання вимога і не складна, проте не слід забувати, що у нас вистачає противників надання преференцій окремим нацменшинам. Тому законодавство у даній сфері прийматиметься на тлі патріотичного (чи псевдопатріотичного) піару.

Коли нас тестуватимуть на ефективність реформ

У черзі на вступ до Євросоюзу не перший рік стоять Туреччина, Албанія, Сербія, Північна Македонія, Чорногорія. Тепер у чергу стали й Україна з Молдовою. Depo.ua вже розповідав про те, що до всіх кандидатів ставляться вимоги, не до всіх однакові, і не всі кандидати їх успішно виконують. І навіть коли виконують, наштовхуються на блокування вступу до ЄС однією чи кількома країнами. Найвідоміший приклад – блокування Болгарією членства Північної Македонії. Якщо Україна таки виконає вимоги максимально швидко, до Нового року навряд, але до весни 2023-го цілком можливо витримати всі процедури і провести всі конкурси, тоді матимемо право піднімати питання про вступ. Коли ж ні – ризикуємо повторити кульбіти грузинської влади.

Грузія мала гарні стартові можливості для отримання статусу кандидата, але в резолюції Європарламенту зазначили: їй такий статус дадуть, коли її уряд виконає пріоритети, зазначені Європейською комісією. Наскільки відомо, в Брюсселі дуже незадоволені тим, що на уряд Грузії суттєво впливає олігарх Бідзіна Іванішвілі. Також там убачають політичні мотиви у справах проти екс-президента Михаїла Саакашвілі. Який повернувся в Грузію з України і відтоді перебуває в ув’язненні. Це повчальна історія для нас. По-перше, жоден олігарх не повинен впливати на рішення влади. Коли ж на посадах і далі з’являтимуться люди з олігархічних орбіт, вимоги до нас зростатимуть. По-друге, у нас є своє протистояння між діючою владою і попередниками. Політичний клінч, в якому тривалий час перебувають проурядові та опозиційні сили в Грузії, суттєво заважає руху цієї країни в бік ЄС.

Не слід розраховувати, що переговори про вступ відразу ж дадуть нам членство. Європейці не лише допомагають зброєю та фінансово під час війни, але й ініціюють плани з повоєнної відбудови України. Детального плану з відповідним кошторисом поки нема, що й зрозуміло – війна триває. Але після перемоги над путінською росією на нас очікує ще одне випробування – Захід не тільки даватиме гроші, а й контролюватиме їх витрати. Ось у цей період і проявиться, чи дієві у нас антикорупційні органи (вони для всіх, чи тільки для політичних опонентів), чи чесні суди (приймають рішення за законом, чи по дзвінку згори), як працює вертикаль влади. І чи розуміють у високих кабінетах та у партійних офісах ціну, яку ризикуємо заплатити у випадку, коли реформи виявляться дутими. Коли ж реформи пройдуть перевірку успішно, ми зможемо обігнати у темпах вступу до ЄС не тільки Молдову, а й деякі країни Балкан. Принаймні ті, що досі багатовекторні – і до Євросоюзу хочуть, і росію люблять.


Юрій Васильченко / Depo.ua
Поділіться цим