Днями у Києві викрили та затримали співголову партії «Наш край» Олександра Мазурчака, екс-заступника голови КМДА Олександра Попова (того, якого зробили стрілочником у 2013 році за провал ліквідації наслідків весняного снігопаду в столиці), та очільника одного з обласних партосередків при отриманні «авансу» від підприємця за сприяння подальшій політичній кар’єрі. За даними слідства, затримані особи вимагали передати їм $2,5 млн за включення до прохідної частини списку політичної партії на виборах до Верховної Ради. А поки виборів нема, підприємцю буцімто обіцяли посаду радника голови правління ПрАТ «Київводоканал». Для успішного старту в політиці. Очевидно, бізнесмен запідозрив, що його розводять і звернувся до відповідних органів. Тепер затриманим інкримінують ч.3 ст.369-2 Кримінального кодексу (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на ухвалення рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поєднане з вимаганням такої вигоди) та ч.4 ст.190 (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою). Справу веде СБУ.
Про те, що українські партії торгують місцями у списках, ніколи не було секретом. Політичної корупції позбавлятися ніхто не бажав. Змінювалися виборчі правила, але навіть ввівши начебто рейтинговий принцип для кандидатів, залишили багато шпарин, аби торгувати місцями. Це проявилося на останніх місцевих виборах, коли потрібних людей ставили на перші позиції або в ті округи, де партія має хорошу підтримку. То ж керівники «Нашого краю», якщо їхню провину доведуть, діяли за неписаними традиціями українського політикуму. Але на відміну від інших – попалися. Що далі буде з Мазурчаком і його подільником? Посидять трохи і вийдуть під заставу. Не виключено, дадуть потрібні свідчення на когось. Чи сядуть на лаву підсудних? Малоймовірно. Та насправді у цій історії набагато цікавіша доля не персонально Мазурчака, процентів 90 українців і не чули його прізвища, а «Нашого краю» як політичного проекту. Там відреагували на скандал. Кажуть: зачищати треба ворога, а не політичні партії. І прозоро натякнули, що стали жертвами політичного замовлення.
Історія партії «Наш край» у нинішньому її вигляді почалася в 2014 році. Кажуть, за ініціативи адміністрації тодішнього президента Петра Порошенка. То ж не можна виключати, що облава на Мазурчака могла бути виставою для того, щоб ще раз вдарити по Порошенку. Мовляв, із його згоди створили проросійську партію і тепер її предствники пішли на співпрацю із загарбниками. Насправді, у 2014-му ідея була наступною – ангажувати частину колишніх «регіоналів» на місцях, так званих міцних господарників, аби завадити посиленню впливу «Опозиційного блоку», під дах якого пішла переважна більшість соратників Віктора Януковича з Партії регіонів. На місцевих виборах 2015-го проект дуже гарно спрацював – під його брендом обралися 156 мерів і селищних голів, 4375 мандатів партія отримала у місцевих радах всіх рівнів. За підсумками тих виборів «Наш край» посів третє місце. Від цієї партії тоді в мери Херсона балотувався Володимир Сальдо, нинішній колаборант. Він програв.
На початках у «Нашого краю» було 5 співголів – Олександр Мазурчак, нардеп з Одещини Антон Кіссе, харків’янин Олександр Фельдман, на той час мер Миколаєва Юрій Гранатуров і нардеп із Запоріжжя Сергій Кальцев. Зараз співголів троє – Мазурчак, Кіссе (зараз є членом депутатської групи «За майбутнє») і нардеп з Луганщини Сергій Шахов, один із ключових діячів депутатської групи «Довіра». Обидві групи, як відомо, лояльні до правлячої монобільшості.
Ми акцентуємо увагу на цьому не дарма, – попри те, що критики звинувачували партію у проросійськості, її не лише не переслідували за це, а й вважали корисною. І при минулій, і при чинній владі. Під брендом «Наш край» обралися сотні голів ОТГ, переважно на сході і півдні. На місцевих виборах 2020 року політсила показала гірший результат, аніж у 2015-му, але все одно пристойний – отримала 1894 депутатських мандатів у місцевих радах. Показово, що «Наш край» не потрапив до переліку партій, діяльність яких заборонили після початку війни. Формально забороняти не було за що: ідеологію партії позиціонують як регіоналізм, орієнтацію на потреби місцевого самоврядування. З іншого боку, окремі представники партії пішли на співпрацю з окупантами (наприклад, мер Рубіжного Сергій Хортів, депутат Херсонської облради Віталій Булюк, який став заступником гауляйтера Херсонщини, екс-«нашкраївця» Сальдо). Під окупацією наразі перебуває багато населених пунктів, де депутатами обрано представників «Нашого краю». Не всі вони стали колаборантами. Та й партія відразу реагує на подібні факти, засуджує зрадників. І на рівні заяв керівництва позиціонує себе як партія проукраїнська.
Чи зміниться ставлення до неї у влади після скандалу із затриманням Мазурчака? Можна точно сказати, що після цієї історії будуть заклики до РНБО звернути увагу на «Наш край». Навіть не через підозру в політичні корупції, вона просто дала привід згадати про існування такої партії (правду кажуть, не буди лихо, поки спить тихо), а через чималу кількість ймовірних колаборантів. Тобто можуть з’явитися формальні підстави долучити «Наш край» до заборонених парій вітчизняного політикуму – ОПЗЖ, «Опозиційного блоку», Партії Шарія та ін. Це матиме менший ефект, аніж арешт Медведчука, але тема «прикрили чергових агентів росії» зараз добре зайде суспільству. Навіть якщо самі «агенти» рватимуть на собі вишиванки, що вони патріоти.
Виникає ще одне питання: чому з цього підприємця начебто вимагали таку велику суму, якщо «Наш край» ніколи не був представлений у парламенті фракцією, а лише кількома нардепами. Можна припустити, що керівництво партії після заборони проросійських сил зметикувало, що з’явилася можливість зайняти їхню нішу у цілій низці регіонів. Тема повоєнної відбудови, якою займуться «міцні господарники», може буде затребуваною. При цьому, що також важливо, у «Нашого краю» збереглися осередки на місцях. Інша справа, наскільки вони дієві. Але за мовчазного сприяння влади їх можна активізувати. Depo.ua свого часу аналізував, куди перетече електорат ОПЗЖ і їм подібних «ватних» і «напівватних» політсил. Не варто, на жаль, сподіватися, що війна остаточно добила такі проекти. Їхній електорат плюс-мінус можна оцінити в межах 10-12%. За які розгорнеться серйозна боротьба. Це можуть бути якісь умовно ліві партії, без проросійських наративів. А можуть і подібні до «Нашого краю».
Доречно нагадати, що колишні «регіонали» і колишні ОПЗЖешники утворили у Верховній Раді депутатську групу «Відновлення України». Її стовпами стали Ігор Абрамович, Вадим Столар, Олександр Фельдман і Максим Єфімов. Туди увійшло і кілька виключених з фракції «слуг народу». Не важко здогадатися, що при зручній нагоді «Відновлення України» може стати партією тих самих «хороших регіоналів», якою при Порошенку став «Наш край». Тобто на горизонті вимальовуються конкуренти за згадані 10 відсотків. А ще групі Льовочкіна-Бойка захочеться зберегтися в політиці. Тобто цілком прогнозована поява ще якихось гравців. Щоб, конкуруючи, знищували один одного. Або ж станеться зачистка політичного поля під когось із них, хто проявлятиме найбільшу лояльність. З огляду на це цікаво подивитися, чим для «Нашого краю» закінчиться скандал із хабаром. Це по-перше. А по-друге, чим більше буде конкурентів за залишки виборців ОПЗЖ, тим вищими стануть розцінки за місця в партійних списках. І якщо правоохоронці не втратять пильності і ловитимуть за руку й інших, хто ймовірно торгуватиме місцями, бюджет країни отримуватиме додаткові доходи.
Юрій Васильченко / Depo.ua
