Минулого четверга під час урочистостей з нагоди 350-річчя з дня народження царя Петра І путін порівняв себе з цією особою. Мовляв, той вів війну 21 рік і під час неї повертав росії її землі і зміцнював їх, така ж «місія» випала і на долю нинішніх росіян. Тільки забувся додати, що Петро прорубав вікно в Європу для Московії, а путін його заколотив. Причому надовго.
У промові він вчергове вдався до псевдоісторичних оцінок. Землі, на яких Петро І заклав Петербург перебували під контролем росії, але визнавалися Європою шведськими, а там споконвіку жили фіно-угорські народи поряд зі слов’янами, це стосується і Нарви. У відповідь Естонія відразу викликала на килим російського посла, бо згадка про Нарву – пряме зазіхання на естонську територіальну цілісність. В Україні ж у словах путіна побачили зізнання у справжній меті вторгнення на наші терени – привласнити українські землі на сході та півдні.
Цей процес ми вже бачимо – скрізь, де росіяни тимчасово окупували території, вони вводять свої порядки, роздають паспорти, запроваджують рублеву зону і розставляють на керівні посади колаборантів. Тобто вдаються до повзучої анексії. І не приховують підготовку до так званого «референдуму» про входження загарбаних земель до складу росії. З поведінки кремлівців поки незрозуміло, чи хочуть вони у такий спосіб заграбастати тільки окуповану частину Запорізької та Херсонської областей, куди з вояжами приїздять російські посадовці. Так, нещодавно Херсон відвідував «контролер» за підготовкою до псевдореферендуму, заступник очільника АП путіна Сергій Кирієнко. Чи також Донецької і Луганської областей, населенні пункти та інфраструктуру яких ординці сильно зруйнували. «ДНР» і «ЛНР» як сірі зони, котрими управляють підконтрольні Москві терористи, з 2014 року були зручним знаряддям у руках путіна для тиску на Україну і Захід. То ж цілком імовірно, що в разі, якщо окупанти їх хоча б частково утримають, такою сірою зоною загарбаний Донбас і залишиться. Агресори нічого відбудовувати там і не планують. А от про «референдум» на непідконтрольному Україні клаптику Харківщини запутінці взагалі навіть не згадують. Розуміючи, що звідти їх найближчим часом виб’ють.
Ми сподіваємося, що ЗСУ виб’ють нападників і з півдня – контрнаступ на Херсонщині триває. На тлі невдач росіян на фронті і очевидного затягування війни, чого не було в планах путіна, коли він почав свою безглузду авантюру, хазяїн кремля, як завжди це робив, намагається підняти ставки. Його паралелі з діями Петра І – не стільки погроза захоплювати Нарву чи ще якісь українські території (у нього на це без загальної мобілізації в росії немає сил), скільки сигнал Заходу, що прийнятним для Москви виходом буде згода на контроль нею над вже захоплене. Тобто оці всі тілорухи з «референдумом» розраховані на лідерів західних держав. Мовляв, ми можемо воювати і далі, Петро 21 рік воював, а можемо зупинитися в обмін на приростання окупованими землями. То ж схиляйте українську владу до поступок.
Позиція Києва давно відома – росіяни мають звільнити всі тимчасово окуповані з 24 лютого території, тоді можлива якась дипломатія. А от єдиної думки в столицях західного світу, на жаль, поки нема. Тому дещо непокоїть анонсований у ЗМІ візит до України канцлера Німеччини Олафа Шольца, президента Франції Еммануеля Макрона і прем’єра Італії Маріо Драгі. Відомо про італійський мирний план, написаний без урахування наших інтересів. Також добре відомо, що Берлін і Париж традиційно виконують роль посередників між Кремлем і Заходом. Звідси бажання Макрона «врятувати обличчя» путіна і дволика позиція Німеччини щодо поставок зброї Україні. Якщо інформація про візит тріо європейських лідерів до Києва підтвердиться, то їдуть вони не для того, аби відвідати Бучу, Ірпінь і Бородянку. Не хотілося б вірити, що наші європерспективи й обіцяну фінансову допомогу з повоєнної відбудови можуть поставити в залежність від територіальних апетитів путіна, страхів європолітиків та бажання окремих лідерів зберегти свої рейтинги і геополітичні ролі їх держав.
Існує й інша думка – заява кремлівського карлика про «повернення» земель має не лише українську складову, а є прямою погрозою іншим сусідам. Як країнам Прибалтики, так і Казахстану, Грузії, Молдові. Бункерний дід з ядерною дубиною досі не позбавився намірів відтворити СРСР, тому почне «спецоперацію» деінде. Така думка теж слушна. Однак у ній існує кілька контекстів.
Перший контекст: погрожувати загарбати ще якісь землі не означає, що у росії є для цього сили. Але путін і далі хоче видавати з себе страшного. Щоб із ним рахувалися. Це банальний комплекс неповноцінності. Війна, розпочата ним в Україні, продемонструвала не лише неадекватність сучасним реаліям його персонально і вірних йому медведєвих, патрушевих, шойгу, а й деградацію російської держави, її глибоку корумпованість і абсолютну безперспективність її ідеології. Не тільки ми і наші партнери побачили, що росія несе виключно руйнування, що у неї нема і ніколи не буде якоїсь альтернативи, хоча б трохи привабливої для світу. А без цього безперспективно утримати загарбані території. Приклад – країни ОДКБ. Ніхто, окрім лукашенка, напад на Україну не підтримав. Значить, росія як альтернатива Заходу для них не існує.
Тільки терором, як це роблять росіяни на Донбасі, на Херсонщині, як робили на Київщині, схилити на свій бік людей неможливо. Хіба купку зрадників. Ми живемо у ХХІ столітті, а не в ХІХ-му, звідки родом російські міфи. Росіяни, чиї голови напхані зловісною пропагандою про якусь особливу «російську цивілізацію» (це ще слов’янофільська казочка), про якусь місію, нагадують «попаданців» із модних у росії книжечок з альтеративної історії. Вони попали у ХХІ століття, але мізками живуть у минулому. Вони – реліктові гуманоїди, цікаві хіба для науки. Щоб зрозуміти, як цілий народ знову перетворився на фашистів.
Другий контекст. Війна в Україні призвела до тектонічних змін, здавалося, назавжди установленого світопорядку, показала слабкість створених безпекових інституцій. Нині зароджується новий світопорядок, і яким він буде, залежить не тільки від нас. Економічний потенціал колективного Заходу складає десь 60% світової економіки. Стали на ноги й зміцнилися завдяки йому ще низка країн. Але це не означає, що Китай, Індія, Бразилія та інші здатні до окремішнього економічно зростання. В глобальній економіці це просто неможливо. Що вже видно, а далі проявиться ще більше, у підсанкційній росії. Коли спікер держдуми В’ячеслав Володін розповідає, що рф утворила нову «велику вісімку» з країнами не західного світу з високим ВВП – це анекдот. Розраховано виключно на російського споживача інформації.
Але точно, що поки вдається путіну – він показує іншим авторитарним режимам, що і вони зможуть безкарно загарбувати чужі землі. Ми вже чуємо погрози Китаю на адресу Тайваню. Чи погрози Ердогана у бік Греції. Простіше кажучи, зараз у західного світу та його союзників є вікно можливостей для реформування тієї безпекової системи, яка дала суттєву тріщину. Але вікно можливостей не залишатиметься відкритим довго.
Допомагаючи Україні і висловлюючи солідарність з нами, партнерам не слід забувати, що проблема не тільки в тому, як зупинити агресію путіна проти українців, а в тому, що за старими лекалами дипломатії і поступок в обмін на щось війни не припиняться. Бо за ситуацією дуже уважно спостерігають очі інших диктаторів. Якщо сьогодні путін і росія залишаться покараними не на повну, інші завтра нападуть на сусідів, відкусять шматок території і вважатимуть, що закони і їм не писані. То ж потрібно діяти швидко, не чіплятися за раніше встановлені правила, як нині дехто чіпляється при обговоренні нашого кандидатства в члени Євросоюзу. Не зважати на заяви та дії путіна чи шантаж Ердогана при розширенні НАТО. Зараз цивілізований світ нагадує себе на початку нинішнього століття. Коли терористи атакували вежі-близнюки, виявилося, що американці тривалий час були лояльними до ісламських фундаменталістів, аж поки ті не вдарили в саме серце Америки – по Нью-Йорку. Скільки часу та коштів потім витрачено, щоб приборкати ісламістів і знищити Усаму бін Ладена. І скільки втрачено людських життів! А сьогоднішні виклики куди масштабніші – у повітрі запахло Третьою світовою.
Юрій Васильченко / Depo.ua
