Харків, Ізюм, Лисичанськ, Сіверськодонецьк і, звісно ж, нескорений Маріуполь з перших днів війни перебувають під постійними обстрілами ворога. Для багатьох і досі незрозуміло, чому регіони, де завжди були сильними проросійські настрої, путінські окупанти зрівнюють із землею. У буквальному сенсі слова. Той же Краматорськ, в якому внаслідок ракетного удару по залізничному вокзалу загинуло більше півсотні мирних людей. На парламентських виборах 2019-го тут, як і майже скрізь по Донбасу, виборці віддали перевагу ОПЗЖ. І на місцевих виборах 2020-го п’ята колона мала в регіоні значну підтримку. Але все – в минулому. Орки не запитують у людей про їхні політичні вподобання, про їхню етнічну приналежність та мову, якою ці люди розмовляють.
То ж навіщо путін знищує Донбас? Причин кілька. Спочатку про військову. Мирне населення, яке залишається у містах і селах, є об’єктом уваги для окупанта не просто так. Варто згадати заклики очільників Луганщини і Донеччини до жителів регіону поспішити з евакуацією. Влада робить все можливе для переміщення цивільних у відносно спокійні області, аби запобігти значним втратам серед мирного населення. Разом із тим ворог зриває евакуацію. Прикладом чого і була атака на залізничний вокзал у Краматорську. Їй передували залякування у ворожих пабліках, щоб люди залізницею не їхали. Коли це не спрацювало, завдали злочинного удару. Не лише вбивши і поранивши громадян, а й зруйнувавши інфраструктуру. Щоб відрізати шлях евакуації потягами.
Тактика орків проста і цинічна: чим більше мирних залишиться в охоплених боями містах і селах чи у сірих зонах, тим складніше нашим захисникам. Це добре видно по Маріуполю, куди війна прийшла дуже швидко і тому там заблоковані сотні тисяч містян. Така кількість жінок, дітей, стареньких знижує бойову активність оборонців міста. Ми по своїх не стріляємо. Натомість гуманітарна допомога людям, турбота про хоча б якусь безпеку для них забирає час і ресурси армійців. Тому окупанти роблять усе, аби довше не випускати цивільних із Маріуполя. Скільки через це загине мирних людей, рашистів не цікавить. Все одно кремлівська пропаганда поки ще успішно згодовує своїм зомбі маячню про те, як українці самі себе обстрілюють. Мета ворога – взяти місто. Будь-які додаткові складнощі для захисників Маріуполя рашистам на користь.
Друга причина – ненависть до жителів тієї частини Донбасу, яка у 2014 році або свідомо, або після звільнення нашою армією цих територій від «русской весни», надалі відмовилися мати спільне майбутнє з фейковими «ЛНР/ДНР». За вісім років відтоді підконтрольна Україні Донеччина і Луганщина відбудовувалися, а ось захоплені росіянами ОРДЛО занепадали. «А хто дозволив вам красиво жити?» – такий напис залишили «освободітєлі» на стіні зруйнованого будинку в Бучі. Помста і тваринна ненависть до тих громадян, які у 2014-2015 роках обрали Україну і живуть зараз краще, аніж у більшості регіонів самої росії, не кажучи вже про «ЛДНР», – одна з головних причин руйнування інфраструктури й винищення людей. Підконтрольний Україні Донбас і був ці роки Антиросією. У кремлі ж бачать ці території випаленими, непридатними для нормального життя на довгі десятиліття. Єдине, навіщо їм потрібен Донбас – для розгортання там чергових армій і мобілізації населення до їх лав. Так сталося із сепаратистськими «республіками», нічого іншого орки запропонувати жителям Донеччини і Луганщини нездатні.
Третя причина – українці на Сході і Півдні, де путінська воєнщина нині найактивніша, не лише відмовилися зустрічати окупантів з квітами, але й попри репресії виступили проти ординців. Раніше Depo.ua детально аналізував, чому на тимчасово окупованих територіях агресор не може нашкребти бодай мізерну кількість колаборантів, згодних брати участь в управлінні. Маргінали, які здають патріотів за гроші чи за пляшку, або перевертні з числа представників ОПЗЖ і подібних партій – точно не ті тисячі «русскіх», які мали у хворих фантазіях путіна радісно зустрічати його «зелених чоловічків». Відбулося зворотне: росія остаточно перетворила українців, незалежно від їхніх довоєнних політичних поглядів і географічного місця проживання, на справжню Антиросію.
У нас є те, чого нема і ніколи не буде на росії – свободи. Її не хочуть втрачати ні жителі Донбасу, ні Харківщини, ні Херсонщини. Тому евакуюються не в рф, а на бандерівську Галичину, на Закарпаття, Буковину. Вони обирають Україну. Хоча до 24 лютого могли бути виборцями проросійських сил, глядачами телеканалів, ефіри яких заповнювалися кремлівськими наративами, ремствували через українізацію. Навіть ті громадяни, які змушені втекти від війни на росію, за можливості пробираються до прикордонних із нею країн ЄС. Єдине, на що спромоглися окупанти, — насильно вивозити українців до себе заради пропагандистської картинки. Добровільно ніхто в путінський «рай» не їде. І ця «зрада» викликає в окупантів люту ненависть. Тому вони знищують Донбас, руйнують Харків та Харківщину, масово вбивають мирне населення. За що обов’язково опиняться на лаві підсудних Міжнародного трибуналу.
Юрій Васильченко / Depo.ua
