Вчорашнє рішення Путіна про визнання «ДНР» та «ЛНР» не було несподіванкою. Про його ймовірність здогадувалися давно. Після рішення російської Держдуми стосовно звернення до Путіна ці здогадки переросли у впевненість. Позачергове скликання російського парламенту, оголошене три дні тому, цю впевненість тільки підкріпило.
В цьому місці може виникнути логічне запитання — якщо «всі все знали», то чому реакція на дії російського президента вийшла така повільна і квола?
Зеленський випустив відеозвернення близько другої ночі, Байден підписав якісь сміховинні санкції про «заборонену фінансової діяльності представників США на території ОРДЛО». Так ніби хтось її там планував. ООН виступила із заявою про порушення статуту організації та територіальної цілісності України. Ніби хтось цього дотепер не помітив. І настала тиша. Яку цілком можна розцінити, як «тотальну зраду». А, ні сьогодні о десятій ранку, випивши кави і порадившись, українське МЗС закликало всіх охочих зупинити агресію Росії і запровадити «жорстокі і болючі» санкції.
Втім, причини для подібної поведінки теж насправді були. Бо в офісі президента Зеленського (як і президента Байдена, звичайно) здогадувались про ймовірність, більше того — вірогідність вчорашнього сценарію. І були цілком спроможні записати запальну промову-відповідь на рішення Путіна. Так само і в Вашингтоні могли б підготувати вичерпний список антиросійських санкцій.
Але цьому заважали як мінімум два фактори. По-перше, учора не було відомо, в яких саме межах Росія готується визнати «Л-ДНР». І це, до речі, не відомо дотепер. Оскільки, наприклад, о 8-й ранку глава комітету Думи з питань СНД Леонід Калашніков заявляв, що Росія визнає «ДНР» та «ЛНР» у межах відповідних областей України. Себто прогнозував масштабну війну. А вже через три години він стверджував, що подібна ідея є запущеною невідомо ким «качкою». Не зважаючи на відеозаписи зі своїм попереднім спічем. Станом на 11-ту годину «парламент ЛНР» закликав Україну «вивести війська з їх території» — маючи на увазі, знову-таки, адміністративні межі областей. І провокуючи в подібний спосіб нові масштабні зіткнення з непередбачуваним результатом.
При тому за визнання «Л-ДНР», як відомо, Заходом передбачений один пакет санкцій. А за повномасштабну війну, якою, безперечно, стане спроба сепаратистів «саморозширитися» до адміністративних меж українських областей, пакет обмежувальних заходів зовсім інший. При тому санкції — це не ракети. Які можуть вилетіти і вразити противника — а можуть затриматись на півгодини, і противник вразить їх. Хоч введені сьогодні вранці, а хоч і через три дні, обмежувальні заходи завдадуть російській економіці в передбачуваному майбутньому приблизно однакової шкоди.
Можна, до речі, пояснити навіть дещо запізніле відеозвернення Зеленського у відповідь на вчорашні події, яке було опубліковане глибоко вночі — і потрапило до більшості адресатів, окрім затятих «сов», вже вранці. За наявних умов надто швидка, явно заготована наперед промова у відповідь на дії Росії виглядала б не дуже добре. Просто тому, що у громадян країни склалось би враження не про компетентність влади, а про відчуття «договірняка». Мовляв, «у Києві наперед списали Донбас у втрати, і заготували з цього приводу спіч». Подібне припущення, насправді, було б не дуже далеким від правди — і тому особливо прикрим.
Тому переживати за санкції і публічні заяви влади наразі не варто. Далеко більше уваги заслуговує питання про те, чи готові ЗСУ відбити ймовірну атаку сепаратистів та російських військ на Донбасі, якщо ті раптом вирішать «дійти до адміністративного кордону». Бо це питання, на відміну від санкцій, буде вирішуватись впродовж днів, якщо не годин. І, на відміну від санкцій, «переграти» його пізніше дипломатичними засобами вже не вдасться.
Тарас Паньо / Depo.ua
