Впродовж останнього місяця Заходом було анонсовано стільки потенційних санкційних механізмів проти Росії, що запам’ятати їх всі скоро буде не під силу навіть фахівцям. Втім, в цьому потоці погроз і обіцянок один особливий момент. Йдеться про пакет санкцій з боку Сполучених Штатів Америки, завершення підготовки якого вчора анонсувала речниця Білого дому Джен Псакі.
«Я можу підтвердити, що ми розробили спеціальні пакети санкцій як для російських еліт, так і для членів їхніх сімей, якщо Росія продовжить вторгнення до України. Ці зусилля здійснюються у координації з союзниками та партнерами», — заявила Псакі, додавши, що зазначені особи входять до найближчого оточення Путіна, і, на думку Держдепу США, відіграють помітну роль у прийнятті рішень або, як мінімум, є співучасниками «дестабілізуючої поведінки» Кремля.
«Багато хто з цих людей є особливо вразливими цілями через їхні глибокі та фінансові зв’язки із Заходом, а це означає, що вони постраждають від санкцій, які прив’язують їх до західних фінансових систем», — наголосила Псакі.
При тому США були не першими, хто оголосив про підготовку подібних санкцій — 30 січня міністр закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс пригрозила російським олігархам та пов’язаним із Кремлем компаніям санкціями. Допустивши при тому навіть конфіскацію майна, і пообіцявши, що «олігархам, пов’язаним з Путіним, і російським компаніям, які надають підтримку державі, не буде де сховатися». Зважаючи на концентрацію російських коштів та активів у Лондоні, ця погроза може виявитись навіть дієвішою, ніж обіцянки США.
Анонс подібних санкцій відповість на питання, яке давно цікавить багатьох політологів. Питання стосовно того, наскільки самостійним є Путін у прийнятті своїх рішень. Оскільки наразі щодо цього існує повний спектр припущень. Від «Путін вирішує все самостійно, і ніхто до останнього моменту не знає, яким буде рішення», і до «Путін сидить в бункері і слухає поради від «близького кола», та інформацію, «відфільтровану для нього ФСБ та Службою зовнішньої розвідки».
Загроза конфіскації лондонських маєтків та рахунків олігархів із «ближнього кола» стане своєрідним експериментом, який дозволить визначити вплив цих людей на російського президента. А також їх здатність протистояти тиску інших російських посадовців — здебільшого, із «силового» блоку, які зберігають награбовані мільярди в Росії, і є прихильником жорсткої конфронтації із Заходом.
Це буде своєрідний матч між Геннадієм Тимченком (власник інвестиційної групи Volga Group), Юрієм Ковальчуком (основний акціонер банку «Росія») і Аркадієм Ротенбергом з одного боку, та Сергієм Шойгу, Миколою Патрушевим і Вячеслав Володіним — з іншого. І ціна програшу для перших, до речі, буде висока. Оскільки в разі чого вони можуть втратити не тільки свою нерухомість у Лондоні — це для них не така вже й проблема. Вони можуть втратити можливість виконувати розпорядження Путіна в сфері зовнішньої політики, підкуповувати лобістів та групи впливу по всьому світу, максимізувати прибуток — свій та Путіна — за допомогою західних грошей. В разі поразки вони залишаться просто керівниками господарських організацій, які Кремль зможе забрати в них у будь-який момент.
Хоча вибір між добробутом своїх економічних еліт та можливістю проектувати силу на сусідні країни є для Путіна навіть більш вагомим, ніж посилення одних груп впливу в своєму оточенні і послаблення інших. Йдеться про дві кардинально різні моделі подальшого розвитку Росії. Перша з яких — це авторитарна система, яка не користується популярністю у світі, але при тому є частиною світової економіки. Щось на кшталт СРСР часів правління Брєжнєва. Натомість друга модель — це вже на авторитарна, а тоталітарна держава, що тримається виключно на силі збройного примусу власних громадян, і збройного залякування всіх сусідів. Йдеться мро систему, більше схожу на Північну Корею.
В цьому місці хотілось би додати, що на цей вибір мали би повпливати не тільки російські олігархи та силовики, але й громадяни Росії, подальше життя яких буде залежати від рішення Путіна навіть більше, ніж майбутнє Ротенберга чи Шойгу. От тільки, зважаючи на тамтешню соціальну реальність, подібне побажання виглядає надто нереалістичним.
Тарас Паньо / Depo.ua
