Впродовж минулих вихідних з’явилося одразу декілька новин, пов’язаних зі стосунками в трикутнику Україна-Німеччина-Росія.
З одного боку, міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що Німеччина блокує наші спроби закупити зброю через НАТО. І тільки після переговорів погоджується розблокувати продаж нелетальних озброєнь – на кшталт рушниць для знищення дронів.
З іншого боку, нова очільниця німецького зовнішньополітичного відомства Анналена Бербок заявила, що «не бачить підстав» для введення в експлуатацію газогону «Північний потік-2». Оскільки він не відповідає нормам європейського енергетичного законодавства Крім того «у разі подальшої ескалації (російсько-українського конфлікту – ред.) цей газогін не може бути підключений до мережі».
Скидається на те, що в Берліні таки планують максимально скрупульозно дотриматися всіх нюансів третього європейського енергопакету, примусити «Газпром» виконати всі вимоги стосовно сертифікації Nord Stream 2 AG, затягнувши справу до літа наступного року. Або і трохи довше.
На перший погляд, поєднання цих двох підходів може видатися дивним. Частина наших союзників – на кшталт тієї ж Туреччини – без особливих проблем продає Україні зброю, але при тому користується будь-якими економічними преференціями з боку Росії. І газ через «Турецький потік», наприклад, вже чудово йде до тієї ж Угорщини – оминаючи при тому українську ГТС.
Натомість з боку нового німецького уряду ми спостерігаємо прямо протилежний підхід – відмову від потенційно прибуткової торгівлі зброєю з Україною, яка супроводжується при тому готовністю якщо й не блокувати, то, принаймні, максимально затримувати спільні енергетичні проекти з Кремлем.
Річ у тім, що для нової німецької влади тема продажу зброї залишається фактично табуйованою. Звичайно, співголова партії «зелених» Габек після візиту на Донбас говорив про необхідність передачі зброї України – але тоді він наштовхнувся на хвилю критики з боку навіть власних однопартійців. Натомість теперішній канцлер Німеччини, Олаф Шольц, у пору буремної юності – у 1980-х – ходив із транспарантом протестувати проти «агресивного й імперіалістичного НАТО».
Традиційно пацифістичними в своїй переважній більшості є і «зелені». Тому, не отримавши зброї від німецьких християнських демократів – які, загалом, вважаються «яструбами», сподіватись отримати її від коаліції пацифістів – заняття марне. А от із вуглеводнями все інакше. Всі якось звикли до думки про те, що «Північний потік-2» – це німецько-російський проект, спрямований на співпрацю між Москвою та Берліном, яка українцям, зважаючи на супутні обставини, видається колаборантством. В результаті якої Кремль може зупинити транзит через Україну, а німці…
Отут і трапляється заминка. Оскільки практична користь для Німеччини наразі є неочевидною. Можливо, між Путіним і Меркель і існували якісь домовленості стосовно знижок чи чогось подібного – але зараз, після зміни німецького уряду на зовсім інших людей, частина яких відверто вороже налаштована до Росії, всі ці домовленості забуто. І хоч через українську ГТС, а хоч через «Північний потік-2» – Росія продаватиме Німеччині газ за максимально можливою ціною. Просто тому, що «путіноміка» і без того перебуває на межі колапсу, і робити багатомільярдні «подарунки» Німеччині Росія зараз просто неспроможна. Тому в реальності пересічному німецькому бюргеру цілком байдуже, з якої труби прибув газ, який горить в нього у котлі. Питання в тому, наскільки цей газ цей дорогий.
Тому сертифікація «Північного потоку-2» не буде ані швидкою, ні легкою. Особливо якщо зважити на особисту неприязнь очільниці «зелених» до Кремля, закономірно спровоковану російською піар-кампанією проти неї особисто. Але й на тому справа не закінчиться, оскільки процес переходу на альтернативну енергетику та добутий з екологічно чистих джерел водень за нової німецької влади тільки прискориться. Рівно як і підтримка рішення про введення додаткових податків на викопне пальне.
Можна по різному ставитися до подібної позиції Берліну. Але чекати від нової німецької влади неможливого, а потім розчаровуватися, було б, напевно, не дуже розумним.
Тарас Паньо / Depo.ua
