Скоро кожне міністерство і відомство рекомендуватиме РНБО ввести санкції проти осіб зі сфери, якими ці державні органи опікуються.
«Через санкційний механізм РНБО, через відповідну підготовку всіх матеріалів, які ми підготували по відношенню до людей, які займалися земельними махінаціями, зловживали правом, акумулювали величезні масиви землі, будуть застосовані санкції», – заявив міністр аграрної політики Роман Лещенко. Прізвищ потенційних підсанкційних громадян він не назвав, проте можна припустити, що до списків потраплять колишні керівники Держгеокадастру, екс-керівники відповідних підрозділів цього відомства в центрі та регіонах, окремі бізнесмени, про афери яких у сфері земельних відносин повідомлялося в пресі. Тобто люди, переважно маловідомі широкому загалу.
Чи потраплять до списків політичні фігури, сказати складно, але у тому, що такий хід може бути спрямований і проти політсил, які просувають ініціативу референдуму щодо продажу землі, можна не сумніватися.
Лещенко також не уточнив, коли саме Радбез прийме рішення. Та з огляду на те, що позавчора президент Володимир Зеленський підписав так звану «земельну конституцію» – закон, який запроваджує електронні аукціони з купівлі-продажу землі – під це рішення можуть приурочити чергові санкції. Цього разу – проти земельних махінаторів.
Чому фігуранти санкційних списків не поспішають до суду
Нагадаємо, спочатку під санкції потрапили нардепи з «ОПЗЖ» Віктор Медведчук і Тарас Козак, дружина Медведчука Оксана Марченко та ще кілька осіб. Наступними стали 19 компаній у сфері надрокористування і контрабандисти (кількох навіть позбавили громадянства), а останніми за часом – «злодії в законі». Підстави прийнятих рішень пояснювалися по-різному: проти Медведчука і Козака за статтею «фінансування тероризму», проти контрабандистів – необхідністю рішучої боротьби з контрабандою, проти «злодіїв в законі» і кримінальних авторитетів – потребою викорінення криміналітету. Так само по-різному реагували на санкції проти себе й їх фігуранти: Медведчук і Марченко звернулися до суду, позивається і позбавлений громадянства «король контрабанди» Вадим Альперін.
Через ЗМІ погрожували йти до суду й ще кілька підсанкційних осіб, та чи пішли, невідомо. Скоріше за все ні. Їхні мотиви зрозумілі: по-перше, хочуть подивитися, що вийде з судових позовів у інших і діяти далі за обставинами, а, по-друге, на фігурантів списків Радбезу, які позиватимуться, за бажання можуть накопати нових обвинувачень та ще й посадити. Тому тут діє шкурний принцип «краще пересидіти». Ну, або дочекатися слушної нагоди і піти з позовом до ЄСПЛ.
За цей час було й кілька гучних скандалів з підсанкційними. Найгучніший – спроба посадити Медведчука. Печерський суд відправив його під домашній арешт (але не по тих підозрах, за які введено санкції), а Київський апеляційний суд у п’ятницю залишив це рішення в силі. Хоча прокуратура наполягала на відправці кума Путіна за грати з можливістю вийти під заставу у розмірі 300 млн 930 грн. А найсвіжіший скандал: екс-лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош повідомив, буцімто до списку санкцій РНБО увійшли чеченці, які воюють на боці України проти російської агресії.
Що не так із законністю санкцій від Зеленського
Окрім скандалів, навколо законності санкцій і досі точаться дискусії. Спікери від влади кажуть: жодних порушень закону нема. З цим незгодні правозахисники. 8 квітня Харківська правозахисна група виступила із заявою, в якій назвала обмежувальні заходи щодо громадян України такими, що підривають фундаментальні принципи права, грубо порушують Конституцію і міжнародні угоди, ратифіковані Україною, несуть серйозні загрози правам і свободам людини, а також мають ознаки узурпації влади в державі. Правозахисники наголосили: в ситуації застосування таких заходів держава має забезпечити дотримання низки гарантій, зокрема, ніякого покарання без закону, право на справедливий розгляд судом, дотримання принципу презумпції невинуватості, право бути негайно і детально проінформованим про характер і причини обвинувачення, право на ефективний засіб правового захисту тощо. Проте, в ситуації із застосованими санкціями, здається, жодна з цих гарантій не була дотримана.
Критики рішень влади акцентують також на тому, що закон про санкції містить вичерпний перелік осіб, до яких можуть бути застосовані санкції. Зокрема, це: іноземна держава; іноземна юридична особа; юридична особа, яка перебуває під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента; іноземці; особи без громадянства; суб’єкти, що здійснюють терористичну діяльність. Тобто, до громадян України, які не потрапляють до переліку, застосовувати санкції не можна. Тим більше, коли немає навіть чіткої юридичної мотивації.
Утім є й інша думка. Закон про санкції приймався у 2014 році, тоді розумілося, що він дасть можливість протидіяти російській агресії ззовні та зсередини країни. Але в самому документі є зачіпка, яка й дала можливість тлумачити його більш широко. У статті 3 закону, де визначаються підстави для санкцій, сказано: «дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод». «Іншими суб’єктами» може виявитися багато людей. І якщо тренд на швидкі рішення РНБО збережеться, дійде до того, що кожне міністерство і відомство складатиме свої списки осіб, стосовно яких застосовуватимуть санкції. Зрештою у нас в країні будуть тисячі громадян, яких держава суттєво обмежуватиме в правах (як само – перелічено в законі про санкції). Хтось скаже: вони точно не в’язні сумління, бо замішані в схемах, оборудках, корупції. Нехай і так, але підозри мають бути юридично обгрунтованими і доведеними в суді.
Нині знову на слуху президент Білорусі Олександр Лукашенко, який вдався до повітряного піратства. Він так довго при владі, що вже й забулося, як він її отримав у далекому 1994 році. А став він президентом на мобілізуючих лозунгах про боротьбу з корупцією, мафією і злочинністю.
Багатьом подобалося, як Лука «перетрахує» чиновників, (а заодно й опозицію), аж поки не стало зрозуміло, що авторитаризм зупинив розвиток Білорусі. Як українцям не припуститися помилки сусідів? Можливо, замість радіти, що на когось наклали дискусійні з юридичної точки зору санкції, контролювати владу, аби та під виглядом боротьби з усім поганим за все хороше не скотилася до полювання на «ворогів народу».
Юрий Васильченко / Depo.ua
