Другий тур президентських виборів у Молдові став другою поразкою Путіна. Два тижні тому Путін програв у Молдові референдум щодо закріплення у конституції країни курсу на вступ до Євросоюзу. Референдум проходив разом із першим туром виборів і фактично був частиною виборчої кампанії президента Маї Санду. Другий тур зусиллями команди Санду теж було перетворено на голосування за геополітичний вектор Молдови.
Однак Молдова — парламентсько-президентська республіка. Президент призначає уряд на підставі вотуму довіри, висловленого парламентом. Тому можна не сумніватися, що Путін намагатиметься взяти реванш на парламентських виборах у Молдові, які очікуються у липні 2025 року.
Технологія Санду
З іншого боку, можна спрогнозувати, що Санду на парламентських виборах скористається тією ж технологією, яка успішно себе показала на виборах президента. А саме: перетворити вибори на голосування за геополітичний вектор, щоби внутрішньополітичні, економічні, соціальні проблеми відійшли в очах виборців на другий план.
Звісно, це ризикована технологія. Тим не менш, для Санду та її партії «Дія та солідарність» це, схоже, єдиний спосіб залишитися при владі.
Чотири роки тому Санду перемогла тодішнього президента Ігоря Додона, який спирається на Партію соціалістів. Інавгурація нового президента відбулася 24 грудня 2020 року, а вже за чотири місяці, 28 квітня 2021 року, Санду розпустила парламент і призначила на 11 липня дострокові вибори депутатів. Партія «Дія та солідарність» отримала 52,8% голосів і 63 місця в парламенті із загальної кількості 101. Інші місця дісталися блоку комуністів і соціалістів (32) та партії «Шор» проросійського олігарха Ілана Шора (6).
Таким чином, уже понад три роки Санду та її партія повністю контролюють парламент та уряд. Зворотний бік цього — повнота відповідальності в очах виборців.
Не можна сказати, що економічна політика Санду була провальною. Серед досягнень можна відзначити зростання середньомісячної зарплати на 66,1% — із 8469 леїв у першому кварталі 2021 року до 14069 леїв у другому кварталі 2024 року. При цьому молдавський лей зміцнився до євро — з 4,61 євро за 100 леїв у квітні 2021 року до 5,14 зараз.
Проте водночас посилився розрив між заможними та бідними верствами населення, як і між містом і селом. Крім того, всі скандали навколо чиновників упродовж цих трьох років пов’язувалися саме з президентом та правлячою партією. І це не могло не позначитися на їхньому рейтингу.
Об’єктивно кажучи, якби нинішні президентські вибори в Молдові були сфокусовані на внутрішніх проблемах країни, Санду мала б невисокі шанси на виграш. Це цілком нормальний політичний процес, електоральний маятник: людям властиво розчаровуватись у своїх обранцях, особливо якщо очікування були завищеними.
Щоб уникнути такого розвитку подій, Санду вирішила перефокусувати увагу виборців на зовнішню політику. А щоб максимально поляризувати цю тему, вона поєднала перший тур виборів із референдумом. У мізки людей закладалася формула: за чи проти Санду — це те саме, що за чи проти євроінтеграції.
Технологія Стояногло
Найбільша опозиційна сила, Партія соціалістів, відчайдушно чинила опір цій технології. Її лідер, екс-президент Додон має, і цілком заслужено, стійкий імідж проросійського політика. Для Санду він був зручним суперником і тому відмовився від спроби реваншу. Натомість соціалісти висунули екс-генпрокурора Олександра Стояногло, який намагався наголосити, що головні відмінності між ним та Санду — не у зовнішній, а у внутрішній політиці. Гаслом своєї виборчої кампанії він обрав «Справедливість для всіх».
Водночас щодо питань зовнішньої політики він намагався дистанціюватися від Додона та робив заяви, які практично збігалися із позицією Санду. Зокрема, він називав російське вторгнення в Україну міжнародно визнаним актом агресії, говорив про територіальну цілісність України у межах 1991 року.
Втім, соціалісти не зважилися на головний крок, який міг би поламати технологію Санду: закликати народ сказати на референдумі «так» євроінтеграції. Натомість вони почали просувати ідею бойкоту референдуму. Стояногло подав особистий приклад: зранку в день голосування він заявив, що відмовився брати участь у референдумі щодо європейської інтеграції. «Я не взяв бюлетень для голосування на референдумі. Я не проти європейської інтеграції, але зробив це на знак протесту проти дій нинішньої влади», — сказав він на виборчій дільниці у Кишиневі.
Санду виграла референдум саме завдяки цій позиції соціалістів та Стояногло. Спроба зірвати референдум була приречена на невдачу. Справа в тому, що у Молдові поріг явки на референдум — не половина (50%), а одна третина (33,33%) від загальної кількості виборців. Загальна кількість виборців — трохи більше 3 млн (3 020 814), отже, поріг — трохи вищий за 1 млн. Число дійсних бюлетенів на референдумі становило трохи менше 1,5 млн (1 488 874), тобто трохи менше половини загальної кількості виборців, але набагато вище за поріг.
Ефект від бойкоту референдуму легко визначити. Число дійсних бюлетенів у першому турі виборів становило 1 546 031, це на 57 тисяч більше, ніж кількість дійсних бюлетенів на референдумі. Тобто 57 тисяч виборців наслідували приклад Стояногло і, прийшовши на дільниці, взяли лише бюлетень із прізвищами кандидатів на пост президента, але не взяли бюлетень з варіантами «так» та «ні» євроінтеграції. І ці 57 тисяч виявилися вирішальними. Різниця між «так» та «ні» на референдумі склала менше 11 тисяч голосів. Якби 57 тисяч взяли бюлетень та сказали «ні», Санду програла б референдум. А Путін – виграв би.
Підсумки битви технологій
Потрібно визнати, що технологія Стояногло виявилася досить успішною. На виборчих дільницях у самій Молдові він отримав 51,33% — на 36 тисяч голосів більше, ніж Санду. Але у битві за голоси діаспори виграла Санду: на закордонних дільницях вона отримала 82,83% — на 215 тисяч голосів більше, ніж Стояногло. У підсумку по всіх дільницях перемогла Санду: 55,33%, перевага 179 тисяч голосів.
Зазначимо три чинники перемоги Санду. По-перше, це мобілізація виборців. Головний аргумент проти Стояногло полягав у тому, що його висунули та підтримали прокремлівські сили. Страх перед «троянським конем Кремля», як називала Стояногло Санду, був головним мобілізаційним чинником для її виборців у другому турі, зазначає сайт newsmaker.md.
У другому турі число дійсних бюлетенів становило 1 680 608, або на 134 тисячі більше, ніж у першому турі. У самій Молдові приріст становив 46 тисяч (з 1 306 612 до 1 352 757), а в діаспорі — 88 тисяч (з 239 419 до 327 851). Очевидно, що левова частка цього приросту дісталася Санду.
Другий чинник — Путін і Шор. Хоча Стояногло намагався відмитися від іміджу «троянського коня Кремля», але Путін та Шор постаралися довести, що Стояногло — це справді кремлівський кандидат.
Як «ДС» вже розповідала, у першому турі на Стояногло працювала «сітка Шора». Для того, щоб скоротити можливість впливу на результат у другому турі сітки шоровських активістів на зарплаті з Росії, як по тривозі підняли правоохоронні структури. Два тижні майже щодня молдавани бачили новини про нові обшуки, затримання та штрафи за купівлю/продаж голосів. Можливо, якби поліція від початку так активно боролася з незаконним фінансуванням сітки, то її можливість незаконного впливу на перший тур виборів і референдум було б зведено нанівець ще до першого туру.
Недоліки у роботі правоохоронців усіляко намагалися компенсувати прихильники Санду та навіть деякі представники правлячої команди. У медіа злили базу прихильників Шора у Молдові, яка одразу розлетілася соцмережами. Прихильники чинної влади почали публічно ганьбити людей, які потрапили до списку, розповідає newsmaker.md.
Напевно, ця сітка зуміла додати голосів Стояногло також і у другому турі. Але водночас зв’язок із Шором та його сіткою, безперечно, грала проти Стояногло, дискредитуючи його в очах виборців.
Аналогічно Путін своїми діями показав, що йому дуже хочеться вплинути на результати виборів у Молдові. Поліція Молдови у день проведення другого туру зафіксувала організоване транспортування виборців із Росії до Молдови різними маршрутами. Велику колону автобусів, які прямували до Молдови через країни Євросоюзу, заблокувала Литва. Інший маршрут — до Стамбула літаками (чартерними рейсами), а звідти — автобусами (з молдавськими реєстраційними номерами) через Болгарію та Румунію.
Радник Санду з національної безпеки Станіслав Секрієр повідомив, що сайт ЦВК був тимчасово недоступний вранці 3 листопада через DDoS-атаки. За словами Секрієра, доступ до сайту було оперативно відновлено без втрати даних. Пізніше він заявив, що «скоординовані кібератаки» продовжуються, порушуючи зв’язок між виборчими дільницями всередині країни та за кордоном.
Секрієру також розповів, що на виборчих дільницях у Ліверпулі та Нортгемптоні (Велика Британія), а також у Франкфурті та Кайзерслаутерні (Німеччина) з’явилися повідомлення про закладені бомби, які виявилися хибними. Повідомлення про мінування дільниць надходили також у Румунії.
Ймовірно, Путін намагався у такий спосіб знизити явку виборців на закордонних дільницях. Але він швидше простимулював молдавську діаспору активніше брати участь у голосуванні.
Третій фактор — це Ренато Усатий, який посів третє місце у першому турі. За нього проголосувало 213 тисяч виборців. Він старанно витримував проміжну позицію між Санду та Стояногло. Наприклад, 20 жовтня він розповів, що сам він бойкотує референдум, але його мама взяла обидва бюлетені. Після першого туру він не підтримав ані Санду, ані Стояногло. В результаті Стояногло у другому турі отримав менше голосів, ніж розраховував.
Зрозуміло, що Усатий хоче забезпечити «золоту акцію» своїй партії «Наша партія» на парламентських виборах у липні. Він сподівається, що ані «Дія та солідарність», ані соціалісти не отримають більшість мандатів, тож їм доведеться шукати союзу з «Нашою партією» — якщо вона виступить вдало. 2021 року блок «Ренато Усатий» набрав лише 4,1% і залишився за бортом парламенту.
Певно, Санду на парламентських виборах знову постарається розіграти геополітичну карту. А Путін знову намагатиметься вплинути. Його метою буде формування у Молдові проросійської парламентської більшості. Повторимо, це буде вирішальна битва, а референдум та президентські вибори – це лише проба сил.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
