Володимир Зеленський опублікував відповідь на електронну петицію, в якій, зокрема, написав, що «підняте в петиції питання вимагає ретельного опрацювання як у площині історико-культурного контексту, так і з огляду на можливі міжнародно-правові наслідки». Він доручив прем’єр-міністрові Денису Шмигалю комплексно опрацювати питання про доцільність перейменування росії, «зокрема із залученням наукових установ». Скільки часу знадобиться Кабміну на комплексне опрацювання питання, сказати складно. Якщо буде на те політична воля, то процес триватиме швидко.
Назву «росія» Москва вкрала. Від законопроекту до петиції
Про необхідність на українських мапах повернути росії назву Московія, яку та носила до 1721 року, коли цар Петро І проголосив московське царство російською імперією, а московітів назвав росіянами, говорять давно. Проте до спроби реалізувати це на законодавчому рівні дійшли тільки у 2015 році. Тоді, 3 липня, двоє нардепів-«радикалів» Оксана Корчинська та Андрій Лозовий зареєстрували законопроект про заборону використання історичної назви території України та похідних від неї слів в якості назви або синоніму російської федерації, використання такої назви для позначення сучасної території російської федерації чи будь-якої її частини. У жовтні 2015-го свої висновки до документу надало головне науково-експертне управління парламенту. Висновки були доволі критичними. У лютому 2019 року законопроект внесли до порядку денного. Кремлівська пропаганда обурювалася: мовляв, використання назви «росія» як офіційної назви російської федерації називається ініціаторами законопроекту «одним з проявів недружньої «імперської політики» російської федерації стосовно України». Проте законом ініціатива «радикалів» так і не стала, наприкінці 2019-го документ відкликали.
Чому ж парламентські науковці розкритикували законодавчу ініціативу «радикалів»? Їхні зауваження більше стосувалися не змісту, а форми. Експерти не надто заглиблювалися в питання, треба чи не треба на українських картах перейменовувати росію на Московію, йшлося переважно про те, що у документі недостатньо точно прописані окремі положення. Зокрема, щодо кримінальної відповідальності за використання історичної назви території України та похідних від неї слів в якості назви або синоніму росії. Також у законопроекті знайшли вади техніко-юридичного характеру.
Схоже, вісім років тому «радикали» запропонували свій законопроект з піар-метою, адже тема перейменування росії на Московію хайповою була і в 2015-му, залишається такою й нині. З тією різницею, що після російського масштабного вторгнення в Україну питання перейменування можна вирішити без зволікань. І це підтримає значно більше громадян, аніж підписалися під петицією, зареєстрованою Валерією Шахворостовою 23 листопада минулого року. Президент відреагував на петицію, доручив Денису Шмигалю опрацювати питання. Деякі речі, як от порядок створення та ведення Державного реєстру географічних назв, а також надання інформації щодо встановлення географічних назв для їх реєстрації визначається положенням про Державний реєстр географічних назв, що затверджується Кабінетом Міністрів. Тобто вистачить урядового рішення для внесення змін до відповідного реєстру. А деякі моменти мають міжнародно-правові аспекти і повинні з ними узгоджуватися — у себе вдома можемо перейменувати росію і на Московію, і на Оркостан, і на Моксель, але якщо вже йти на такий крок, то потрібно зробити все, щоб назва прижилася у світі не гірше, аніж крилатий вислів про «русскій корабль».
Московія: «за» і «проти»
За поребриком реакція президента Зеленського на петицію спричинила галас. Рот Лаврова Марія Захарова уздріла в цьому «свідчення спроби створення анти-росії». Дмитро Медвєдєв поніс повну дичину про те, як в росії можуть перейменувати Україну. Що ж, ініціатива потрапила в точку і реально відповісти кремлівцям на неї нічим. Перейменувати у себе Україну на Малоросію чи «Хохляндію» вони не посміють, навіть якщо до цього закликатимуть пропагандисти. Вдавана «велич» не дозволяє визнати, що «великороси» програють війну «малоросам» і «хохлам». То ж їм лишається повторювати путінську маячню про «анти-росію» або грубіянити і погрожувати «ядерним попелом».
Чому не варто тягнути з позитивними висновками про перейменування? По-перше, ми у себе можемо будь-яку країну і будь-який народ називати так, як хочемо, і так, як це історично склалося. Називаємо Німеччину Німеччиною, а німців німцями і з Берліна ніхто не ображається. По-друге, перейменувати росію на Московію, а їхню федерацію на московську — гарна інформаційно-психологічна спецоперація. Росіян деморалізують поразки у війні за культурні та історичні смисли. Вони шукають, за яку б старовину зачепитися. Звично для фашистських режимів. Німецькі нацисти шукали арійське походження німців, італійські фашисти мліли перед історією Риму.
Зараз розповідати про спільність з Київською державою московітам невигідно, тому вони знову активізували історичні маніпуляції про витоки своєї державності з Новгорода, від Рюриковичів. Однак такі маніпуляції мають низку слабин. Зокрема, у них немає місця для інших народів, які населяють простори під нинішньою назвою «російська федерація». Запутінці самі зрощують паростки сепаратизму: якщо для росіян влада шукає історичні витоки державності, таке саме право шукати власні витоки мають і не російські народи рф, й уральці, сибіряки, жителі Далекого Сходу. З недавньої заяви путіна про «московітів і уральців» можна зробити висновок, що він найбільше боїться розколу росії. Отже, все, що сприятиме такому розколу, грає нам на руку.
По-третє, перейменування росії на Московію ще й непоганий зовнішньополітичний крок. На перспективу, адже очевидно, що слідом за нами всі не кинуться міняти на своїх мапах назву країни-терористки. Але якщо у виступах українських політиків, наших дипломатів вживатиметься визначення «Московія» щодо агресивного сусіда, за кордоном ЗМІ, експерти, політики можуть почати вживати його паралельно з назвою росія. А з часом і обивателі ототожнюватимуть ці дві назви.
Є в ініціативі перейменування й суперечливі моменти. Перший: якщо це робитиметься для піару, зміна назви ворожої держави залишиться нашою містечковою перемогою. Коли перейменовувати, тоді паралельно треба запускати інформаційну кампанію з роз’яснення, у чому суть рішення. І чому у світі могли б його підтримати. Потрібно розуміти: одним із елементів стабільності політичної системи цивілізованого світу є уникнення дискусій на тему складного історичного минулого. А ті політики, які спекулюють на історичній тематиці, як, приміром, угорський прем’єр Віктор Орбан, шкодять суспільній угоді про винесення історичних сварок за дужки міжнародних відносин. Простіше кажучи, щоб не вийшло так, що ми у себе рішення приймемо, на картах назву змінимо, але наш порив до відновлення історичної справедливості не сприймуть як належне навіть наші партнери, не кажучи вже про так звані нейтральні країни.
Другий момент: перейменування обмежуватиметься лише зміною назви на карті, чи на законодавчому рівні спробують закріпити відповідальність за продовження вживання назви «росія». Варіант з покаранням – неправильний шлях, але ввести його в окремих політиків чесатимуться руки. Обов’язковий характер повинно мати використання назв «Московія» і «московська федерація» в юридичній практиці, в медіа, у політичному дискурсі та у правовідносинах з іншими державами, а всередині України з часом усі й без тиску звикнуть до нововведення. Це як з декомунізованими назвами.
Третій момент: слід пам’ятати, що перейменування якоїсь країни на своїх картах – палка з двома кінцями. Бо колись так може вчинити хтось стосовно нас. Припускаємо, що країна-терористка не поспішатиме у відповідь перейменуванням України, але у неї залишаються друзі, руками і язиками яких кремль спробує паплюжити назву нашої держави.
Юрій Васильченко / Depo.ua
