Ініціатором і першим підписантом звернення став протоієрей Дніпропетровської єпархії Андрій Пінчук. Серед тих, хто долучився, священики УПЦ МП Дніпропетровщини, Київщини, Волині, Вінниччини, Черкащини, Полтавщини й інших регіонів. Навіть із частково окупованої Херсонщини. У посланні обґрунтовано, чому Кирило (Гундяєв) заслуговує міжнародного суду. З-проміж іншого – за втілення доктрини «русского мира», яку підписанти вважають такою, що не відповідає православному вченню про церкву та канонічному праву. Автори листа закликають предстоятелів помісних церков засудити російську агресію проти України, закликати путіна припинити війну, дати оцінку публічним заявам Кирила, на всеправославному рівні дати оцінку доктрині «русского мира» і в разі засудження притягнути його до відповідальності та позбавити права обіймати патріарший престол.
Звернення не зовсім за адресою
Відразу звертає на себе увагу відсутність серед підписантів ключових постатей в УПЦ – митрополита Онуфрія (Березовського), його правої руки митрополита Бориспольського Антонія (Паканича), предстоятеля Києво-Печерської Лаври Павла (Лебедя) і так далі. Тобто під епохальним документом підписалися клірики середньої і нижчої ланки. Що ж до вищих чинів, то вони, схоже, мають відмінну думку. А без участі Онуфрія та найближчих до нього осіб звернення хоч і тисячі священиків залишатиметься лише гарними намірами. Відтак процес відторгнення УПЦ МП від РПЦ почався, однак знавці церковної кухні рекомендують не поспішати з висновками.
Перше, на що вони вказують – в Українській православній церкві з липня 2008 року діє власний суд, але автори звертаються не до нього як до першої інстанції засудження Кирила, а кажуть про міжнародний суд. Та ще й використовують слово «трибунал» на зразок трибуналу над військовими злочинцями в Гаазі. З вересня 2014 року суд УПЦ очолює митрополит Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор. На сайті суду вказаний його склад: митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій, архієпископ Сумський і Охтирський Євлогій, єпископ Новокаховський і Генічеський Філарет, єпископ Ірпінський Климент, вікарій Київської Митрополії. Нікого з них серед підписантів звернення нема. Тобто виходить, що за змістом це звернення абсолютно доречне, але клірики чомусь оминають власну церковну інстанцію. Всеправославний осуд Кирила – чудова ідея, проте до неї б додати якщо не рішення свого суду, то бодай якийсь висновок.
Це перший нюанс, а другий – автори листа мали б спочатку звернутися до митрополита Онуфрія і закликати його долучитися до ініціативи. У церкві дуже жорстка ієрархія, без згоди вищого керівництва там нічого не відбувається. Себто доки синод не висловить свою підтримку, звернення рядових панотців лишатиметься просто зверненням рядових панотців. Інакше кажучи, в помісних церквах реагувати на нього або взагалі не будуть, або можуть висловити позицію, якщо звісно побажають. Процес, про який просять автори, здатний розпочатися лише після офіційного звернення синоду чи митрополита Онуфрія.
Чи збереться Собор п’яти древніх церков
Не менш важливий юридичний момент. У православ’ї нема свого папи і немає власного Ватикану. Вселенський патріарх є важливою фігурою, однак він не може вказувати предстоятелям помісних церков, що вони мають робити, або як оцінювати дії інших предстоятелів. Автори звернення апелюють до Собору предстоятелів стародавніх східних церков. Таких церков п’ять: Константинопольська, Антиохійська (або Сирійська), Єрусалимська, Олександрійська і Кіпрська. Відразу зауважимо: РПЦ категорично відкидає пентархію. Тобто якщо Вселенський патріарх Варфоломій ініціює Собор і там засудять дії Кирила, Москва таке рішення не визнає.
Утім, є сумніви, що Собор взагалі вдасться зібрати. З п’яти древніх церков подібну ініціативу можуть підтримати окрім Константинополя на Кіпрі та в Александрії. Ці три церкви визнали Православну Церкву України (ПЦУ). Антиохійська та Єрусалимська – не визнали. Перша вже давно орієнтується на РПЦ, а другу з московською церквою зближують політичні і фінансові стосунки. Інакше кажучи, малоймовірно, що патріарх Єрусалимський Феофіл ІІІ долучиться до Собору, який стане трибуналом для Кирила.
За визнанням автокефалії ПЦУ можна зробити припущення, скільки помісних церков спроможні хоча б морально засудити патріарха РПЦ. Окрім Константинопольської, Кіпрської та Олександрійської ще Елладська, можливо Болгарська, Румунська і Чеських земель. Можливо. Якби хотіли, то вже б висловили свою позицію без нагадувань.
Чому малоймовірним виглядає всеправославне засудження Кирила і доктрини «русского миру»? Тут справа не тільки в грошах, які витрачає РПЦ на підтримку проросійської агентури в церковному середовищі. В православних церквах дуже бояться розколу, а осуд патріарха однієї з найчисельніших із них – це фактично оголошення внутрішньої війни. Тому, на жаль, на відміну від папи римського Франциска, який підтримує Україну і молиться за мир, предстоятелі православних церков просто змовчать.
Як можна покарати російську церкву за підтримку війни?
Відповідь на це питання лежить у двох площинах – зовнішній та внутрішній. Російська церква отримала автокефалію у 1589 році від Константинопольського патріарха Єремії ІІ. Там була ціла детективна історія, як це відбувалося, як прибулого до Москви патріарха підкупляли й умовляли підписати відповідний документ. Переказувати не будемо. Але нинішній Вселенський патріарх Варфоломій може денонсувати рішення 1589 року. Хто автокефалію давав, той правочинний її і відібрати. Інша справа, що це рішення, по-перше, підштовхне до розколу у православному світі, про страх перед ним ішлося вище, а, по-друге, РПЦ не визнає думку Варфоломія. Московській церкві не звикати, — до отримання автокефалії вона 141 рік існувала сама по собі. Її діяльність при СРСР викликала багато зауважень у православному світі, але московським попам, які завжди були в симфонії з державою, на інших було глибоко плювати. Тому навіть якщо патріарх Варфоломій відбере автокефалію у РПЦ, ця церква продовжить існувати. Інша справа, як до неї ставитимуться за межами росії. Тут можуть виникнути питання і морального плану, і правові. Щодо власності церкви, її майна, джерел фінансування і так далі. Втім, якщо досі не виникли, то навряд чи щось особливо зміниться з пониженням статусу. То ж про варіанти зовнішнього покарання Кирила і його церкви можемо говорити радше як про бажання українців, які навряд чи реалізуються.
А от внутрішня площина проблеми виглядає куди реалістичнішою. У Верховній Раді зареєстровані законопроекти, суть яких, якщо коротко, зводиться до того, щоб позбавити УПЦ МП статусу і, як наслідок, майна. Відразу зауважимо: депутатські ініціативи декларативні, адже церковне майно належить релігійним громадам. Якщо московських попів можна, приміром, вигнати з Києво-Печерської або Почаївської Лаври на підставі того, що це – пам’ятки історії та архітектури (та й то зробити це складно, будуть судові позови), то без згоди релігійних громад – власниць майна, відібрати його в УПЦ ще складніше. Тобто схема забрати в одних і віддати іншим, тій же ПЦУ, не працює. Будуть не тільки конфлікти за церкви, на Україну нацькують і правозахисників. То ж більш імовірно, що коли нардепи і «стратять» УПЦ МП, президент такий закон не підпише. І матиме для цього підстави.
Тому єдиний варіант – добровільний перехід кліриків УПЦ разом із громадами до ПЦУ. І ось тут повертаємося до того, з чого почали. Вочевидь, переходити в ПЦУ вони не хочуть, а переключають увагу на всеправославне засудження Кирила. Ініціатива гідна, проте досі митрополити Онуфрій та Антоній входять до складу синоду РПЦ. Перший там постійний член, другий тимчасовий. Їх поки не допускають до засідань, але проблема ж в іншому – якщо ви не порвали із церквою Кирила і путіна, тоді є відчуття, що хтось просто хоче перечекати лихоліття.
Уявимо, Вселенський патріарх Варфоломій отримає звернення від священиків УПЦ МП, і якою буде його реакція? Канонічною на території України є ПЦУ, вона засудила Кирила, тому переходьте туди. Але ж ні… Згадаймо, на початку березня Львівська єпархія УПЦ МП виступила з вимогою надати їй повну автокефалію від РПЦ. Всі також писали: які молодці. Нехай із запізненням. А хто має надати автокефалію? Гундяєв? Такого не буде ніколи. А Вселенський патріарх уже дав Томос ПЦУ. Дві автокефальні православні церкви на одній території існувати не можуть. То ж те, що зараз відбувається – спроба продукувати смисли, завдяки яким переконувати суспільство, що УПЦ не хоче мати справ із РПЦ. Бачте, навіть церковний трибунал над Кирилом вимагають провести. Можливо, панотці і щирі. Та навряд, що вони не розуміють – не буде церковного трибуналу, у кращому випадку глибока занепокоєність. А до притягнення глави російської церкви до міжнародного військового трибуналу як особи, котра освятила злочини путінських вояків, як співучасника цих злочинів, вони не закликають.
Юрій Васильченко / Depo.ua
