Історія з ймовірною участю Мінську у вторгненні в Україну розвивається за вкрай складним та заплутаним сюжетом. Оскільки спочатку самопроголошений президент Білорусі погрожує «відправити війська на Донбас». Потім українські військові навіть фіксують певну присутність білорусів на півночі Чернігівської області – ще 26 лютого, між іншим. А далі настає якась дивна пауза, продовження якої ми спостерігаємо і сьогодні. Три сотні білоруських танків стоять неподалік кордону, де стояли. А Лукашенко оприлюднює месиджі, схожі на клінічний випадок параноїдальної маячні.
«Нас просто хочуть заштовхати на війну в Україні спеціально, щоб ми оголили решту наших кордонів, а потім з вами розберуться швидко, ми навіть з України не встигнемо повернутися, щоб вас захистити. Це тактика. А стратегія у них – розібратися з Росією та з нами заодно. Ми розгадали їхні задуми, не просто розгадали, ми маємо достатньо інформації для цього,» – переконує світ самопроголошений білоруський президент. Що виглядає як доволі прозорий натяк на те, що йти і завойовувати Україну Білорусь наразі не збирається.
Чому Лукашенко вирішив те, що вирішив? Дивуватись ніби як немає причин, оскільки Мінську дійсно не потрібна війна з Україною. Попри всю ворожу до нас риторику, Білорусь торгувала з нами до останнього дня – і непогано на тому заробляла. В Мінську геть відсутні мрії про відновлення Радянського Союзу, які, власне, й підштовхнули Путіна до кривавої авантюри в Україні. Власне, й сам Лукашенко уникав зайвої інтеграції з Росією – аж до моменту, коли остаточно втратив легітимність і потрапив у повну залежність від Москви.
При тому білоруський «пюрер», як його зло називають в українських соцмережах, не впевнений у настроях власних збройних сил, солдати та офіцери яких можуть поставитися до наказу атакувати Україну вельми неоднозначно.
Звичайно, білоруський диктатор також вивів свої війська на український кордон. Але зробив він це, ймовірно, припускаючи, що Росія дійсно зорганізує «бліцкріг», до якого він приєднається в останній момент. Щоби встигнути на парад, що пройде Хрещатиком. Але оскільки зі скорим парадом у Путіна явно не вийшло, є вагомі причини підозрювати, що офіційний Мінськ робитиме все можливе для того, щоби білоруські війська залишились на території Білорусі. Особливо якщо зважити на той фкт, що Росія, перебуваючи під тиском безпрецедентних санкцій, тепер не зможе допомагати Лукашенку підтримувати на плаву білоруську економіку.
Примусити до чогось самопроголошеного білоруського президента Путіну також буде непросто. Оскільки посваритись з одним із небагатьох союзників, коли від того залежить можливість Росії продовжувати війну проти України з багатьох напрямків, російський президент зараз також не може. У традиційному інструментарії російської зовнішньої політики стосовно Білорусі, який зазвичай складався з батогів і пряників, зараз немає ні того, ні іншого. Завдяки цьому прикрому факту Лукашенко може спробувати почати новий сеанс своєї улюбленої гри у «геополітичний маятник». Щоправда, тепер вже коливаючись не між Росією та Європою, де він нікому не цікавий, а, приміром, між Росією та Китаєм.
Москва, безумовно, продовжить спроби «дотиснути» Лукашенка, яким би «хитрим лисом» той не був. Білоруські війська потрібні Путіну не тільки, а може – й не стільки для того, щоб допомогти зламати опір українців. Хоча, зважаючи на «успіхи» російської армії, і така допомога була б їй цілком не зайвою.
Але основною метою Путіна, все-таки, є банальне бажання вимастити руки білорусів у крові українців. Причому руки не самого навіть Лукашенка, який і без того вже зробив забагато, щоби його можна було вибачити, а саме білоруських військових. Щоби на десятиліття наперед створити і укріпити фронт ненависті між двома народами-сусідами. Хочеться сподіватися, що цього все ж не трапиться. І участь білорусів у цій злочинній і огидній військовій авантюрі обмежиться зрадою Лукашенка і малозрозумілими манверами на кордоні. Так буде краще для всіх.
Тарас Паньо / Depo.ua
